4..Суд та процес у Київській державі

Серед судових органів Київської Русі необхідно виділити перш за все суд общини, як найбільш давній судовий орган. Община судила відповідно до звичаєвого права. Вищою мірою покарання при цьому було вигнання із общини. Але зі зміцненням державності все більша кількість справ підлягала князівській юрисдикції. Вигнання із общини, як найбільше покарання, було включене в Руську правду, але тепер майно засуджених переходило не до общини, а йшло князю. 989 р. Володимир здійснив судову реформу. її сутність полягала в розмежуванні світських і церковних судів. Великий князь судив або сам, або через посадників, тіунів, волостелів та їхніх помічників. Велика кількість справ проходила через церковний суд, який розглядав всі правопорушення духовенства, а також багато справ простих людей, які були віднесені до юрисдикції церковного суду: всі злочини проти моралі, порушення церковних законів, розпуста, чародійство, родинні сварки і т. ін. Судовий процес носив змагальний характер. Він починався з закличу — публічного звернення потерпілого "на торгу" до людей про пропажу та її прикмети. Припускалось, що заява потерпілого не пізніше ніж через три дні стане відома всім жителям общини чи міста. Якщо особа, у якої була знайдена чужа річ, оголошувала себе добросовісним набувачем, починався "свод". Набувач вказував на того, у кого він придбав річ, той у свою чергу міг вказати на третього і т.д. У рамках общини чи міста позивач вів справу до кінця, до виявлення злочинця. Якщо ж "свод" переходив на територію іншої общини чи міста, то позивач вів його тільки до третьої особи і, стягнувши з неї вартість вкраденої речі, надавав їй право вести "свод" до кінця. Той, на кому "свод" зупинявся, коли відповідач не міг пояснити, звідки в нього чужа річ, відшкодовував збитки і сплачував кримінальний штраф. Пошуки злочинця могли проводитися і по залишених ним слідах ("гоніння сліду"). Якщо слід приводив до общини, вона або видавала злочинця, або платила штраф — дику віру. Пошуки злочинця припиняли, якщо слід губився на великій дорозі або приводив до кордонів держави. Основними судовими доказами в Київській Русі були: власне зізнання, свідчення послухів і видоків, суди божі, присяга, жереб, зовнішні прикмети. Ні Руська правда, ні інші пам'ятники права не вказують на власне зізнання як судовий доказ, але логіка підказує, що цей доказ стояв на першому місці. Не випадково на наступних етапах розвитку державності він буде названий у праві як "цариця доказу". Послухами Руська правда називала свідків доброї слави підозрюваного, а видоками — дійсних свідків правопорушення — очевидців До божих судів відносили судовий поєдинок, а також ордалії — випробування залізом або водою. При випробуванні залізом звинуваченому давали в руки розжарене залізо, яке він повинен був пронести декілька кроків і кинути. Після цього рука зав'язувалась в мішок, і якщо через визначений час слідів опіку не залишалось, то звинуваченого оправдовували, а якщо рана не заживала -звинувачували. Розширена редакція Руської правди передбачала випробування розпеченим залізом звинувачуваних у вбивстві та у крадіжці значних цінностей (вартістю більше ніж половина гривні золота). Якщо цінність вкраденого становила від половини гривні до двох гривень золота, то засуджували до випробування водою (ст. 22). При випробуванні водою людину кидали зв'язаною у воду, і якщо вона випливала, то звинувачувалась, так як гадали, що вода не приймає її як винну. Якщо ж звинувачений починав тонути, то його витягували і оголошували оправданим. Присяга в українських землях використовувалася дуже давно, мабуть, ще до Київської Русі. її називали ротою. Для християн вона виражалась у словесній клятві і супроводжувалась цілуванням хреста. Руська правда згадує про жереб як вид судового доказу. До нього вдавались тоді, коли сторони в силу певних причин відмовлялись від присяги. По Руській правді значення самостійних доказів мали зовнішні прикмети. До них належали: побої, синці та криваві плями на обличчі та на тілі та деякі інші. Форма, в якій виносилось судове рішення, була усною. Судове рішення виконували різноманітні княжі агенти і вірники, мечники та ін