"Артикули" Генріха Валуа 1573 р.

Великий вплив на формування державної системи Речі Посполитої мали "Артикули" Генріха Валуа 1573 року, які проголошували тут дворянську республіку на чолі з королем. Згідно з "Артикулами" короля обирали. Він відмовлявся від принципу успадкування влади і зобов'язувався найважливіші питання внутрішньої та зовнішню! політики вирішувати з урахуванням думки сенату, кожні два роки скликати сейм. За "Артикулами", в разі порушення королем прав і привілеїв шляхти, остання мала право відмовитись від покори королю.

Відповідно до Люблінської унії вищим законодавчим органом республіки був Вальний сейм, до складу якого входили король, сенат і посольська ізба.

Король головував на засіданнях сейму. До сенату входили вищі посадові особи Речі Посполитої. Сенатори не брали участі у голосуванні, вони лише висловлювали свою думку з того чи іншого питання. Визначальну роль у прийнятті сеймових рішень відігравала посольська ізба. До неї входило І70 депутатів-послів від земської шляхти. Як правило, посольська ізба збиралася за кілька тижнів до відкриття сейму. Депутати в посольську ізбу вибиралися на шляхетських повітових сеймиках, перед якими вони і звітували після закінчення роботи сейму.

Свої рішення Вальний сейм оформляв постановами, які називалися конституціями.

Центральне управління в Речі Посполитій здійснювали король і ряд посадових осіб. Так, королівським двором відав коронний або великий маршалок, королівською канцелярією — канцлер, скарбницею Корони — коронний підскарбій, військом Корони — коронний гетьман.

Місцеве управління

Система місцевих органів управління будувалася відповідно до адміністративно-територіального поділу Речі Посполитої.

Після Люблінської унії українські землі остаточно втратили свою автономію і були поділені на шість воєводств: Руське (охоплювало Львівську, Галицьку, Перемишльську, Саноцьку та Холмську землі), Белзьке (складалося з Володимирського, Луцького й Кременецького повітів), Подільське (складалося з Кам'янецького, Червоногородського й Летичівського повітів), Брацлавське (складалося з Брацлавського і Вінницького повітів), Київське (складалося з Київського, Овруцького і Житомирського повітів).

У 1635 році було утворене Чернігівське воєводство, яке складалося з Чернігівського та Новгород-Сіверського повітів.

Отже, основними адміністративно-територіальними одиницями в Речі Посполитій були воєводства, повіти та землі. Своєрідною адміністративно-територіальною одиницею було староство, яке жалувалося королем за службу. В деяких українських землях продовжувала існувати волосна система адміністративно-територіального поділу. Декілька волостей складали повіт.

У кожному воєводстві були свої сеймики. Місцеве управління зосереджувалося в руках воєвод, каштелянів, старост та інших громадських та земських службових осіб. Великий вплив на місцеве управління мали шляхетські сеймики в земствах та повітах.

До низових органів місцевого управління належали волосні і сільські органи. Справами волості відав королівський волосний староста, а на селі всі питання вирішував сільський сход, якому був підпорядкований сільський староста.

На землях, які знаходилися у приватному володінні, систему місцевого управління визначав сам власник.

Майже не змінюється в даний період система управління в містах. Більшість з них придбали право самоврядування на засадах магдебурзького права.

Наприкінці XVI — у першій пол. XVII ст. в Україні відбувається бурхливий розвиток міст. Засновуються такі міста, як Бориспіль, Конотоп, Фастів, Умань та ін. На середину XVII ст. в Україні налічується більше тисячі місті містечок. Окремі з них вважалися за мірками того часу великими (Львів— 18 тис, Київ — 15 тис, Біла Церква — 10 тис). Але типовим для України було місто, де проживало 2—3 тис. осіб.