15.Правова система у Литовсько-Руській державі.

Головними джерелами права в українських землях Литовсько-Руської держави були; звичаєве право, Руська правда, великокнязівське законодавство (привілеї: обласні, земські, міські), Судебник Казимира IV 1468 року, статути, магдебурзьке право.

На перших порах серед джерел права найбільш важливе місце належало Руській правді. її норми були покладені в основу інших джерел права. Руська правда значно вплинула на подальший розвиток литовського і польського законодавства.

Певна частина громадських відносин регулювалась нормами звичаєвого права, які складались історично в процесі суспільного життя.

Поступово люди усвідомлювали необхідність тих чи інших правил поведінки, дотримувались їх самостійно або під впливом громадської думки і влади.

Перетворення звичаїв в юридичні норми вимагало їхнього офіційного признання, санкціонування державною владою, що мало особливе значення на українських землях, де міцно трималися за старину. Найбільш поширеними шляхами затвердження місцевих звичаїв і, таким чином, визнання їх юридичними нормами була мовчазна згода влади або їхнє офіційне визнання. Характерним прикладом цього служить історія копних судів, які розглядали всі справи тільки на основі місцевих звичаїв. Спочатку такі суди діяли, виходячи із змісту обласних привілеїв ("старини не рухати"),а в XVI ст. були санкціоновані державою.

Норми звичаєвого права, які склались в Україні, були настільки авторитетні, що не могло бути й мови про їхню ліквідацію. Відповідно до статутів і магдебурзького права вони були обов'язковими для застосування судами.

Особливе значення для українського законодавства мало формування звичаєвого права вжитті тих українців, які тікали від гнобителів І називали себе козаками. Склалось навіть поняття — "козацьке право" як сукупність правових звичаїв, що пізніше діяли в Запорізькій Січі, де вони стали офіційними джерелами права.

До джерел права в Україні слід віднести також канонічне право (православне і католицьке). Правовими джерелами православної церкви були кормчі книги — "Номоканон" і церковні статути київських князів Володимира і Ярослава. Найвідомішим католицьким джерелом права, яке діяло у Великому князівстві Литовському, був "Звід канонічного права" 1532 р.

З часом якості важливих джерел права в Литовсько-Руській державі набувають міжнародні договори, різноманітні князівські грамоти, привілеї великих князів, королів польських та постанови польсько-литовських сеймів.

Насамперед це договори Литовсько-Руської держави з Прусським і Лівонським орденами, з Новгородською та Псковською республіками, з Московським князівством. Але головну роль у долі українських земель стали відігравати договори з Польщею. Кревській акт 1385 року заснував персональну унію Литовського князівства з Польщею; Віденська угода 1401 року — союз взаємної охорони та безпеки; Городельська угода 1413 року — персональну унію, нарешті, Люблінська унія 1569 року — реальну єдність двох держав.

У цих актах ми знаходимо, перш за все, норми конституційного та адміністративного права.