13. Тематичний репертуар стародруків. Структура ранніх книжкових видань. Редакторські та видавничі нововведення, спонукані друкарством.

Тематика стародруків і їх розподіл за жанрами відбивають загальні тенденції розвитку культури на світанку нової доби.

Вже з середини XVI століття можна говорити про формування такої тематики видань: • богослужбові; • полемічні (наукові); • навчальні; • інші.

Істотну частку друкованої продукції становили богословські релігійно-полемічні твори, які відображали актуальні тенденції тодішнього культурного життя. Найскладнішими і найвідповідальнішими в роботі друкарів були тексти Святого Письма для загального і окремого Богослужіння; Апостол, Євангеліє, Псалтир, а також ті, які містили нотні елементи, — Октоїх, Ірмологіон, Осьмигласник (скорочений Ірмолой), Тріодь нотна. За ними, шодо кількості видань, ідуть книги із загальними богослужбами: Служебник (Літургіон), Часослов, Мінея, Трефологіон, Тріодь пісна і цвітна, Типікон. Крім того, ряд друкарень брався й за складання текстів з окремими богослужіннями: Акафістик, Канонник, Молитвослов. Останні охоче купували віруючі.

Частка навчальних посібників становила лише 11% кількості публікацій. У суспільно-політичному русі особливо важливу роль відіграли книги, які прийнято називати полемічними. Це були публіцистичні твори з актуальних питань тогочасного церковного і громадського життя. Невід’ємною складовою частиною давньої друкованої книги, особливо літургійної, стали орнаменти (набірні, які друкувалися з вилитих подібно до шрифту орнаментальних елементів, і гравійовані — відбиті з дереворитних або мідеритних кліше), а також зображення (спершу виключно дереворитні, пізніше й мідерити — відбитки з мідних кліше). Особливе значення в друкованій книзі посів титульний аркуш. Неодмінні атрибути титульної сторінки — назва книжки, набрана великими літерами, і вихідні дані, обрамлені дереворитною оздобною рамкою — "фортою", яка в ранніх виданнях має вигляд архітектурного порталу.

У другій половині XVI століття на базі Острозької академії формується серйозний гурток учених, пізніше виникає такий же гурток у стінах Києво-Могилянської академії.Збільшення кількості полемічних видань церковно-релігійного і національно-політичного змісту спонукалося Берестейською унією, коли посилилася віросповідна боротьба між прихильниками двох християнських течій — православ’ям і католицизмом. У відповідь на опубліковані 1577 та 1586 роках польською мовою полемічні брошури П. Скагри та В. Гербеста, де вказувалося на недоліки православ’я, незабаром були опубліковані такі ж полемічні праці з іншого боку, в Острозі, “Ключ царства небесного ”Г. Смотрицького та “Про єдину істинну православну віру ” В. Суразького. Затим пішли друки з творами І. Вишенського, С. Зизанія-Тустановського, К. Острозького.

Друковані тексти навчальних видань, як і видання богословських, беруть свій початок з рукописних граматик, які віддавна поширювалися в Україні. Доведено, що рукописний переклад тогочасною українською мовою грецької грамматики “О осмих частіх слова, єлика пишем і глаголем ”, авторство якої приписувалося Іоанові Дамаскину, став основою для створення Іваном Федоровичем ’Букваря’львівського видання 1574 року.

Син першого ректора Острозької академії Герасима Смотрицького Мелетій Смотрицький, який став відомим письменником-проповідником, ученим і церковним діячем, увійшов в історію укра їн сько ї видавничої справи передусім своєю навчальною книгою-підручником — “Граматіки славенская правилное сунтагма... ” (1 6 1 9 ).Твір українського друкаря і письменника, лексикографа Памви Беринди “Лексикон славеноросскій альбо імеен .Словник містить близько щість тисяч слів церковнослов’яноської і їхніх відповідників тогочасної україської мови. Цю книгу можна назвати першим довідником для друкарів і видавців.

Уже від початків раннього друкарства можна вести мову про виникнення в нашій редакційно-видавничій справі вимог щодо зм іс то в о ї структури побудови книги та її частин; вступної, заключної, службової та основного тексту. Розглянемо деякі складові внутрішньої структури книги, які поступово стали запроваджувати, як обо в’язковий елемент, вітчизняні видавці в ранньому періоді існування друкарства.

До таких елементів належали; • передмови; • післямови; • посвяти; • титульні сторінки; фронтисписи;• покажчики;• повідомлення про помилки.

Серед нововведень, які спонукало друкарство в подальшому удосконаленні видавничої справи і редагування, можна навести такі:

1. Друкарство започаткувало чіткість і послідовність у розстановці в тексті відповідних розділових знаків. На початку ставилася лише крапка. Згодом в арсеналі шрифтових гарнітур стали з ’являтися й інші розділові знаки: коми, тире, оклики, запитання, лапки.

2. На етапі раннього друкарства редактори стали запроваджувати на початку окремих слів вживання великих літер (у рукописній практиці велика літера вживалася лише на початку розділу або якогось цілого уривку).

3. Обов’язковим елементом друкованих видань стає наскрізна нумерація (пагінація) сторінок. Для виділення основного і додаткового тексту редактори нерідко нумерували окремо передмови. Водночас творці ранніх друків зберегли на певний час започатковану рукописними майстрами традицію зазначення своєрідних сторожових сл ів — кустодів — наприкінці сторінки і на початку наступної.

4. В наукових виданнях з’являються посилання. Висловлюючись сучасною видавничою термінологією, з ’являються елементи службово частини видання, які роблять книгу зручнішою в користуванні, наповнюють текст додатковою інформацією.

14. Становлення теорії тексту. Визначення тексту. Ознаки тексту. Структура тексту. Складне синтаксичне ціле (ССЦ) як мінімальна одиниця тексту. Поняття міжфразового зв’язку. Мовні засоби міжфразового зв’язку. ССЦ і абзац.

Текст(від лат. textum – тканина, сплетіння, поєднання) – це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних у тематичну і структурну цілісність. Найістотнішими текстовими ознаками є (А. П. Загнітко):цілісність;зв'язність;структурна організованість;завершеність.

Текст породжується мовцем, тим, хто пише, відповідно до його задуму, з потребою найкращого передавання змісту. Текст редагується на етапі внутрішньої, мислиннєвої підготовки, а в письмовому варіанті — також в процесі саморедагування, відповідно до стилістичних норм мови, комунікативної доцільності в кожній окремій ситуації.

У сучасному мовознавстві виділилися два підходи у лінгвістичних дослідженнях текстів:

функціональна типологія (соціальні функції й мета використання текстів) іструктурна типологія (внутрішня організація текстів).

Перший напрям значно відтворює традиційну для риторики класифікацію, що зближує типи мовлення (тексту) з жанрами: це розповідь, опис, роздум. Інший, структурний, підхід («лінгвістика тексту») пов'язаний з виявленням, вивченням і моделюванням внутрішньотекстових зв'язків, причому вводиться поняття «компонента тексту» (абзацу, надфразної єдності, складного синтаксичного цілого).

Складне синтаксичне ціле — одиниця більша, ніж речення. Це смислова і структурна єдність групи речень, що виражає більш повний порівняно з окремим реченням розвиток думки. Воно утворюєтьсякількома реченнями: простими неускладненими, ускладненими, складними елементарними і багатокомпонентними.Речення, які належать до складного синтаксично цілого, різні за своєю структуроюі самостійні, вільно поєднуються одне з одним передусім змістом. Зв’язки між такимиреченнями називають міжфразовими. Вони здійснюються за допомогою лексичноїпослідовності, а також спеціальних синтаксичних засобів.

Складному синтаксичному цілому властива єдність думки, вислову, теми, суб’єктивно-модального забарвлення. Це цілісне утворення, в якому зв’язок окремих реченьзумовлюється ставленням мовця (автора) до висловлюваного. Воно характеризуєтьсяі специфічною ритмомелодійною оформленістю: паузи між окремими реченнями вньому коротші, ніж паузи між блоками речень.

Складне синтаксичне ціле не можна ототожнювати з абзацом.

Абза́ц (нім. Absatz, англ. Paragraph) — період мовлення, тексту, що складається з одного чи кількох речень, пов'язаних між собою за змістом.На письмі та при друці тексту длявиділення абзацу його пишуть чи набирають з нового, і, як правило, закінчують неповним рядком. Здебільшого перший рядок абзацу починають з відступом (абзацний відступ). Часто втипографіці та поліграфії саме цей відступ помилково називають абзацом.

Міжфразовий зв’язок – це зв’язок між реченнями, ССЦ, абзацами, главами та іншими частинами тексту, що організовує його смислову та структурну єдність.

Мовні засоби МЗ: 1) ті, що забезпечують семантичну єдність тексту; 2) ті, що передають тільки логічні відношення між частинами тексту. Лексичний повтор, синоніми, контекстні синоніми, тематично близькі групи слів, слова з часовим та просторовим значенням, вставні слова, називні речення, порядок слів у реченні.