12. Проблема типології текстів. Класифікація текстів за різними критеріями.

Основою типології текстів можуть бути різні ознаки, залежно від мети дослідження.

Майже всі дослідники розрізняють діалогічні, монологічні та змішані тексти (класифікаційною підставою є той мовленнєвий матеріал, що наявний у творі).Іншим ґрунтом для класифікації текстів є характер вираженої інформації:- трансльований текст – це такий твір, в якому репрезентовано перенесену інформацію з тексту,переважно міфічного, біблійного та іншого характеру;- нетрансльований твір – це оригінальний текст, створений певним автором.

У науковій літературі існують класифікації текстів за соціологічними, психолінгвістичними, власне комунікативними, функціонально-прагматичними критеріями.

Соціологічний напрям. У його межах тексти класифікують за:

1. формою втілення тексту (усні й писемні з їхньою специфікою організації текстового матеріалу);

2. типами функціонально-жанрових різновидів мовлення (тексти побутово-розмовного спілкування; офіційного спілкування публіцистичні; наукові; художньо-белетристичні тексти (поетичні, прозаїчні, драматичні); у цьому аспекті можна говорити також про низку текстів, які сполучають у собі ознаки різних функціонально-жанрових різновидів: науково-популярні, епістолярні та ін.).

3. функціональним виявом (тексти інформаційні, емотивні, фактичні, поетичні, метамовні).

Психолінгвістичний напрям. У межах цього напряму здійснюють класифікацію текстів за:

• мірою спонтанності (спонтанні та підготовлені);

• мірою алгоритмізованості/евристичності – фіксовані (наприклад, заповнення формуляра), напівфіксовані (тексти різноманітних сфер людської діяльності);

• мірою експліцитності/імпліцитності у втіленні задуму.

Власне комунікативний напрям. У його межах виокремлюють:

1. тексти, спрямовані на процес. Вони не позначаються на стосунках комунікантів і внутрішньому стані адресата; пов'язані з емоційними потребами комунікантів і реалізуються як спосіб проведення часу. До них належать розповіді, традиційні мемуари, науково-популярні тексти тощо;

2. тексти, спрямовані на результат: ділові листи, наукові тексти, художня література високого рівня.

У цьому напрямі можуть актуалізуватись найрізноманітніші аспекти комунікації: пов'язані з інтенціями комунікантів, типом комунікативного процесу, до якого належить текст (наукове, побутове тощо мовлення), прагматичною ситуацією, комунікативними стратегіями автора, комунікативною ефективністю, соціальними аспектами комунікації.

Функціонально-прагматичний критерій. Враховує суб'єктивну міжособистісну модальність, дозволяє стверджувати про деонтичні (нормативні, або приписові) (договори, державні акти, постанови, інструкції, накази тощо), аксіологічні (оцінні) та епістемічні (дескриптивні, описові) тексти (наукові, ділові тощо).

Існують і суміщені типології за найрізноманітнішими критеріями. Так, Т. Радзієвська класифікує тексти за їх «поведінкою» у межах певних типів комунікації. Вона виділяє наукові, публіцистичні, ділові, рекламні, тексти інструкцій та оголошень, відозви, звернення, листи, астрологічні та економічні прогно-зи, побутові розповіді, анекдоти, прогнози погоди, ворожіння та ін.

Останнім часом існуючі класифікації доповнили двома типами текстів — прецедентним і патогенним. Вони поєднують у собі ознаки різних текстів, їх комунікативна роль у суспільстві зростає.

Проблема типології тексту є остаточно не розв’язаною й містить різні за параметрами дифернціації тексту на:

• усні, писемні, друковані;

• адресатні й безадресатні;

• комунікативно спрямовані на процес і на результат;

• жорсткі (клішовані), узуальні (частково регламентовані)і вільні;

• дескриптивні (описові), наративні (оповідні), експланаторні (пояснювальні), аргументативні, й інструктив