8. Види інформації в тексті. Експліцитна й імпліцитна інформація. Поняття інформаційної насиченості й інформативності тексту.

Основними властивостями інформації у тексті є цінність, корисність, новизна, істинність. Надмірне використання словесного матеріалу – експліцитна інф.; стисло, у логічному варіанті – імпліцитна інф. Це два способи підвищення інформативності тексту. Перший – збільшення лексичного матеріалу, уточнень, за допомогою яких краще описується предмет чи явище. Другий – скорочення лексичних елементів, яке не шкодить змістові сказаного.

Розрізняють три види інформації:

1) змістово-фактуальну інформацію, що відображає конкретний опис подій, фактів, процесів, які відбуваються у реальному світі, експліцитні, виражені вербально у предметно-логічних значеннях, на основі досвіду;

2) змістово-концептуальну інформацію – індивідуально-авторське розуміння відношень між явищами, що описані засобами попереднього типу інформації, задум автора, його інтенція, сприймання читачем зв’язків причини і наслідку, їхньої значущості у соціальному, політичному,культурному житті суспільства;

3) змістово-підтекстову інформацію – імпліцитний зміст тексту, що грунтується на здатності одиниць мови породжувати асоціативні та конотативні значення, а також на здатності речень у надфразових єдностях додавати певні смисли.

Інформаційна насиченість – загальна кількість інформації, яка міститься в тексті. Інформаційна насиченість тексту – абсолютний показник якості тексту, а інформативність – відносний, оскільки ступінь інформативності повідомлення залежить від потенційного читача.

Інтенсивний спосіб підвищення інформативності тексту пов'язаний з процесом згортання інформації за рахунок скорочення обсягу текстового простору при збереженні обсягу самої інформації.

Екстенсивний спосіб підвищує інформативність шляхом збільшення обсягу самої інформації. Екстенсивний спосіб підвищення інформативності тексту пов'язаний з введенням додаткової інформації, яка конкретизує, пояснює, розширює знання про предмет повідомлення.

9. Найдавніші осередки раннього українського друкарства (ху-хуіі ст.). Видавнича діяльність Києво-Печерської друкарні ху – хуіі століть. Чернігово-сіверський видавничий осередок ху – хуіі століть.

Серед найголовніших осередків раннього українського друкарства можна виділити такі: 1) галицько-волинське; 2) києво-печерське; 3) чернігівське.

1) галицько-волинське. На галицьку землю друкарство прийшло рано. Перша друкарня у Львові існувала вже в 1460 році. Власником її був львівський міщанин Степан Дропан, котрий подарував свою друкарню братії Свято-Онуфріївського монастиря.

На певний час друкарство в столиці Галичини завмирає і відновлюється вже з приходом туди 1572 року Івана Федоровича, який 1574 року видає тут свого знаменитого “Апостола”. Галицьке друкарство особливо пожвавилося після Люблінської унії 1569 року. Як відомо, ця подія помітно вплинула на суспільно-політичне і духовне життя на українських теренах. Після входження їх до складу Польського королівства активізувався процес латинізації й ополячення тамтешнього населення. Католицька церква повела неприхований наступ на православ’я.

Протягом багатьох років практично в несприятливих умовах невпинно працювала У Львові друкарня Львівського ставропігійного (Успенського) братства. Це найстаріше і одне з найвизначніших релігійно-національних об’єднань на західноукраїнських землях, перша згадка про яке в історичних джерела зафіксована під 1463 роком.

Дату заснування друкарні Львівського братства не встановлено. За одними даними, вона існувала тут ще до прибуття на галицькі землі Івана Федоровича, за іншими — була викуплена саме в нього в 1586-1589 роках. Підраховано, що за період від 1581 по 1722 роки тут було надруковано 140 назв книг загальним накладом понад 160 тисяч примірників. Серед найвідоміших — по три видання Октоїха, Апостола, Анфологіона, два видання Євангелія. До речі, примірник останнього видання з датою друку 1636 року зберігається в Музеї українського друкарства в Києві.

З друкарні Львівського ставропігійного друкарня братства починалася кар’єра й тямущого друкаря Михайла Сльозки, який, набувши тут досвіду, засновує 1638 року чи не першу приватну друкарню у Львові.

Ще одним знаним осередком українського друкарня друкарства на початковому етапі його розвитку була Волинь. Одна за одною тут виникають друкарні; в Дермані, Кремінці, Луцьку, Рохманові, Четвертинську, Острозі і Почаєві. Проте, за винятком двох останніх, були вони малопотужними і проіснували недовго. Небагато книг вийшло і в Острозі та Почаєві, але слава про них вже в ті часи рознеслася далеко за межі України.

Острозька друкарня, де 1581 р. була надрукована І. Федоровим Острозька Біблія. Перше повне видання всіх книг Священного писання церковнослов’янською мовою.За час, коли друкарнею опіковувався Костянтин Острозький вийшло 25 назв книжок., крім Біблії, Новий Заповіт з Псалтирем, Листи Патріарха Єремії, Ключ Царства Небесного, Часослов, Молитвослов.

Почаївська друкарня заснована до грамоти Анни Гойської 1597 р. Першим виданням було «Зерцело Богословія». Почаївська друкарня почала постійно працювати з 1730 р., відновлюючи діяльність своєї друкарні, було надруковано 190 книг.

2) києво-печерське . Києво-Печерська друкарня. Офіційна дата заснування 1648р., хоча існують різні версії заснування. Але 1648 р. це була справжня доба розквіту цього видавництва, книги стрімко поширювалися, завойовували свої позиції в Росії. Першими друками були Часослов, Служебник, повне видання Анфологіона, книга світського призначення «Вірші на жалостний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного» автор Касіян Сакович, не можна й оминути «Києво-Печерський патерик». Єлисей Плетеницький на час свого настоятельства у лаврі обладнав всю друкарню, забезпечував друкарню папером з Радомишля. Після смерті Єлисея, друкарня випустила книжку «Казання на честном погребе Є. Плетеницького» автором є Захарій Копистентський, заступник архімандрита.

Після доби розквіту настав час руйнування друкарні. Після приєднання України до Росії, з Москви щоразу надходили заяви до друкарів Києво-Печерської лаври щодо обмеження своєї діяльності, потрібно було щоразу мати дозвіл на друк. Ця тиха війна тривала до 1720 р., поки указ Петра І не заборонив друк українського слова, можна вважати першим антиукраїнським цензурним актом.

3) чернігівське. Чернігівсько-сіверський друкарський осередок. Перша друкарня в Чернігові пов’язана з іменем Кирила (Транквіліона) Ставровецького. Перша та єдина книга цієї друкарні є збірка повчань і настанов богословсько-педагогічного призначення Ставровецького «Перло многоцветное». (1646).

Друкарня Лазаря Барановича:новгород-сіверський період. Дата заснування 1671 р., однак з організацією роботи в друкарні почалися великі клопоти. Крім того, Лазар Баранович переїхав до Чернігова. Тим часом, Ялинський видає Граматики, Часословця, Псалтиря. Це не сподобалось Барановичу і він перевозить друкарню в Чернігів 1679 р. Вже через рік тут виходить «Псалтир», «Буквар». Побачили світ і праці Барановича «Меч духовний» та інші. Вийшов ряд творів Галятовського, Дмитра Туптала. Обмеження в діяльності стало після указу Петра І, і почала занепадати.