6. Основи редакторського аналізу тексту.

Редакторський аналіз – це важлива складова методики редагування, який здійснюється на початку з метою всебічної оцінки авторського оригіналу з точок зору логіки викладу, структури, змісту, мови, міри втілення авторського задуму, функціонального призначення, можливостей просування майбутнього видання на ринку, його економічної доцільності й результативності.

Редакторський аналіз – весь комплекс розумових процедур, які виконуються у процесі редакторського читання рукопису заради її оцінки та вирішення інших завдань.

Завдання редакторського аналізу тексту:

По-перше, щоб оцінити твір у цілому, ідентифікувати його у конкретиці того чи іншого виду видання; По-друге, аби визначити категорію читача, на яку він буде розрахований; По-третє, з метою з’ясування сильних і слабких сторін твору; По-четверте, для визначення порядку і обсягу роботи редактора з автором щодо удосконалення структури і змісту цього твору відповідно до авторського та видавничого задуму. Іншими словами, для складання відповідного плану роботи з авторським оригіналом.

Починається редакторський аналіз із першого читання тексту. На думку В. Алексєєва, таких читань має бути не менше трьох: перше – ознайомлювальне, друге — поглиблене, третє читання – шліфувальне. На додаток до цього в науковій літературі виділяють також і професійне, наскрізне, вибіркове, вертикальне, рецензійне, оцінювальне читання. І для кожного з таких видів дослідники передбачили певне коло окремих дій редактора.

Основні закони логіки при редагуванні: тотожності, суперечності, виключеного третього, достатнього обґрунтування.

РЕДАКТОРСЬКИЙ ВИСНОВОК — ЗАВЕРШАЛЬНИЙ ЕТАП РЕДАНАЛІЗУ.

Редакторський висновок – створений редактором офіційний видавничий документ, у якому міститься об’єктивна оцінка сильних та слабких сторін авторського оригіналу, а також конкретна пропозиція щодо подальшої роботи з ним.

Саме оцінка цінності твору дозволяє з’ясувати предмет редакторської оцінки як ступінь співвідношення змісту і форми твору, що готується до видання і кожної його частини.

Ред. аналіз протікає у 3 етапи: 1) Ред. аналіз ділиться на частини, оскільки сам текст ділиться на частини і кожна з цих одиниць потребує аналізу. 2) РА членується на частини тому, що одиниці тексту піддаються не одній, а багатьом розумовим операціям, які мають свою мету: глибоко оволодіти змістом того, що пише автор; встановити задум автора; уявити як зміниться читач під впливом прочитаного тексту. 3) мета подальших розгортальних операцій: передбачити можливі заперечення автора проти початкової редакторської оцінки й зрозуміти, обґрунтувати, відхилити чи погодитись з автором і змінити оцінку; відшукати засоби удосконалення тексту.

7. Концепції витоків вітчизняного друкарства.

Існують такі наукові концепції:

Російсько-радянська концепція (Зернова, Кацпржак, Немеровський). В радянській науці домінувала затверджена в Москві ідеологічна схема, за якою українська освіта, наука, культура нібито розвивалася завжди лише в тісному взаємозв’язку з російською. Початки виникнення української мови дозволялось розглядати з ХIV ст.

Сутність конц: започаткування українського друкарства полягає в наступному: 1564 р. І. Федоров видрукував у Москві «Апостол» і тільки через 10 років, прибувши через Білорусь до Львова, заснував друкарню і в 1574 – видав Апостол. Ця дата визначалася початком заснування українського друкарства. Таким чином, згідно з цією концепцією друкарство на українські землі прийшло з Росії. Незважаючи на опублікування в науковій періодиці ряду нових архівних документів ряд російських учених категорично не хоче визнавати факту появи українського друкованого слова раніше російського.

Концепція західних учених. Ця концепція засвідчує те, що друкарство в Україну прийшло не зі Сходу, а з Заходу, до того ж задовго до виходу в Москві 1564 р. «Апостола». І. Федоров не заснував, а обновив тут друкарню руську 1574 р.

Концепція Івана Огієнка. Перша узагальнююча праця, що дала сучасним дослідникам українського друкарства величезний фактологічний матеріал щодо місця українського друкованого слова серед європейських народів – це «Історія українського друкарства» І. Огієнка. Вперше ця книга побачила світ у 1925 р. За радянських часів про працю було заборонено згадувати через її наукову концепцію. В Україну вона була повернена в 1994 р., як навчальний посібник для вивчення студентами гуманітарних факультетів. Автор одним із перших серед вітчизняних науковців оприлюднив гласні й негласні документи минулої епохи – укази, розпорядження, циркуляри царського уряду про заборону українського друку, знищення українських книжок, виправлення українського правопису.

Автор поділяє українську друкарську справу на два періоди: 1) поза етнічним українськими землями; 2) власне на українських землях. Згідно з цією концепцією, час виникнення українського друкарства датується 1491 р., тобто на 83 роки раніше від офіційно встановленої Москвою дати. Москва – 1864. Огієнко подає послідовністю розвитку друкарської справи серед слов’янських народів, українці після чехів посідають друге місце. Огієнко вважав І. Федорова не засновником, а фундатором постійного укр.. друкарства. Напис на надмогильній плиті Федорова: «Занедбане українське друкарство обновив». Початком книгодрукування він називав 1569 р. – це час створенні «Учительського Євангелія» в Заблудові. Стосовно появи друкованих укр.. книг поза етнічними землями Огієнко назвав 1491 р. Саме тоді в Кракові на прохання укр.. громади нім друкар випускає кирилиць ким шрифтом Часословець і Осьмигласник.

Концепція Ореста Мацюка і Якима Запаска. Ці молоді дослідники у період після хрущовської відлиги опублікували свої результати наукових пошуків справили ефект бомби. Багаторічне офіційне табу на зазначену тему несподівано сміливо порушив у 1968 р. Мацюк «Чи було книгодрукування на Україні до Івана Федорова». Оприлюднив документи за якими друкарська справа в Україні почала існувати з 1460 р. у Львові, а першим друкарем був Степан Дропан. Цю думку підтримали й інші дослідники Марченко, Плющ, Запаско.