4. Завдання правки. Види правки тексту.

Правка - це один з основних засобів реалізації творчих можливостей редактора. Основні завдання правки: усунути похибки, виявлені в ході редакторського аналізу, але збереглися після доопрацювання рукопису автором; додати матеріалу найбільшу звучання, збагатити його; домогтися чіткості і ясності кожної формулювання; перевірити фактичний матеріал і позбавити рукопис від неточностей; усунути недоліки структури, мови і стилю, провести редакційно-технічну обробку рукопису.

За ступенем і характером внесених утекст змін розрізняють кілька видів редакційної правки:

- вичитування – виправлення технічних помилок при підготовці перевидань без переробки, а також офіційних і документальних матеріалів;

- скорочення – виправлення з метою обмежити текст певним обсягом;

- обробка – виправлення ідейно-смислові, фактичні, композиційні, логічні, стилістичні, але без корінного перетворення тексту;

- переробка – корінні зміни авторського тексту, який служить лише основою для остаточного тексту видання.

Правка тексту потрібна для того, щоб:

1) усунути похибки, що залишилися після авторської доробки;

2) добитися ясності і чіткості формулювань;

3) перевірити фактичний матеріал і позбавити рукопис від неточностей;

4) усунути шорсткості мови і стилю;

5) технічно опрацювати рукопис.

5. Перший український друкар Степан Дропан: гіпотези, документальні свідчення, опоненти.

Степан Дропан – постать наполовину міфічна, бо книжок, виданих у його друкарні, на жаль, не збереглося. Однак посилання самого Федоровича у післямовах на «Богоізбранного мужа», стопами якого він іде, свідчать – книгодрукарство в Україні на той час вже існувало.До речі, сам Степан Дропан теж не був першим – свою друкарню він отримав завдяки впливовому тестю – Яну Зоммерштайну, пам’ять про котрого залишилася у львів’ян у вигляді назви Замарстинів (район) і Замарстинівської вулиці. За дослідженнями українських та закордонних учених, у середині XV ст. уЛьвові працювала друкарня Степана Дропана, заможного львівського міщанина, який, судячи з архівних документів, подарував згодом цю друкарню Свято-Онуфріївському монастирю. Ці факти надають науковцям підстави вважати, що українське друкарство почалося у Львові в 15 столітті і мало витоки з тогочасних німецьких князівств, а не з Московії 16 століття, як на тому наполягають науковці Росії. Саме до монастиря Св. Онуфрія через 112 років, у 1572 р., приїхав Іван Федорович, щоби відродити друкарство в місті. Про це зокрема свідчать слова з післямови «Апостола» (1574), викарбувані також на надгробку Федоровича. «Занедбане друкарство обновив».

За часи побутування радянської ідеології та антиукраїнської пропаганди у багатьох українців склалося хибне враження, що Іван Федоров був найпершим друкарем на українських землях. За цією концепцією Іван Федоров після заснування першої друкарні в Росії у 1564 році через вісім років засновує друкарню у Львові і 1574 року видає «Апостол». Цей рік визначається як початок заснування українського друкарства.Але за дослідженнями українських та зарубіжних учених, ще у середині ХV ст. у Львові працювала друкарня Степана Дропана, багатого львівського міщанина.Таким чином можна стверджувати, що Ян Зоммерштайн був і найпершим друкарем в Україні, а Степан Дропан – першодрукарем серед українців. Оскільки Ян Зоммерштайн за походженням очевидно був німцем, то можна припустити, що перші книги в цій друкарні видавалися латинською мовою, яка на той час була надзвичайно поширеною у Львові.Не випадково Іван Федоров через 112 років, у 1572 р, прибуває саме до монастиря Св. Онуфрія, але щоб не започаткувати, а продовжити іти «стопами Богоізбраного мужа» та «друкарство занедбане обновити». Ці слова надруковані у післямові до «Апостола» (1574 року). Напис на могильній плиті Івана Федорова також свідчить, що друкарство в Україні було засноване задовго до приїзду росіянина.

Також вченим Орестом Мацюком у Центральному державному історичному архіві Львова було віднайдено унікальний документ – інвентарний список книг Словітського монастиря (Львівщина) за 1826 р.У переліку книг наведено такі видання: Новий тестамент із мідними замочками, виданий у Почаєві у 1511 р.; Тріодь у шкіряній оправі, надрукована в Києві у 1527 р.; Тріодь у шкірі, видана в Києві у 1540р.; Анфологіон, оправлений у шкіру, Львівського видання 1542 р.; Служебник, надрукований у Львові (1546) та ін. Таким чином ми маємо ще один незаперечний доказ існування в Україні друкарень задовго до Івана Федорова. Географія поширення цих українських друкарень була досить широка.