17. Становлення друкарні Київського університету Св. Володимира. Роль Михайла Максимовича в розвитку наукової книги. Тематичний аспект наукового книговидання.

Вітку 1835 року царським указом було проведено чергову інспекцію військових структур. За найвищим повелінням підлягала повному розформуванню вся Перша армія, величезне майно якої було вирішено розподілити серед цивільних установ і організацій. Оскільки генеральний штаб армії розташовувався в Києві, то й розподіл Гі майна здійснювався здебільшого для потреб міста. Київському університетові дісталися церква, друкарня і літографія.

Місце для друкарні відводилося в одному з перших найманих університетських корпусів — будинку Корта на Печерську неподалік фортеці. Усе перше майно щойно заснованої університетської друкарні вмістилося на трьох возах. Яким же був той перший скарб, за допомогою якого творилися ті найперші книги й брошури — передвісники нинішнього університетського книговидання?

Офіційною датою заснування друкарні варто вважати 4 листопада 1835 року. Саме тоді на засіданні правління університету було внесене на обговорення і затверджене рішення “Про влаштування друкарні, одержаної із Головного штабу Першої армії”.

Першим директором університетської друкарні став Павло Камінський. Наступни їх роботи ми — Матвій Могилянський, Антон Деренговський, Петро Коломійцев, Йосип Завадський. А хто ж були перші університетські друкарі?

Михайло М аксимович увійш ов не лише як в історії досвідчений і небайдужий до цієї справи видавничої видавець, вправний редактор (а редагував справи він, окрім “ Памятников, изданных временной комиссией для разбора древних актов”, ще й “Обозрение могил, валов и городищ в Киевской губернии” Фундуклея (1847), “Обозрение Киева в отношении с древностями” Крижанівського (1847), видані також у друкарні Київського університету), а й як автор власного

варіанта українського правопису, яким певний час послуговувалася не лише друкарня Київського університету, а й інші книгодрукарі. І не лише в Києві. Це маловідомий факт в історії не лише нашої мови, а й культури в цілому, на який першим з українських науковців звернув увагу Іван О гієнко у своєму дослідженні “ Історія української літературної мови”. Йдеться про ті славнозвісні, за словами Максимовича, “даш ки” чи “французьку крівельку” (кутик вістрям догори ^), які ВІН

запровадив над літерами е,о, и, коли їх треба було вимовляти як українське і.

Зазначена правописна система, яка дійшла з Києва аж до Галичини і протрималася там досить довго — до 1893 року (до часу запровадження в Галичині фонетичного правопису), як не дивно, була викликана не науковими, а суто друкарськими причинами. Читачеві, без сумніву, цікаво буде довідатися про ці причини в поясненні самого Максимовича.

Значення постаті Михайла М аксимовича і як першого ректора, і як науковця, і як редактора та видавця для Київського університету сьогодні важко переоцінити. Мабуть, значною мірою саме завдяки першому ректорові Київський університет від самого початку його існування не став, як того хотів граф С. Уваров, твердинею монархізму та русифікації, а поступово й цілеспрямовано формувався як один з головних осередків українського руху. Саме під впливом цього вченого в Києві започатковувалася своя школа істориків київської, української орієнтації, проходив складний і тривалий процес “бродіння умів” у студентському середовищі. І як результат — усе більше викладачів і студентів цікавилися корінням української минувшини, що формувало на початку терпиме, а згодом і зацікавлене, прихильне ставлення до неї.

Підручники: звертає на себе увагу той факт, що перший список із тринадцяти назв відкривають підручники з релігієзнавчої тематики. Їх три; “Исторические чтения из книг Ветхого и Нового Завета”,“Четыре Евангелия из книг апостольских деяний”, “ Краткая священная история Церкви Ветхого и Нового Завета”. Другий блок —підручники з прикладних наук. “Руководство по арифметике”, “Задачи по арифметике”, “Вопросы по арифметике для экзаменатора”, “Руководство по геометрии”. “Мовний”розділ відкривав “ Русский Букварь”. За ним ішли “ Русская грамматика” Востокова, “ Начальные основы латинского язы ка” Блюстіна, “ Немецкая грамматика” Гаке, “Начальный курс французского язы ка” Сен-Ж ульена. Помітним був творчий набуток професорів юридичного факультету,праці яких вирізнялися добротним поліграфіч.

Замовні службові видання.На другому місці після підручників і навчальних посібників стояли бланки дипломів і свідоцтв: про закінчення навчального закладу, про присвоєння різноманітних учених звань, ступенів — від учителя до професора. Значний обсяг складали також замовлення канцелярії самого округу: шорічні звіти, програми й контрольні запитання для проведення перевідних і випускних випробувань. Окрім значного масиву замовних видань в університетській друкарні від початку ї"і діяльності видавалося немало книг для потреб самого університету,авторами яких були переважно тамтешні професори й викладачі. Варто бодай фрагментарно оглянути тематику тих творів, які відкривали першу книжкову полицю історії університетського книговидання.

Українознавчі видання. З-поміж найпомітніших видань цього напряму — збірник дум (українською мовою) під назвою “Україна”, упорядкований молодим учителем П. Кулішем, його ж прозова збірка “Михайло Чернишенко або М алоросія 80 років тому”, збірка поетичних творів Л. Глібова, “Київський народний календар” на 1845 рік. Є також ряд невеликих за обсягом книжечок з українського життя маловідомих авторів як “Зелений барвінок України” Карпенка, “Повернення запорож ців із Трапезунда” Гейнча (обидві — українською мовою), “Очерк Чернигова и его области в древнее и новое врем я” професора Домбровського.