23.Видавничий репертуар періоду Української Народної Республіки. Кам’янець-Подільський як видавничий і книгознавчий центр унр.

Видавнича продукція років Української державності вражає своєю розмаїтістю і високими накладами. Попит на українську книгу був настільки великим, що заняття цією справою стало прибутковим. Коли значну частину території України зайняли більшовики і білогвардійці, у світ вийшло лише 665 книг. Варто окреслити цю розмаїтість за видами видань у такій послідовності відносно попиту: навчальна література для шкіл, вищих навчальних закладів та самоосвіти; твори укр.. письменників-класиків, заборонені донедавна цензурою; твори сучасних вітчизняних письменників та переклади зарубіжних класиків; довідкова література (передусім двомовні термінологічні словники за галузями знань); газетна і журнальна періодика; портрети, плакати; популярні видання з питань кооперації, економіки, сільського господарства. З найкращих набутків цього періоду варто виділити словникотворчу працю авторів і видавців. Лише за 2 роки (1917-1919) в Україні з’явилися значними накладами кілька десятків словників. Взірцем для такого активного словникотворення стало чотиритомне видання «Словаря укр. мови» (Грінченко).

Видавництва: «Всеувито»→ «Книгоспілка», «Сяйво»… Щодо фахової газетної і журнальної періодики, то варто виділити критико-бібліографічний місячник «Книгарь», засновником і видавцем якого протягом 1917-1920 років був «Час».

Щоденна політична і економічно-літературна газета «Наш шлях» (редактор Л.Білецький) стала неофіційним органом мін осв Укр. Тут надруковано: розпорядження, закони уряду УНР.

Двотижневий педагог журнал «Освіта» друкував найголовніші розпорядження мін осв, що стосувалися порядку запровадження держ мови в усіх навч закладах держ, друку й поширення підручників.

Тут існувало видавництво «Дністер» з 1911 р. – видавались брошури на кооперативні теми, шкільні підручники, твори С.Руданського.

З 1918 р. відкривається держ університет, який спершу не мав власної друк, тому друкували у різних видавництвах, зокрема у «Дністрі».

21.03.1919 починає свою роботу Кам-Под філія Українського видавництва в Катеринославі (керівник - Біднов). Видавались ще в перший рік роботи: твори Кащенка «На руїнах січі», «Над козацьким порогом», «Славні побратими»; наукові розвідки викладачів університету – проф. Хведоріва, Дорошенка, Біднова.

В університеті засновуються періодичні часописи «Нова думка», «Наше життя». «Нова думка» орієнтувався на публікацію суч творів красного письменства світової(Верлен, Ніцше) і вітчизняної літ(Ю.Липа, Поліщук, Самійленко), твори студ і викладачів(М.Драй-Хмари, Д.Бузька, І.Липи).

У часописі «Наше життя» започаткувався постійний розділ «Книгознавство», була ініціатива формування при університеті своєрідної національної книгозбірні.

15. Цензурні обмеження і заборони українського друкованого слова. Основні антиукраїнські цензурні циркуляри та їхній вплив на друкарство.

Від імені «більшості малоросіян» П. Валуєв виклав у листі до міністра освіти свою знамениту думку про те, що «ніякої особливої малоросійської мови не було, не має і бути не може, наріччя ж, вживане простолюдом, є та є російська мова, лише зіпсована впливом на неї Польщі. Загальноросійська мова така ж зрозуміла для малоросів, як і для великоросів, і навіть більше зрозуміла, ніж українська мова, яку тепер творять».

Переконавши себе в такому висновку, П. Валуєв 18 липня 1863 року надсилає до Київського цензурного комітету таємний циркуляр, який пізніше дістав назву Валуєвського.

Поява цього руйнівного для книговидавничої справи в Україні й ганебного в історії всієї людської цивілізації циркуляру зумовлена результатом культурницької праці, яка пожвавилася після першого десятилітнього антракту в історії українського руху, пов’язаного з розгромом Кирило-Мефодіївського братства, невдалими спробами «Молодої України» підвести із занепаду духовні сили народу. На твердий ґрунт ставала «Основа» — перший в Росії український за мовою і суттю друкований періодичний орган, повсюдно в містах і селах України відкривалися недільні школи, знову, як і в період виходу у світ Кулішевої «Сільської бібліотеки», до читача почали надходити українські книги, зокрема підручники.

«Розгромний» висновок створеної Олександром ІІ спеціальної комісії щодо «смертельно небезпечного» для Російської імперії друкування книжок українською мовою спонукав його підписати в травні 1876 році в німецькому містечку Емсі, де цар перебував з родиною на відпочинку, черговий антиукраїнський цензурний циркуляр. Тому й одержав він пізніше назву Емського. Цей документ таємно був переданий до Головного управління у справах друку, а звідти розійшовся в усі кінці імперії — до всіх цензурних комітетів, цензорів, губернаторів, начальників друкарень.

Отже, на відміну від валуєвського обтічного, невизначеного «приостановить» головною домінантою цього акта стає слово «воспретить». Так само як на відміну від попереднього, в цьому циркулярі перший пункт починався із заборони ввезення українських книг з-за меж Російської імперії.

В Україні настав, таким чином, найгнітючіший, найтрагічніший 30-літній період реакційної цензури. Дедалі важче доводилося українському друкованому слову пробиватися крізь цензурні й поліцейські рогатки до читача.

Закривалися українські часописи, зазнавалися переслідувань ті, хто мав причетність до друку, поширення чи й, навіть, читання книжок українською мовою.

Сталося так, що Валуєвський та Емський антиукраїнські цензурні акти так ніхто й ніколи офіційно не відміняв, хоча спроби такі неодноразово робилися. Так, з наближенням революційних подій 1905 року в Росії настійніше звучали голоси на захист прав поневолених націй, все наступальніше ставилася вимога скасувати ті особливі репресії, що стосувалися саме українського друкованого слова.

Революційні заворушення в Росії наприкінці 1905 року зірвали, нарешті, кайдани й з українського слова. Царським маніфестом від 17 жовтня того ж року було декларовано всі громадянські права, обіцяно скликати Думу з правами законодавства і контролю. Проголошувалася також свобода друку. Вслід за Маніфестом обнародуються (24 листопада) тимчасові правила про друк, де узаконюється діяльність української преси й книговидання, як один з різновидів друку. Наставало бурхливе відродження українського друку. На початок 1906 року в Україні вже працювало 17 українських видавництв, з яких 13 знаходилися в Києві.

Та радість від декларованих свобод щодо українського друку виявилася передчасною. Стара імперська поліційно-репресивна адміністрація, яка й надалі залишалася при владі, нічого не збиралася змінювати у відпрацьованій століттями системі управління, спрямованій на утвердження великодержавного централізму, тотальної русифікації околиць імперії. Слідом за реформами Думи, які чимдалі набирали консервативнішого відтінку, поступово почала відновлюватися недавня репресивна політика держави щодо українського друку. На початку наступ реакції проходив шляхом запровадження всіляких «тимчасових» правил, «роз’ясненсь». Надалі і ці формальності, які забезпечували хоча б видимість законності, були зігноровані.