43. Типологія довідкових видань та специфіка роботи редактора над їхнім упорядкуванням.

Довідковими називаються такі видання, в яких різноманітна інформація наукового або прикладного характеру розміщена в зручному для швидкого пошуку порядку і не призначена для суцільного читання.

Типологічний ряд цих видань складають: словники (енциклопедичні, біографічні, мовознавчі, перекладні, термінологічні, тлумачні) – укладаються здебільшого у формі упорядкованого за алфавітним принципом переліку заголовних слів з їх поясненням, тлумаченням чи перекладом з однієї мови на іншу. Одиницею такого видання є словникова стаття (заголовне слово і його пояснення); довідники (наукові, виробничо-практичні, масово-політичні, навчальні, популярні, побутові) – на відміну від словника тут структурною одиницею є довідкова стаття, яка чітко і конкретно дає відповідь на винесене в заголовок словосполучення і відрізняється прикладним характером і практичною спрямованістю; енциклопедії(універсальні, галузеві) – основою статті є конкретні дані і факти, поняття, закони, правила, що характеризують заголовне слово; подаються за алфавітним або систематичним принципом; довідково-інформаційні видання (каталоги, покажчики, програми, телефонні довідники, розклади руху транспорту).

За обсягом довідкові видання поділяють на: однотомні і багатотомні.

За змістом і формою подачі матеріалів: галузеві, універсальні.

З чого починається робота редактора? Типова послідовність дій:

1. Розробка загальної концепції довідкового видання. Йдеться про розв’язання організаційних і творчих питань. Організаційні: чітке з’ясування читацького призначення, передбачуваного попиту на книго-видавничому ринку, економічних можливостей щодо забезпечення якості видання, підбір авторського колективу та створення редакційної групи. Творчі: складання словника, розробка методичних рекомендацій для авторів, з’ясування принципів відбору інформації.

2. Редакторська підготовка матеріалів. Після отримання статтей від авторів, їх систематизації у відповідності із словником починається редакторське опрацювання. На цьому етапі здійснюється: - робота над фактологічним матеріалом (з’ясування ступеня новизни інформації, врахування нових джерел, перевірка дат, цифр, прізвищ, ініціалів); - удосконалення змісту (популяризація викладу, вилучення повторів, малозрозумілих слів); - уніфікація тексту (принцип однотипності скорочень, написання малих і великих букв тощо); - ретельна перевірка розробленої системи посилань, відсилань, покажчиків).

43. Робота редактора з авторським оригіналом. Основні правила співпраці редактора й автора.

Матеріал, який автор приносить до видавництва ще зовсім не нагадує готової книжки. Це всього лиш авторський оригінал. Авторський оригінал – це частина твору, підготована автором чи колективом авторів, оформлена відповідно стандарту та призначена для передання до видавництва з наступною редакційно-видавничою обробкою.

Особливо трудомісткою і тривалою редакторська співпраця з автором може бути на етапі вдосконалення оригіналу твору. Авторські оригінали, придатні до поліграфічного відтворення без редакторської обробки, нині явище рідкісне. І якщо це можливо, то в будь-якому разі потрібно провести редакторський аналіз рукопису.

Необхідність вдосконалення авторського оригіналу буває обумовлена наявністю в ньому різних недоліків, які зазвичай виявляються під час редакторського аналізу. Проведений редактором аналіз дозволяє йому впевнитися в реалізацій авторського задуму, оцінити фактографічну основу, переконатися в логічності, доказовості авторських суджень, оцінити структуру твору, його мову та стиль. При необхідності відбувається залучення рецензента-спеціаліста для детального і професійного дослідження авторського оригіналу.

Специфіка аналітичної та методичної роботи редактора, як необхідного самостійного напрямку в книговиданні, полягає в тому, що редактор не підмінює автора а направляє його творчий потенціал на успішну реалізацію задуму. Редактору необхідно пам’ятати, що правка без узгодження з автором є порушенням особистого (немайнового) права на недоторканність твору, з якого випливає, що ніхто без згоди автора не має права вносити зміни в текст його твору.

Є й інша сторона редакторського втручання в авторський текст. Бажаючи покращити рукопис, редактор може не помітити, як він завдав змісту шкоди: усунув або спотворив якийсь смисловий нюанс, прибрав істотну деталь і т. ін.

Мовностилістична правка завжди пов’язана зі змістом твору, захоплюючись нею, редактор може, сам того не бажаючи, не тільки змінити зміст, а й нав’язати автору свій стиль. Втручання редактора в авторський текст повинне диктуватися перш за все вимогами відповідності останнього видавничим стандартам і обґрунтованою необхідністю виправлення помилок за згодою автора.

Серед вимог, які має поставити редактор перед автором під час прийняття оригіналу, обов’язковими залишаються дві:

оригінал має бути підписаний автором із зазначенням дати подання його до видавництва;

оригінал має бути комплектним і повністю підготовленим автором до видавничого втілення.

І, нарешті, редактор на цьому етапі готує первинні документи для заведення "Облікової картки видання". Такими є:

• творча заявка від автора, написана на ім'я керівника видавництва; • розгорнута анотація або план-проспект видання; • інформація про самого автора, що містить точні паспортні дані.