- •1. Передумови запровадження у видавничу практику рухомих літер. Видавнича діяльність Йогана Гутенберга.
- •2. Предмет теорії і практики редагування.
- •3. Провідні осередки рукописної справи в давньоукраїнській державі після прийняття християнства. Найдавніші рукописні українські шедеври.
- •4. Завдання правки. Види правки тексту.
- •Перший український друкар Степан Дропан: гіпотези, документальні свідчення, опоненти.
- •6. Основи редакторського аналізу тексту.
- •7. Концепції витоків вітчизняного друкарства.
- •8. Види інформації в тексті. Експліцитна й імпліцитна інформація. Поняття інформаційної насиченості й інформативності тексту.
- •9. Найдавніші осередки раннього українського друкарства (ху-хуіі ст.). Видавнича діяльність Києво-Печерської друкарні ху – хуіі століть. Чернігово-сіверський видавничий осередок ху – хуіі століть.
- •10. Текст як результат і одиниця комунікації. Текст і дискурс.
- •11. Раннє українське друкарство. Діяльність Івана Федорова.
- •12. Проблема типології текстів. Класифікація текстів за різними критеріями.
- •13. Тематичний репертуар стародруків. Структура ранніх книжкових видань. Редакторські та видавничі нововведення, спонукані друкарством.
- •21. Еволюція видавничої мережі радянського типу. Особливості діяльності редактора і видавця в умовах тоталітарного суспільства.
- •Вихідні відомості в книжковому стандарті.
- •Видавничий репертуар періоду Української Народної Республіки. Кам’янець-Подільський як видавничий і книгознавчий центр унр.
- •Типологія художніх видань та специфіка роботи редакторами над їхнім упорядкуванням.
- •Редакторський і видавничий досвід Івана Огієнка.
- •Історія видавничої стандартизації в Україні.
- •Едитологія як інформологічна наука. Аспекти редагування (нормативне, загальне, творче, спеціальне).
- •Поняття про стилістичний алогізм. Різновиди стилістичних алогізмів.
- •Телевізійні повідомлення. Специфіка знімального, монтувального, підсумкового етапів.
- •Типові логічні помилки в науковому тексті (помилки у визначенні та доведенні; вторинні логічні порушення).
- •Фахові вимоги до професії редактора. Відмінності обов’язків коректора, редактора та головного редактора.
- •Загальна методика редагування.
- •Службова частина (апарат) видання: групи компонентів та їхнє призначення у різних видах видань.
- •Поняття про авторський та видавничий оригінали.
- •Етапи видавничого процесу (загальна характеристика)
- •Особливості логічного аналізу художнього тексту.
- •Інформація та способи поширення у світі (групи змі). Типи реципієнтів та авторів. Види видань. Загальна характеристика інформаційних норм редагування.
- •Різновиди порушень закону суперечності.
- •Типологія наукових видань: підготовчий та редакційні етапи роботи над ними.
- •Поняття про алогізм. Різновиди алогізмів. Причини виникнення алогізмів у тексті.
- •Типи навчальних видань: специфіка підготовчого та редакційного етапів роботи над ними.
- •Логічні помилки в тексті: їхня природа і різновиди.
- •Типи перевидань: особливості редакторської роботи над змістовою та службовою частинами.
- •Види видавництв: специфіка роботи, видавнича продукція.
- •Композиція тексту. Вимоги до заголовків. Системи рубрикації видань (видавнича, поліграфічна, за способом вираження теми).
- •Базові вимоги до професійних та особистісних якостей редактора.
- •Матеріальна конструкція видань: специфіка типів перевидань в її оформленні та роль титулів.
- •Робота редактора над апаратом книги.
- •Особливості редакторської праці над публіцистичними виданнями: жанри газетно-журнальних повідомлень, добір тем і заголовків.
- •Сутність редагування (об’єкт, предмет, мета, завдання, галузі та аспекти редагування).
- •Типологія довідкових видань та специфіка роботи редактора над їхнім упорядкуванням.
- •Робота редактора з авторським оригіналом. Основні правила співпраці редактора й автора.
- •Специфіка роботи редактора з рекламними виданнями.
- •Типова структура видавничого стандарту.
- •23.Видавничий репертуар періоду Української Народної Республіки. Кам’янець-Подільський як видавничий і книгознавчий центр унр.
- •15. Цензурні обмеження і заборони українського друкованого слова. Основні антиукраїнські цензурні циркуляри та їхній вплив на друкарство.
- •16. Предмет, мета і завдання дисципліни «Текстознавство». Місце текстознавства серед інших наук гуманітарного циклу та зв’язок з ними.
- •17. Становлення друкарні Київського університету Св. Володимира. Роль Михайла Максимовича в розвитку наукової книги. Тематичний аспект наукового книговидання.
- •18. Типологія видавничої продукції.
- •19. Ранні спроби перекладів і видань Біблій на українських землях. Острозька Біблія. Видання Біблії літературною мовою хіх – початку хх століть.
- •20. Макет анотованої каталожної картки.
2. Предмет теорії і практики редагування.
Едитологія – це прикладна суспільна інформологічна наука, яка досліджує методологічні засади готування в ЗМІ повідомлень (видавничого процесу). В едитології слід виділити такі складові, як теорія видавничої діяльності й теорія редагування.
Теорія редагування – це складова частина едитології, що досліджує методологічні засади безпосереднього готування повідомлень до публікування (редагування). Тобто це система знань про практику редагування – правила внесення змін безпосередньо в саме повідомлення.
Теорію редагування можна поділити на теорію загального нормативного редагування, теорію загального творчого редагування, теорію галузевого нормативного редагування й теорію галузевого творчого редагування.
Загальне редагування – це навчальна дисципліна, яка досліджує теорію загального нормативного редагування повідомлень.
Галузеве редагування – це навчальна дисципліна, яка досліджує теорію галузевого нормативного редагування повідомлень.
Творче редагування – це навчальна дисципліна, яка досліджує творчі процеси оптимізації повідомлень під час їх готування до публікування. Творче редагування полягає у вдосконаленні повідомлення і спрямоване на те, щоби підвищити його економічну й соціальну ефективність. Творче редагування виходить за межі усунення відхилень від установлених суспільством норм. Нормативне редагування, вочевидь, є приведенням повідомлення у відповідність до певних норм, які є чисельними і включають, зокрема, лінгвістичні, психологічні, композиційні, наукові, юридичні, політичні, поліграфічні тощо. За підрахунками, 80 % усіх виправлень, які здійснюють редактори, виконані на основі встановлених суспільством норм.
Методики редагування. Для різних видів літератури часто розробляють детальні інструкції, в яких описують, як на практиці слід застосовувати методи контролю, виправлення, пошуку, експертних оцінок, моделювання тощо. Такі інструкції, адаптовані для конкретного виду літератури, називають методиками редагування.
Метою редагування є трансляція повідомлень для отримання заданого соціального ефекту. Ця трансляція полягає втому, що редактор повинен повідомлення: перевести з внутрішньої мови автора на зовнішню мову реципієнта; проконтролювати на основі нормативної бази; прив’язати до конкретних умов акту передачі (часу, місця, обставин тощо).
Редактор повинен досягати вказаної мети шляхом виконання низки завдань:
– версифікація повідомлень. Встановити, в якому відношенні до дійсності перебуває інформація повідомлення. Проте редактор ніколи не може перевіряти абсолютно всі подані автором твердження, інакше, контролюючи їх, він сам стане автором повідомлення. Тому завдання редактора значно вужче – перевірити істинність найважливіших тверджень; – адаптація повідомлень. Пристосувати мову та інформацію до мови й тезаурусу тої групи реципієнтів, для якої воно призначене;– локалізація повідомлень, тобто пристосування до місця;– нормалізація повідомлень;– інтерпретація повідомлень, тобто коментарі до потенційно незрозумілих реципієнтові або навмисних відхилень від норми;– уніфікація або урізноманітнення (стандартизація) повідомлень;
– етизація та естетизація повідомлень.