22. Типові логічні помилки в науковому тексті (помилки у визначенні та доведенні; вторинні логічні порушення).

У науковому тексті досить поширені і первинні, і вторинні логічні помилки. Щодо перших, то варто зупинитися на типі полки, яка стосується визначення і його доведення. Зазвичай, виникнення такої типу помилки (алогізм) пов’язане із авторськими помилками у мисленні, які виникають через неповне розуміння предмета дослідження, з помилковими висновками про нього. Вторинні логічні помилки виникають на базі лінгвістичних. У наукових текстах вважаються найпоширенішими такі, як:

-суржик (тезиси (потрібно тези), на кінець (отже), опреділити (визначити), примінити (застосувати), вияснити (з’ясувати), основні публікації по роботі (потрібно: основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях) тощо;

-плеоназм, тавтологія, надлишковість (вносити внесок, значить, так сказать, на початку конференції ми почали говорити, це питання досліджувалося в кількох дослідженнях; Третій розділ присвячено математичній постановці та розв’язку нестаціонарної задачі теплопровідності та зв’язаної з цим контактної задачі термопружності);

-уживання слова в невластивому йому значенні (результати дослідження запроваджені (потрібно впроваджені) у практику;

-зловживання іноземною термінологією й поняттями, що ускладнюють сприйняття головної думки.

Дослідник, який готує текст наукового стилю, має дотримуватися нормативних морфологічних норм. Їх незнання призводить до таких помилок, зокрема:

-неправильного визначення граматичного роду іменників (наприклад, кандидатська ступінь (ж. р) – потрібно кандидатський ступінь (ч. р.);

-неправильного утворення ступенів порівняння прикметників і прислівників (найбільш ефективніше – потрібно найбільш ефективно);

-неправильної словозміни числівників (від пятидесяти до шестидесяти відсотків – потрібно від пятдесяти до шістдесяти відсотків); порушення закономірностей сполучуваності дробових числівників з іменниками (отримали 5,2 бали замість отримали 5,2 бала);

-відхилення від морфологічних норм у межах лексико-граматичного класу займенників (саме завдяки ньому замість саме завдяки йому);

-неправильного утворення дієслівних форм (починаючий дослідник - потрібно дослідник-початківець) тощо.

Варто зауважити, що досить часто виникають помилки при непрофесійному перекладі з однієї мови на іншу, зокрема з російської на українську. Наприклад, перекладаючи російські вислови длиной, в длину, шириной, в ширину, высотой, глубиной, величиной, толщиной, варто вживати в писемній та усній мові такі українські відповідники: завдовжки, завширшки, заввишки, завглибшки, завбільшки, завтовшки. Вважаючи слововиключно скалькованим, Б. Антоненко-Давидович наполягав на впровадженні в науковий обіг прислівниківтільки й винятково.

22. Фахові вимоги до професії редактора. Відмінності обов’язків коректора, редактора та головного редактора.

1. Фахівець має отримати поглиблену гуманітарну освіту, бездоганне володіння державною та однією-двома іноземними мовами.2. Ідеться про засвоєння цілого комплексу професійно зорієнтованих нормативних дисциплін.3. Професійне володіння комп’ютером. 4. Порядність та патріотизм редактора.

Головний редактор – це фахівець, як правило, з редакторською або журналістською освітою, який у цілому визначає видавничу програму і керує всім редакційно-видавничим процесом. Функціональні обов’язки головного редактора формуються довкола двох основних напрямів його діяльності: організаційного і творчого.

Організаційний напрям передбачає:підбір кадрів і керівництво роботою усього редакційного корпусу видавництва;пошук цікавих авторів, перспективних тем; прийняття рішення щодо початку редакторського опрацювання чи відхилення поданого оригіналу;розробка перспективного, річного й квартального планів випуску видань та ін.

Творчий напрям передбачає:ознайомлення з авторськими оригіналами, одержаними за замовленням чи самопливом;прочитання на одному з етапів редагування особливо важливих за змістом оригіналів;підписання видання: до складання, до друку, до випуску у світ;аналіз рецензій, опублікованих у пресі, на випущені власні видання;організація презентацій кращих видань.

Редактор - це основний творчий працівник у видавництві, який безпосередньо відповідає за редагований оригінал, його структурний, інформативний, науковий і мовностилістичний рівень.

Серед основних функціональних обов’язків редактора виділимо такі:ґрунтовне ознайомлення з поданим авторським оригіналом та підготовка аргументованого редакторського висновку на придатність його до редагування;формулювання письмових вимог до автора щодо необхідності доробки оригіналу та ретельна перевірка виконання зауважень після повернення з доопрацювання;редагування затвердженого головним редактором авторського оригіналу;ознайомлення автора з унесеними правками, погодження з ним запропонованих скорочень, доповнень, змін;редагування підготовлених автором ілюстративних матеріалів;перенесення авторських виправлень до редакційної верстки;підготовка каталожної картки видання, а також рекламних текстів для відділу маркетингу.

Коректор– той, хто виправляє друкарські помилки при підготовці видання. До найголовніших функціональних обов’язків коректора відносять:зчитування як зрівняння видавничого оригіналу з авторським (а також другої вестки з першою) після внесення редакторських правок;вичитування як усунення помилок, буквенних неточностей та технічних огріхів верстки;дотримання принципу одності (уникнення різночитань елементів тексту, що повторюються) в подачі прізвищ та ініціалів, бібліографічних посилань, географічних та історичних назв, мір ваги, скорочень, виявлення словесних, логічних, стилістичних та фактичних помилок;звіряння цитат і використання текстів за першоджерелами;читання з подвійною увагою специфічних елементів тексту (висновки і визначення термінів, дати, числа, імена);перевірка правильності побудови таблиць, рисунків і креслень, відповідності їх підписів до коментування в тексті;перевірка вихідних відомостей в останній підписній верстці;звіряння сторінок сигнального примірника з наростання пагінації сторінок та методом «прив’язування» змісту за перехідними сторінками;стеження за правильною, логічно вмотивованою, розбивкою тексту на абзаци, особливо в останній верстці.