- •1. Передумови запровадження у видавничу практику рухомих літер. Видавнича діяльність Йогана Гутенберга.
- •2. Предмет теорії і практики редагування.
- •3. Провідні осередки рукописної справи в давньоукраїнській державі після прийняття християнства. Найдавніші рукописні українські шедеври.
- •4. Завдання правки. Види правки тексту.
- •Перший український друкар Степан Дропан: гіпотези, документальні свідчення, опоненти.
- •6. Основи редакторського аналізу тексту.
- •7. Концепції витоків вітчизняного друкарства.
- •8. Види інформації в тексті. Експліцитна й імпліцитна інформація. Поняття інформаційної насиченості й інформативності тексту.
- •9. Найдавніші осередки раннього українського друкарства (ху-хуіі ст.). Видавнича діяльність Києво-Печерської друкарні ху – хуіі століть. Чернігово-сіверський видавничий осередок ху – хуіі століть.
- •10. Текст як результат і одиниця комунікації. Текст і дискурс.
- •11. Раннє українське друкарство. Діяльність Івана Федорова.
- •12. Проблема типології текстів. Класифікація текстів за різними критеріями.
- •13. Тематичний репертуар стародруків. Структура ранніх книжкових видань. Редакторські та видавничі нововведення, спонукані друкарством.
- •21. Еволюція видавничої мережі радянського типу. Особливості діяльності редактора і видавця в умовах тоталітарного суспільства.
- •Вихідні відомості в книжковому стандарті.
- •Видавничий репертуар періоду Української Народної Республіки. Кам’янець-Подільський як видавничий і книгознавчий центр унр.
- •Типологія художніх видань та специфіка роботи редакторами над їхнім упорядкуванням.
- •Редакторський і видавничий досвід Івана Огієнка.
- •Історія видавничої стандартизації в Україні.
- •Едитологія як інформологічна наука. Аспекти редагування (нормативне, загальне, творче, спеціальне).
- •Поняття про стилістичний алогізм. Різновиди стилістичних алогізмів.
- •Телевізійні повідомлення. Специфіка знімального, монтувального, підсумкового етапів.
- •Типові логічні помилки в науковому тексті (помилки у визначенні та доведенні; вторинні логічні порушення).
- •Фахові вимоги до професії редактора. Відмінності обов’язків коректора, редактора та головного редактора.
- •Загальна методика редагування.
- •Службова частина (апарат) видання: групи компонентів та їхнє призначення у різних видах видань.
- •Поняття про авторський та видавничий оригінали.
- •Етапи видавничого процесу (загальна характеристика)
- •Особливості логічного аналізу художнього тексту.
- •Інформація та способи поширення у світі (групи змі). Типи реципієнтів та авторів. Види видань. Загальна характеристика інформаційних норм редагування.
- •Різновиди порушень закону суперечності.
- •Типологія наукових видань: підготовчий та редакційні етапи роботи над ними.
- •Поняття про алогізм. Різновиди алогізмів. Причини виникнення алогізмів у тексті.
- •Типи навчальних видань: специфіка підготовчого та редакційного етапів роботи над ними.
- •Логічні помилки в тексті: їхня природа і різновиди.
- •Типи перевидань: особливості редакторської роботи над змістовою та службовою частинами.
- •Види видавництв: специфіка роботи, видавнича продукція.
- •Композиція тексту. Вимоги до заголовків. Системи рубрикації видань (видавнича, поліграфічна, за способом вираження теми).
- •Базові вимоги до професійних та особистісних якостей редактора.
- •Матеріальна конструкція видань: специфіка типів перевидань в її оформленні та роль титулів.
- •Робота редактора над апаратом книги.
- •Особливості редакторської праці над публіцистичними виданнями: жанри газетно-журнальних повідомлень, добір тем і заголовків.
- •Сутність редагування (об’єкт, предмет, мета, завдання, галузі та аспекти редагування).
- •Типологія довідкових видань та специфіка роботи редактора над їхнім упорядкуванням.
- •Робота редактора з авторським оригіналом. Основні правила співпраці редактора й автора.
- •Специфіка роботи редактора з рекламними виданнями.
- •Типова структура видавничого стандарту.
- •23.Видавничий репертуар періоду Української Народної Республіки. Кам’янець-Подільський як видавничий і книгознавчий центр унр.
- •15. Цензурні обмеження і заборони українського друкованого слова. Основні антиукраїнські цензурні циркуляри та їхній вплив на друкарство.
- •16. Предмет, мета і завдання дисципліни «Текстознавство». Місце текстознавства серед інших наук гуманітарного циклу та зв’язок з ними.
- •17. Становлення друкарні Київського університету Св. Володимира. Роль Михайла Максимовича в розвитку наукової книги. Тематичний аспект наукового книговидання.
- •18. Типологія видавничої продукції.
- •19. Ранні спроби перекладів і видань Біблій на українських землях. Острозька Біблія. Видання Біблії літературною мовою хіх – початку хх століть.
- •20. Макет анотованої каталожної картки.
Історія видавничої стандартизації в Україні.
Потреба в уніфікації того чи іншого виробу людських рук виникла в суспільстві дуже давно. Щодо витоків цієї проблеми у видавничій справі, то можна найперше згадати повільне зародження і становлення конкретних основних параметрів первинних матеріалів, що клалися в основу творення рукописних книг, – ширину й довжину сувоїв, папірусних аркушів чи глиняних табличок. Поступово у світовій книговидавничій практиці виробляється ціла система положень і правил щодо виготовлення і тиражування книг.Важливість розробки кожною державою власних видавничих стандартів обумовлюється кількома чинниками. Передусім, за цим визначається рівень культури національного видання, професіоналізм тих, хто створює книгу, якість редакційно-видавничого і книготорговельного процесу в цілому. По-друге, йдеться про повноту, зручність, точність і водногчас лаконічність інформування потенційного читача кожного видання. По-третє, вміння й бажання дотримуватися вимог стандартів виводить кожного книговиробника на відповідний рівень співмірних характеристик його твору з міжнародними критеріями. Іншими словами, ідеться про законне право держави посісти належне місце серед книговидавничих набутків інших країн світу. Саме перелічені вище чинники й поклали до життя Міжнародну організацію із стандартизації (ISO), нормативні положення якої клалися в основу розробки відповідних документів окремих держав. Виникла ця організація 1946 року.В Україні систему ISBN було впроваджено з 1988 року. Ідентифікатором Радянського Союзу, була цифра 5. Після здобуття Україною незалежності виникла потреба створення національного управлінського органу, який міг би здійснювати відповідний контроль за системою ISBN. Тому наказом Мінпресінформу (нині Державний комітет з інформаційної політики) у лютому 1996 року було створено робочу групу з впровадження в Україні системи Міжнародної стандартної нумерації друкованих видань. Протягом терміну свого існування цією групою діючим видавництвам та видавничим організаціям України було присвоєно видавничі ідентифікатори.
Знаходиться ISBN у нижньому лівому куті звороту титульної сторінки книги та внизу реквізитної сторінки наприкінці книги або четвертої сторінки обкладинки (суперобкладинки), палітурки.У березні 1997 року як підрозділ Книжкової палати України, було утворено Національне агенство ISBN (далі НА ISBN), яке на території нашої держави несе відповідальність за впровадження і пропаганду системи ISBN, контроль за правильністю її функціонування. Співробітники НА ISBN присвоюють суб’єктам видавничої діяльності ідентифікатори видавців та ведуть їх реєстр, який двічі на рік надсилається до Міжнародного агенства ISBN/ISMN надають у користування ISBN, перевіряють правильність проставлення ISBN на обов’язкових примірниках, що, згідно з Законом, надходять до Книжкової палати, та їх відповідність наданим у користування видавцям ISBN, готують інструктивно-методичні матеріали, проводять консультації з питань функціонування системи ISBN.