Вступ

Швейна промисловість – невід’ємна частина економіки будь-якої країни. Будучи розвиненою або ж не дуже, вона так чи інакше задовольняє потреби населення в необхідних, повсякденних речах.  В середньому, швейна промисловість складає понад 1/3 обсягу валової продукції легкої промисловості, тому її розвиток важливий як для загального економічного стану країни , так і для самого населення, як осередку споживачів та потенційного трудового ресурсу.

Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі. Всі вони наразі в занепаді. Незважаючи на стратегію імпортозаміщення, що її приймав уряд в 2011 р., за 2012 рік у легкій промисловості досягнуто шокуючих результатів. Обсяги імпорту продукції легкої промисловості склали 3.5 млрд. доларів США (+43% до 2011 року). Обсяги експорту склали 1.07 млрд. доларів США (-12% до 2011 року). Таким чином за один рік співвідношення торгівельного балансу погіршилося в 1.6 рази. 

Водночас, ще за радянських часів легка промисловість України забезпечувала вітчизняний та іноземний ринки якісною продукцією. З розпадом СРСР сталася криза  господарської системи внаслідок порушення сформованої інфраструктури промисловості, що призвела до ускладнення стабільного функціонування швейних підприємств.

Сьогодні ж розвиток глобальних кризових процесів досить негативно позначився на загальних обсягах швейної продукції в Україні. Аналізуючи обсяги реалізації швейної продукції протягом 2010-2012 рр. можна спостерігати не стабільну тенденцію. Так, обсяг реалізації продукції швейної промисловості за вказаний період зменшився на 3,3%, в той же час спостерігається позитивна динаміка в 2011 році у відношенні до 2010 року – 5,5%.

Негативний вплив мають також і локальні фактори, такі як відсутність на внутрішньому ринку товарів вітчизняного виробництва та його тотальне

заповнення дешевими, низькоякісними виробами іноземного походження, значну частку серед яких, займають товари «секонд-хенд», застосування вітчизняними підприємствами давальницьких схем виробництва, погано розвинута інфраструктура галузі, недостатня інвестиційна та інноваційна діяльність, відсутність конкурентоспроможності вітчизняної продукції як за ціною, так і за якістю. Крім того, не слід забувати й про дефіцит кваліфікованих кадрів. Зазначені проблеми вкрай негативно впливають на діяльність підприємств швейної промисловості, а головне – гальмують подальший розвиток галузі.

Незважаючи на існування державних програм підтримки, результати залишаються негативними.

Обрана мною тема курсового проекту , а саме «Організація технічної підготовки виробництва» досить актуальна в нинішній час. Вітчизняні підприємства наразі ще не відійшли від радянського устрою праці, що не дає повноцінно розвиватись й так не стабільній галузі. Етап технічної підготовки виробництва – основа подальшої роботи, а як наслідок – кінцевого результату. Вміла організація цього процесу призведе до підвищення якості роботи та її результативності. Іншими словами, технічна підготовка виробництва забезпечує споживачів продукцією визначеного рівня якості при встановлених термінах, обсязі випуску і витратах.

В умовах занепаду,  підприємства швейної промисловості потребують суттєвого перегляду цільових установ та стратегії розвитку на перспективу. Не останню роль в організації технічної підготовки виробництва відіграє й сіткове планування, як специфічний вид стратегії, що дає змогу досконаліше організувати процес виробництва, ефективно використовувати трудові ресурси, оптимізовувати процес виконання певних видів робіт та ін..

Цілком вірогідно, що вказані заходи дадуть змогу в певній мірі, на ряду з маркетинговою діяльністю, відродити вітчизняну швейну промисловість, піднявши актуальність та якість її продукції.

Тому не дивлячись на ряд проблем, які склалися в розвитку легкої промисловості України, все ж таки її варто розглядати як перспективну галузь. Виходом із ситуації, що склалася є кардинальна перебудова економічної політики, удосконалення організаційно-економічного механізму економічної діяльності у напрямку інноваційного розвитку в легкій промисловості та одночасний пошук резервів підвищення ефективності виробництва для його забезпечення. І в умовах загально-кризового стану вітчизняної швейної галузі, ті підприємства, які зможуть налагодити взаємовигідну співпрацю з іноземними партнерами та почнуть поступово переорієнтовувати свою діяльність в напрямку розширення своєї присутності на внутрішньому ринку, збережуть шанси на успішний розвиток.

1. Теоретична частина

1.1 Процес підготовки виробництва. Технічна підготовка

Виробництво як технологічна система являє собою сукупність взаємозалежних процесів, за допомогою яких суспільство, використовуючи сировинні ресурси і сили природи, створює необхідні продукти у вигляді засобів виробництва і предметів споживання.

Виробництво одягу – поетапний процес створення одягу. Включає в себе такі етапи, як моделювання, конструювання, власне пошиття та реалізації готової продукції.

Процес підготовки виробництва — це особливий вид діяльності, що полягає в отриманні науково-технічної інформації та перетворенні її у матеріальний об’єкт.

Процес підготовки виробництва за своєю структурою неодно­рідний і складається з безлічі процесів з різним змістом. Класифіку­вати окремі процеси підготовки виробництва можна за видами і ха­рактером робіт, просторово-тимчасовою і функціональною ознаками, відношенням до об’єкта управління.

За видом робіт (за видом трудової діяльності) процеси підго­товки виробництва поділяються на дослідні, конструкторські, технологічні, виробничі та економічні.

За характером робіт виокремлюють такі процеси підготовки вироб­ництва:

• основні (проведення досліджень, інженерних розрахунків, проектування конструкцій, технологічних процесів, форм і методів

• організації виробництва, економічні розрахунки та обґрунтування);

• експериментальні виробничі (виготовлення і випробування макетів,

дослідних зразків і серій машин).

За розташуванням у часі і просторі процеси підготовки вироб­ництва поділяються на:

• операції – первинна ланка процесу створення нової техніки. Вона виконується на одному робочому місці одним виконавцем і скла­дається з низки послідовних дій;

• роботи – сукупність послідовно виконуваних операцій, що характеризується логічною завершеністю і закінченістю дій щодо ви­конання визначеної частини процесу;

• стадії – сукупність низки робіт, пов’язаних єдністю змісту і методів виконання, що забезпечує вирішення конкретного завдання підготовки виробництва;

• фази – комплекс стадій і робіт, що характеризує закінчену частину процесу підготовки виробництва. Вона пов’язана з переходом об’єкта робіт у новий якісний стан.

Процес підготовки і використання у виробництві і експлуатації науково-технічних досягнень проходять певні фази, що є життєвим циклом об’єкта. (Рисунок 1.1)

Перша фаза — науково-дослідні роботи (НДР) — фундаментальні, теоретичні і прикладні наукові дослідження. Стосовно швейної промисловості, мова йдеться про роботу художника-модельєра, що шляхом творчого пошуку проектує нову модель одягу.

Друга фаза — дослідно-конструкторські розробки, що здійснюються в процесі конструкторської підготовки виробництва (КПВ). На цій фазі наукові

ідеї втілюються в кресленнях, а потім у дослідних зразках, проводяться їх всебічні випробування з метою виявлення відповідності їх встановленим

вимогам.

Третя фаза — технологічна підготовка і освоєння виробництва (ТПВ),

в процесі якої остаточно забезпечується технологічність конструкції виробу, розробляються, перевіряються і освоюються технологічні процеси, освоюються засоби технологічного оснащення, здійснюється організаційна підготовка виробництва — вибираються методи і моделюються процеси переходу на випуск нового виробу, проводяться організаційно-планові розрахунки циклів, величини партій, виробітку і т. д

Четверта фаза — виробництво виробу (В).

П’ята фаза — експлуатація (Е).

Рисунок 1.1 – Фази підготовки виробництва

НДР, КПВ, ТПВ формують технічну підготовку виробництва, під якою розуміють сукупність взаємозв’язаних процесів, що забезпечують конструкторську і технологічну готовність підприємства (об’єднання) до випуску нового виробу заданого рівня якості при встановлених термінах, обсязі випуску і витратах.

Тривалість підготовки в життєвому циклі виробу займає в середньому 40 %. При недостатній концентрації матеріальних і трудових ресурсів, слабкому розвитку дослідно-конструкторської і експериментальної бази,

недостатній увазі до уніфікації і стандартизації, автоматизованим методам проектування, фази технічної підготовки виробництва можуть затягтись на тривалий час, що призводить до запуску у виробництво морально застарілих

виробів.

Технічна підготовка виробництва на промисловому підпри­ємстві

включає комплекс послідовно пов’язаних наукових, проектно-конструкторських, технологічних, організаційно-економічних та інших заходів, направлених на створення і впровадження у виробництво но­вих видів виробів, технологічних процесів і вдосконалення раніше освоєних конструкцій та технологій.

Об'єктами технічної підготовки виробництва одягу на швейних виробництвах є: впровадження нових моделей, впровадження нових форм організації виробничих процесів. Крім того технічна підготовка виробництва включає в себе три етапи:

1. Відбір нових моделей з промислових колекцій Будинків моделей, створення моделей самим підприємством, підготовка і виготовлення експериментального зразка нової моделі, виготовлення зразків одягу в повному асортименті. На цьому етапі технічної підготовки виробництва беруть участь: Будинок моделей, експериментальний цех, плановий відділ, відділ замовлень;

2. Безпосередню підготовку і освоєння прийнятих до виробництва нових моделей. Роботи цього етапу виконують в основному експериментальний цех, виробничо-механічний відділ і відділ замовлень і збуту;

3. Заключна обробка масового випуску нової моделі, тобто освоєння потоку

Основними органами технічної підготовки виробництва , зокрема на швейному підприємстві є відділ головного конструктора, головного технолога, експериментальні цехи, відділ плану­вання технічної підготовки

виробництва.

Завданнями технічної підготовки виробництва є:

• забезпечення конструкторської і технологічної підготовки нових

конкурентоспроможних виробів і вдосконалення існуючих видів виробів, а також вдосконалення і проектування нових технологічних процесів;

• своєчасне забезпечення окремих підрозділів відповідними кресленнями

та технологічною документацією.

Технічна підготовка виробництва здійснюється відповідно до плану

розвитку підприємства. Планування виконання складних стратегічних комплексних робіт – одна із найпоширеніших управлінських ситуацій (про­блем), які необхідно вирішувати управлінцям середньої й вищої ланки галузевих підприємств. Більшість ситуаційних проблем знач­но відрізняються одна від одної, що передбачає суто індивідуаль­ний підхід щодо аналізу кожної з них, пошуку раціональних уп­равлінських рішень і оцінки їх ефективності. Саме тому як за­рубіжними, так і вітчизняними менеджерами усіх рівнів, у процесі основної діяльності використовується сіткове планування й уп­равління (СПУ) як специфічний вид планування діяльності виробництва.

Сіткове планування — одна з форм графічного відображення змісту робіт та тривалості виконання планів і довгострокових комплексів проектних, планових, організаційних та інших видів діяльності підприємства, яка забезпечує подальшу оптимізацію розробленого графіка на основі економіко-матема­тичних методів та комп’ютерної техніки.

Не останню роль в сучасних методах організації виробництва займає логістика.

Логістика – це науковий напрям у теорії і практиці маркетингу, що характеризує раціональну організацію взаємодії постачання, виробництва,

розподілу, транспортування і споживання готової продукції, планування,

управління і контроль за рухом матеріальних ресурсів, кадрів, енергоресурсів, інформації та інших потоків у різноманітних системах. Концепція логістики охоплює систему раціонального планування, організації

та контролю у сферах виробництва і обміну продукції для більш повного

задоволення споживчого попиту.

Завдання логістики полягає у створенні єдиної системи управління виробництвом і маркетингом, фінансовими та економічними розрахунками.

Як наслідок, використання СПУ та методів логістики у процесі планування технічної підготовки виробництва дає змогу скоротити шлях від початкової стадії наукових досліджень, до кінцевого результату — отримання нової високоякісної продукції.