62. Засадничі постулати гуманістичного напрямку психології.

прихильникицього руху розділяють певні фундаментальні концепції на природу людини. До них можна перш за все віднести:

• Людина від природи хороша і здатна до самовдосконалення;

• Сама сутність людини постійно рухає її в напрямку особистісного зростання;

• Несприятливі зовнішні обставини можуть зашкодити цьому зростанню;

• Люди до найбільшої міри свідомі та раціональні створіння, без домінування підсвідомих конфліктів.

Гуманістична психологія як основну модель приймає відповідальну людину, котра вільно і свідомо робить вибір серед можливостей, які їй випадають.

До ключових елементів гуманістичної психології також належать такі твердження.

Індивід як єдине ціле. Згідно Маслоу людський організм завжди поводить себе як єдина цілість, а не як набір диференційованих часток і те, що відбувається у котрійсь із частин людини, відбивається у всьому організмі.

Недоречність експериментів на тваринах. Маслоу розглядав людину як щось, що кардинально відрізняється від інших тварин. Тому вивчення тварин не допомагає розумінню людини, так як у цьому випадку ігнорується те істинно людське, наприклад ідеали, цінності, мужність, кохання, гумор, провина, заздрість. Крім того, що також важливо, ігноруються ті якості людини, котрі вона використовує щоб створювати поезію, музику, науку та інші витвори людського розуму та душі.

Творчий потенціал людини. Визнання вагомості творчої сторони людини, є мабуть, найвизначнішою концепцією гуманістичної психології. Маслоу розглядав творчі здібності як невід’ємну складову людини, потенційно присутню у всіх людей від народження.

Позитивність внутрішньої природи людини. Руйнівні сили у людях, на думку А. Маслоу, є наслідком фрустрації чи незадоволення основних потреб, а не наслідком вродженої порочності. Природа людини по суті хороша, чи, хоча б, нейтральна.

Акцент на психічному здоров’ї. Маслоу стверджував, що жодний, із існуючих на той час, психологічних підходів не приділяв належної уваги вивченню функціонування здорової людини, її способу життя, чи життєвих задач. Він вважав, що психоаналітична теорія є однобокою і їй бракує різносторонності, якраз тому, що вона заснована на анормальних чи «хворобливих» аспектах природи людини, тобто на недоліках та недосконалостях і, що вона ігнорує силу та хороші сторони здорової людини.

62. Теоретичні відмінності феноменологічного підходу.

Базові поняття іншої течії гуманістичного напрямку ─ феноменологічної, акцентують більше на неповторності, непроникності, для сприйняття іншими, та важливості для психологічного здоров’ясуб’єктивного досвідуокремого індивіда в кожний конкретний момент у конкретній ситуації та автентичності власної поведінки..

62. Особливості теоретичного обгрунтуванняекзистенційної психокорекції.

Не дивлячись на те, що основні теоретичні положення і закиди до попередників приймаються не тільки прихильниками гуманістичного напрямку, а, як ми уже зазначали у вступі, і більшістю сучасних психологів будь-якого спрямування, кожний із авторів, яких зараховують до гуманістичної школи, надавав особливого значення якомусь одному аспекту, а інші упускав чи наголошував менше.

Внаслідок того, що кожний із засновників школи мав своїх учнів, котрі розвивали його теорію і методи більше аніж здобутки інших, з часом у межах гуманістичної школи почали виділяти ще два піднапрямки ─ екзистенціальний та феноменологічний. З точки зору теорії відмінності між цими течіями не є особливо суттєвими, бо ніхто, зазвичай не заперечує жодного із уже згаданих постулатів. Проте, у практичній діяльності психологів ці несуттєві теоретичні відмінності призвели до дуже суттєвих розбіжностей при виборі стратегій та технік психокорекції. І хоча Л. Х’єлл та Д. Зіглер у своєму підручнику «Теорииличности» виділяють тільки феноменологічну течію, а А. Осипова у «Основах психологическойкоррекции» всю гуманістично спрямовану психокорекцію називає екзистенційною, на сьогодні у світовій практиці психокорекції дуже чітко відрізняють гуманістичну психологію як загальний підхід та екзистенційну і феноменологічну її складові.

До екзистенціального напряму відносять теорії і системи корекції, засновані на теорії екзистенціалізму, проте такі, що підкреслюють важливість проблем людського становлення і відповідальності людини за своє особистісне становлення, коли наголос ставиться на «вільну волю», усвідомлення відповідальності людини за формування власного внутрішнього світу і вибір життєвого шляху. При такому підході метою корекції стає доведення до розуміння людини смислу, якого вона хоче надати своєму життю.

Духовним батьком прикладного екзистенціалізму вважається С. Кьеркегор, датський теолог і філософ. Термін «existentia» перекладається з пізньолатинського як «існування». Пізніше з появою роботи М. Гайдеггера «Буття і час» стали розрізняти поняття «існування» як неусвідомленого, пасивного від поняття «буття» чи «проживання-творення життя» як вихід за межі вже існуючого, подолання «меж» індивіда, часу, простору, мови. Відома крилата фраз Пауля Тіліха «Буття є становлення». «Вихід за межі» став метою людини, яка самоактуалізується, та ознакою «проживання-творення». Наприклад поезія за М. Гайдеґером є вершиною розвитку мови, бо поет не просто користується тими значеннями слів, що уже відомі у мові, а кожний раз «виходить за межі» створюючи нові змісти. Гайдеґер порівнює це творення із тим як наприклад міст побудований на ріці витворює нові змісти простору і часу. Тепер з’являються поняття «перед мостом», «за мостом», «на мості», «біля мосту», «до того як побудували міст», «коли будували міст», «коли міст вже стояв». Так само людина, долаючи свої «межі», вносить нові смисли у своє життя, набуваючи нового досвіду, самоактуалізуючись.