154 Методи атрибуції літературного твору. Антитеза

Атрибуція – встановлення авторства.

Атрибуцію зумовлюють такі чинники: - автор пише під псевдонімом, криптонімом,

• ім*я автора забулося, загубилося,

• підпис одного тексту кількома авторами.

Методи атрибуції:

• документальна – пошук і досл.документів, на основі яких ми робимо висновки про автора(листи, щоденники, записи, письмові свідчення роботи автора над текстом, біографізм твору) – найточніший метод

• соціологічна – дослідження і пошук у творі світоглядних елементів автора, переконань, ідей

• мовно-стилістична – мова, лексика, синтаксис, стиль письма, діалект

Поняття авторства є не лише літературним, а й юридичним.

Антитеза (грец. άντίθεσιζ — проти­ставлення) — це стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом. Наприклад: «Думав, доля зустрінеться — спіткалося горе» (Т. Шевченко).

Антитеза часто зустрічається в прислів'ях та приказках, афоризмах: «Ситий голодного не розуміє», «Багатство дме, а бідність вдвоє гне». Антитеза використовується для опи­сів, характеристики предметів, часто іронічної або сатирич­ної. Наприклад:

Всякий, хто вище, то нижчого гне, — Дужий безсильного давить і жме, Бідний багатого певний слуга, Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.

(І. Котляревський)

155. Поняття твору і тексту у сучасному літературознавстві.

Барт «Від твору до тексту»

• Твір – це не класика, текст – не авангард. Твір є матеріальним фрагментом, що займає певну частину книжковоо простору, а текст – поле методологічних змагань. Твір можна помістити на долоні, текст знаходить притулок у мові, існує тільки у дискурсі. Текст – процес.

• Текст не підлягає включенню до жанрової ієрархії. Визначальним для нього є здатність ламати узвичаєні канони.

• Твір – малосимволічний, однобокий. Текст – множинна інтерпретація. Текст – це баатозначність, калейдоскопічність, розщеплення сенсів.

• Твір має батька. Текст можна читати, не беручи до уваги його автора (Біблія – найбільш інтерпретований текст)

• Текст вимагає процесу творення, гри, а твір зводиться до споживання готового (як слухати музику із платівки, при тому не граючи)

• Від тексту ми отримуємо задоволення без відчуття, а через твір, хоч і відчуваємо задоволенн, але з відчуттями

Поль Рікер Пише про пояснення як твір і розуміння як текст (інтерпритацію)

Умберто Еко «Поетика відкритого твору»

Твір – це поле можливостей читача, це запрошення до вибору. Назвати предмет – означає зруйнувати ¾ його гармонії. Треба уникати прищеплення єдиного значення.

Приклад відкритого твору «Улісс»Джойса(Коли ми перечитуємо його, то можемо почати з будь-якого місця)

Слово хоче бути почутим, мати відповідь і знову відповідати на відповідь. Воно вступає у діалог, який не має смислового завершення – діалектизм(Бахтін)

156. Проблема автора у сучасному літературознавстві.

Фуко «Що таке автор»

Автора Фуко визначає як постійний рівень вартостей, відносну стилістичну єдність, через яку ми ідентифікуємо автора. Афтор – це функція. Автор – це замовник дискурсу і йому належить не лише твір, але й всі дискурси, часто суперечливій в своїй природі.

Р.Барт «Смерть автора»

Письмо починається там, де голос відривається від свого носія і для автора постає смерть. Автор у різні часи розумівся по-різному. Позиції автора зруйнував сюрреалізм (автоматичне письмо). Письмо знає сиб*єкта , але не особистість. Автор – це просто той, хто говорить, хто володіє мовою, точніше мова володіє ним. Це інструмент, який пише, так, як радіо - інструмент для трансляції. Автор лишається у минулому, як той, хто вже написав, вже зробив.

Присвоїти тексту автора – означає наділити текст остаточним сенсом, що несе смерть тексту. Такий погляд влаштовує критику, яка шукає автора у тексті і якщо знаходить, то святкує перемогу.

Сучасна критика похитнулась разом з царюванням автора, бо царювання автора – це царювання критики.

Щоб забезпечити письму майбутнє, треба надати прав читачеві.

Народження читача відбувається тоді, коли автор помирає.