- •120. Основні жанри драматичних творів. Драма як рід і жанр літератури
- •121. Роль поетики у розвитку літературознавства. Українські поетики 17-18 ст.
- •122. Культурно-історична школа в літературознавстві, її основні положення. Представники культурно-історичної школи в українському літературознавстві.
- •123. Психологічна школа в літератур. Основні положення психолінгвістичної теорії Потебні
- •124. Теорія психоаналізу Фройда, її стосунок до літератури і мистецтва. Концепція колективного підсвідомого Юнга.
- •125. Стиль бароко в літературі. Риси українського бароко.
- •126. Поезія, музика, малярство. Спільне та відмінне між ними в інтерпритації Франка.(«Із секретів поетичної творчості»)
- •127. Зміст і форма літературного твору. Їх компоненти
- •129. Сюжет у художньому творі, основні компоненти сюжету
- •130. Композиція літературного твору
- •131. Художній образ і його функція в літературі
- •132. Стиль класицизму в літературі. Особливості українського класицизму.
- •133. Модернізм в літературі. Його течії. Філософські засади модернізму.
- •134. Символізм як літературний стиль. Етапи розвитку українського символізму.
- •135. Авангардизм в літературі та його течії. Риси українського авангардизму.
- •136. Постмодернізм як дискурс і художні практика
- •137. Історія літератури як галузь літературознавства. Історії індивідуальні і колективні.
- •138. Категорії епічного, ліричного та драматичного як родові ознаки літератури
- •139. Літературна критика як галузь літературознавства і фактор літературного процесу.
- •140.Бібліографія як наукова дисципліна. Типи бібліографії
- •141 Основні жанри ліричних творів. Поділ лірики за тематичним принципом
- •141.Епічні (оповідальні) жанри
- •143. Жанти ліроепічних творів
- •144. Тропи у художній системі твору, їх різновиди.
- •145. Роль звукопису у худ.Творі. Їх різновиди
- •147. Строфіка:прості канонізовані строфи. Верлібр.
- •148. Літературознавчі школи 20ст.: феноменологія, герменевтика, структуралізм
- •149. Місце текстології серед літературознавчих дисциплін, основні завдання текстології.
- •150. Історія тексту літературного твору.
- •151.Встановлення тексту літературного твору, його причини і принципи.
- •152. Цензура і самоцензура, їхній вплив на текст літературного твору.
- •153. Датування і локалізація літературного твору, їх різновиди і методи.
- •154 Методи атрибуції літературного твору. Антитеза
- •155. Поняття твору і тексту у сучасному літературознавстві.
- •156. Проблема автора у сучасному літературознавстві.
- •157. Завдання і методи генетичної критики.
154 Методи атрибуції літературного твору. Антитеза
Атрибуція – встановлення авторства.
Атрибуцію зумовлюють такі чинники: - автор пише під псевдонімом, криптонімом,
ім*я автора забулося, загубилося,
підпис одного тексту кількома авторами.
Методи атрибуції:
документальна – пошук і досл.документів, на основі яких ми робимо висновки про автора(листи, щоденники, записи, письмові свідчення роботи автора над текстом, біографізм твору) – найточніший метод
соціологічна – дослідження і пошук у творі світоглядних елементів автора, переконань, ідей
мовно-стилістична – мова, лексика, синтаксис, стиль письма, діалект
Поняття авторства є не лише літературним, а й юридичним.
Антитеза (грец. άντίθεσιζ — протиставлення) — це стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом. Наприклад: «Думав, доля зустрінеться — спіткалося горе» (Т. Шевченко).
Антитеза часто зустрічається в прислів'ях та приказках, афоризмах: «Ситий голодного не розуміє», «Багатство дме, а бідність вдвоє гне». Антитеза використовується для описів, характеристики предметів, часто іронічної або сатиричної. Наприклад:
Всякий, хто вище, то нижчого гне, — Дужий безсильного давить і жме, Бідний багатого певний слуга, Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.
(І. Котляревський)
155. Поняття твору і тексту у сучасному літературознавстві.
Барт «Від твору до тексту»
Твір – це не класика, текст – не авангард. Твір є матеріальним фрагментом, що займає певну частину книжковоо простору, а текст – поле методологічних змагань. Твір можна помістити на долоні, текст знаходить притулок у мові, існує тільки у дискурсі. Текст – процес.
Текст не підлягає включенню до жанрової ієрархії. Визначальним для нього є здатність ламати узвичаєні канони.
Твір – малосимволічний, однобокий. Текст – множинна інтерпретація. Текст – це баатозначність, калейдоскопічність, розщеплення сенсів.
Твір має батька. Текст можна читати, не беручи до уваги його автора (Біблія – найбільш інтерпретований текст)
Текст вимагає процесу творення, гри, а твір зводиться до споживання готового (як слухати музику із платівки, при тому не граючи)
Від тексту ми отримуємо задоволення без відчуття, а через твір, хоч і відчуваємо задоволенн, але з відчуттями
Поль Рікер Пише про пояснення як твір і розуміння як текст (інтерпритацію)
Умберто Еко «Поетика відкритого твору»
Твір – це поле можливостей читача, це запрошення до вибору. Назвати предмет – означає зруйнувати ¾ його гармонії. Треба уникати прищеплення єдиного значення.
Приклад відкритого твору «Улісс»Джойса(Коли ми перечитуємо його, то можемо почати з будь-якого місця)
Слово хоче бути почутим, мати відповідь і знову відповідати на відповідь. Воно вступає у діалог, який не має смислового завершення – діалектизм(Бахтін)
156. Проблема автора у сучасному літературознавстві.
Фуко «Що таке автор»
Автора Фуко визначає як постійний рівень вартостей, відносну стилістичну єдність, через яку ми ідентифікуємо автора. Афтор – це функція. Автор – це замовник дискурсу і йому належить не лише твір, але й всі дискурси, часто суперечливій в своїй природі.
Р.Барт «Смерть автора»
Письмо починається там, де голос відривається від свого носія і для автора постає смерть. Автор у різні часи розумівся по-різному. Позиції автора зруйнував сюрреалізм (автоматичне письмо). Письмо знає сиб*єкта , але не особистість. Автор – це просто той, хто говорить, хто володіє мовою, точніше мова володіє ним. Це інструмент, який пише, так, як радіо - інструмент для трансляції. Автор лишається у минулому, як той, хто вже написав, вже зробив.
Присвоїти тексту автора – означає наділити текст остаточним сенсом, що несе смерть тексту. Такий погляд влаштовує критику, яка шукає автора у тексті і якщо знаходить, то святкує перемогу.
Сучасна критика похитнулась разом з царюванням автора, бо царювання автора – це царювання критики.
Щоб забезпечити письму майбутнє, треба надати прав читачеві.
Народження читача відбувається тоді, коли автор помирає.
