151.Встановлення тексту літературного твору, його причини і принципи.

Встановлення тексту – діахронне, історично осмислене і критичне прочитання тексту. Проводиться з дослідницькою метою.

Встанов.тексту – це не встанов помилок, це встановлення автентичності тексту.

Якщо вчені натрапили на якийсь давній текст, рукопис, то перш за все цей текст реєструють(номерують листки), вказують автора, час написання. Далі йде етап опису (на якому матеріалі написано, водяні знаки, чим написаний) Далі йде аналіз змісту.

Вчені стикаються з безліччю труднощів при встановленні текстів.При досл. Важливо не викривити текст. Зараз існує безліч способів збереження тексту.

При аналізі, коли у тексті знаходять сумнівні місця, проводиться екзамінація – критична оцінка тексту, з метою встановлення автентичності. Керуються прицьому стильовою єдністю. При виділенні неавторських дописів чи споворень, то такі місця виділяються.

Ще оди спосіб роботи з текстом – контамінація – реконструкція тексту на основі різних джерел. Як правило, її застос.тоді, коли текст не дійшов до нас у цілісному вигляді.

Основний принцип роботи з текстом – принцип текстової апології (контексту). Якщо у тексті є сумнівні місця, то його досліджують і припускають, чи ці рядки відповідають тотожності ситуації, чи вони дописані пізніше, іншою рукою. Контекстом може бути творчість автора, культурно-історична ситуація.

152. Цензура і самоцензура, їхній вплив на текст літературного твору.

Цензу́ра — контроль держави над прилюдними виявами думки і творчості. Як правило, проявляється у придушенні вияву певних ідей, торкання певних тем або вживання певних слів. Як привід до цензури часто називається намагання нібито стабілізувати суспільство, над яким уряд має контроль.

Цензура буває відкритою, коли видаються спеціальні закони, які забороняють публікацію або оприлюднення певних ідей (наприклад, Китай, Австралія або Саудівська Аравія, де законом заборонено відвідування веб-сторінок певної тематики); або прихованою, у вигляді залякування, коли людям забороняють висловлювати або підтримувати певні ідеї під страхом втрати роботи, суспільної позиції, або загрозою їх життю.

Цензура – один із чинників, що може істотно повпливати на текст – це інституційна заборона на поширення певних текстів, ідей…

В радянські часи відбувалася ідеологічна чистка творів.

Цензура може бути політичною, моральною та релігійною.

За рад часів моральну цензуру наклали на «Пані Боварі»Флобера, «Лоліту» Набокова.

Сучасне демократичне суспільство не передбачає цензури (література – це інший світ, в який не потрібно втручатися). До читача доходить все без винятку.

Коли в суспільстві довий час панує цензура, то письменники виробляють метафоричну езопівську мову, коли автор приховано говорить про неприховані речі, але редактору немає до чого придертися.

Писання у шухляду – явище внутрішньої еміграції через жорстоку цензуру.

Самоцензура – автор сам уникає конфліктних питань.

153. Датування і локалізація літературного твору, їх різновиди і методи.

Датування – встановлення часу появи творів,

Лаколізація – місця

Датування літ.творів – це вписування його в літературний процес і контекст. Датування може виявити, яка подія спричинила до написання твору, а також розповісти про вплив ранніх авторів на пізніших. Як правило, автор сам датує свій твір, але він також може зумисне поставити іншу дату, або ж датування може бути умовним, бо твір пишеться усе життя. Дата може фіксувати як кінець роботи, так і початок, виникнення задуму. Датуючи твір, ми можемо спиратися на такі джерела: листи, спогади, публіцистику, події, цитати.

Виділяють дати:

1. Пряма – пряме вказ.дати

2. Широке датувння – період праці

3. Подвійне датування – 2,3 дати, що означають повернення автора до роботи через деякий час.

Датування може бути: абсолютним (конкретне), відносним (припущення