148. Літературознавчі школи 20ст.: феноменологія, герменевтика, структуралізм

Феноменологія. Літературознавство бере у дужки художній твір,намагання знайти приховання себе і світу. Текст – це вияв свідомості автора. Феноменологи зводять текст до раннього світу. Авторське «я» залишається глибинним світом літератури. Уява і фантазія творять особливий світ – несуть частку свідомості автора у свідомість читача. Автор дає дише ту свідомість, яка в ньому є на той момент.Феноменологи наголошують на постійному відчитуванню цитат твору, що залежить від свідомості читача, від часу прочитання. Феноменологи ніби реконструюють зміст худ. твору.

Герменевтика – учення про розуміння і тлумачення тексту. Аналітична герменевтика – пояснює літературну пам*ятку як таку. Синтетична – досл. Пам*ятку як міс між історією і філологією, охоплюючи ін. пам*ятки. Суч.герменевтика ставить питання про те, що слід бачити поза текстом: авторську особу,епоху, культ. Традицію. Дає принципи інтерпитації, спрямовує критика на цілісне сприйняття тексту в суч. Культ житті. Герменевтика намаг.зрозуміти частину через ціле.

Структуралізм – викор структурно-семіотичний метод у дослідженні явищ загальнолюдської культури. Свою увагу зосереджує на об*єкті, на його структурно-семантичній єдності, на вияві усіх текстових відношень між елементами художнього цілого. Можна розділити зміст і форму. Філософлька основа – праця Ф.де Соссюра. Суть творчості – література як особлива мова, яка звязана з мисленням та уявою. Головне – стабільний текст, за межею якого нічого немає. Ієрархічність різних рівнів і наявність бінарних опозицій.

149. Місце текстології серед літературознавчих дисциплін, основні завдання текстології.

Історія текстології як науки почаласт десь з 19ст. Цьому ми завдячуємо таким вченим як Карл Лахман, Леопольд фон Ганке. Філологічна критика, критика тексту, практична філологія – так колись назв. Текстологія. 1867 – поч текстології, рік появи критичного видання Міллера.

Першим письменником, над яким проводилася текстологічна робота був Шекспір.

Сьогодні існує окремо текстологія фольклору, античних текстів, нових текстів і навіть текстів-перекладів.

З текстологією тісно пов*язана палеографія(вивч.давні пис.пам*ятки), джерелознавство(вивч. Вплив на худ.тексти), історіографі(позалітературні обставини виникнення літературного твору), герменевтика (тлумачення тексту).

Завдання текстології: з*ясувати авторство тексту,

• з*яс. походження тексту,

• з*яс. Автентичність тексту,

• час і місце виникнення тексту.

Текстологія надає перевагу історичному вивченню тексту, враховує всі зміни тексту літературного твору, вивчає текст у єдності з його супроводом (епіграмами, ілюстраціями), встановлює зв*язки тексту з літературними, культуриними, іс торичними зв*язками. Якщо тексти дуже довгі, то вони можуть мати кілька редакцій. Тоді завданням текстології є з*ясувати, хто дописував втрачені ісця, незакінчені тексти.

150. Історія тексту літературного твору.

Історію тексту літературного твору поділяють на 3 фази:

1. історія тексту від появи задуму до першої публікації,

2. авторська переробка тексту,

3. авторське втручання (інші автори, цензура)

Автограф – текст літературного твору, написаний від руки автором.

Список – неавторський запс тексту твору(переписання)

Оригінал – безпосередній запис твору в момент творення

Копія – переписування тексту з готового примірника

Авторизований список – текст, писаний чужою рукою, який містить сліди авторської правки.

Давні тексти можуть мати кілька редакцій з суттєвими фонетичними, лексичними, морфологічними розбіжностями.

Текст – цілеспрямована робота скриптора. Помилки, зроблені випадково, до тексту не відносяться.

Редакція – така переробка пам*ятки, яка зроблена з певною метою, викликана суспільними подіями чи особистими потребами книжника, таку переробку можна назв.літературною.

Зміни, якими радикальними вони не були б, якщо вони викликані випадковими причинами і не містят в собі цілеспрямованої ідейної чи стилістичної переробки пам*ятки, не можуть становити нової редакції пам*ятки.

Редації бувають: ідеологічні (міняється суть), стилістичні (з*яв. Слова-прикраси)

Якщо текст міняється мало, то його назв. Не редакцією, а взводом(рос.)- такий вид тексту, який виникає стихійно, нецільовано, в результаті багаторазового переписування текстів.

Архетип – первісний текст, від якого пішли всі інші.