140.Бібліографія як наукова дисципліна. Типи бібліографії

Бібліографія(грец.βιβλιον — книжка і γραφω — пишу) — галузь знання про книгу,газету або інший бібліотечний документ, завданнями якої є:

виявлення, облік, опис, систематизацію і якісний аналіз творів друку;

складання різних бібліографічних посібників, які полегшують і сприяють кращому використанню друкованої продукції з науковою, практичною і виховною метою;

розробка принципів і методів бібліографування друкованих творів і організації бібліографічної роботи.

Б. зародилася ще в стародавньому світі. Так, відомі бібліографічні таблиці з 120 сувоїв в 3 ст. до н. е. склав грек Каллімах на основі каталогів Александрійської бібліотеки. Але бібліографами тоді, власне, називали переписувачів книг. Значно пізніше термін Б. почали вшивати для опису книг. Першим твором з Б. друкованих праць вважається книга швейцарського вченого К. Геснера «Бібліотека загальна» (Bibliotheca universalis, т. 1—4. Цюріх, 1545—55).

Початок вітчизняній Б. ще в Київській Русі був покладений в «Ізборнику Святослава» (1073). Пізніше складаються описи книг монастирських бібліотек і т. ін. Значний вклад у розвиток вітчизн. і світової Б. внесли В. С. Сопиков, В. Г. Анастасевич, В. І. Межов, П. П. Пекарський, брати Ламбіни, Г. М. Геннаді, М. М. Лисовський, М. О. Рубакін. В деяких працях цих бібліографів подані відомості і про українську книгу.

Важливе значення в історії української Б. має діяльність В. С. Іконникова, М. Ф. Комарова, І. 6. Левицького, М. І. Павлика, О. М. Лазаревського, М. І. Костомарова, І.Ф. Павловського, Б. Д. Грінченка, В. М. Доманицького, І. Т. Калиновича. Складений М. Ф. Комаровим «Бібліографічний покажчик нової української літератури» (К., 1883) — значне явище в тодішньому культурному житті України. Ця праця була першою серйозною спробою обліку друкованої продукції Наддніпрянської України з 1798 по 1883. Іван Левицький працював над бібліографією західноукраїнських видань. Він склав покажчик — «Галицько-руська бібліографія» (т. 1—2. Львів, 1888—95) і як продовження її — «Українську бібліографію Австро-Угорщини за роки 1887— 1900» (т. 1—3. Львів, 1909—11). В розвитку бібліографічної справи на Україні значну роль відіграв І. Я. Франко. Він був упорядником ряду праць з Б., сприяв роботі інших бібліографів, рецензував їх покажчики, нерідко використовуючи Б. для пропаганди революційних ідей.

141 Основні жанри ліричних творів. Поділ лірики за тематичним принципом

Жанровий поділ лірики здійснюється залежно від типу переживань поета. Одна з найдетальніших спроб систематизації за даним принципом жанрів лірики належить В. Бєлінському, який подає їх у такій ієрархії: «Види ліричної поезії залежать від ставлення суб’єкта до загального змісту, який він бере для свого твору. Якщо суб’єкт заглиблюється в елемент об’єктивного споглядання і немовби втрачає в цьому споглядання свою індивідуальність, то постають: гімн, дифірамб, псалми, пеани.

Суб'єктивність поета, вже усвідомлюючи себе, вільно бере і обіймає собою певний предмет, що цікавить її: тоді з'являється ода. Чистий без домішок елемент лірики постає в пісні, як вираз чисто суб’єктивних відчуттів.

Суб'єкт, крім цих суто особистих відчуттів, висловлює в ліричних творах більш загальні, більш усвідомлені факти свого життя, різні споглядання, переконання,, думки, увесь об’єктивний запас знань. Сюди крім пісні , належать сонети, канцони, станси, елегії, послання, сатири. До ліричних творів відносять також: епіталаму, панегірик, епітафію, думку, романс, ліричний портрет, медитацію.

Епіталама – весільна пісня на честь молодого подружжя, що була поширена в античності. (Сапфо, Катулл, Стапій).

Панегірик – урочиста похвальна промова, яка виголошувалася на народних зборах. Він присвячувався певним видатним особам.

Дифірамб - урочиста хорова пісня, присвячена різним богам та героям. За своїм піднесеним характером наближається до жанрів оди і гімну.

Пеан – хорова пісня, близька до гімна, на честь бога Аполлона.

Мадригал – невеличкий вірш на любовну тему.

Епітафія – вірш, призначений для напису на пам’ятникові померлої особи. Представники: Л. Баранович, В. Ясинський, Г. сковорода, В. Симоненко.

Канцона – жанр середньовічної поезії, пісня на тему лицарського кохання.

Станси – невеличкий вірш з кількох чотирирядкових строф, кожна з яких висловлює закінчену думку.

Ода – первісно – пісня на будь-яку тему, що виконувалася в давній Греції хором під музичний супровід, пізніше – хвалебний вірш, який присвячено уславленню важливих історичних подій або видатних осіб. Представники: І. Котляревський, П. Данилевський, П. Куліш.

Елегія – вірш, у якому виразно спостерігаються настрої журби, смутку, меланхолії. Представники: В. Сосюр, М. Бажан, М. Рильський, А. Малишко, В. Стус, І. Світличний.

Думка – досить поширений в укр. літературі жанр короткого ліричного вірша елегійного змісту. В укр. поезії жанр започаткував А. Мелетинський зб. «Думки та пісні та ще дещо».

Гімн – не має чіткого етимологічного значення; в античності розуміють гімн, як урочистий музичний твір програмного звучання. Гімн в наш час виконується в особливо урочистій обстановці, під час офіційних церемоній. Літературною основою гімна слугує вірш, що найбільше передає національний характер, сповнений громадського пафосу та певної символіки. Лексика має бути урочистою, мелодія – величною, образи – монументальними.. Гімн як жанр вперше з'являється в укр. літературі у творчості П. Куліша «Гімн єдиному цареві.

Послання – епістолярно-публіцистичний вірш, написаний у формі звернення до певної реально існуючої особи. Зміст віршових послань може бути найрізноманітнішим: від дружнього обміну думками до політичних декларацій, філософських узагальнень, естетичних програм.. Широко представлений цей жанр в укр.. літ. Класикою стали вірші Т. Шевченка «І мертвим, і живим…»

Пісня – вірш ліричного або ліро-епічного характеру, мелодичний за своїм інтонаційним малюнком і призначений для співу.

Романс – це сольна лірична пісня, здебільшого про кохання. (Є. Гребінка, А. Кримський, Л. Українка)

Ліричний портрет – це вірш, у якому дається характеристика певної реально існуючої людини, розкривається її внутрішній світ. («Шевченко» М. Рильського.)

Псалми – жанр духовної лірики. Він був досить поширеним у творчості мандрівних дяків, входив до репертуару сліпих лірників. Специфічним різновидом псалмів є ліричні вірші Г. Скоаороди, що ввійшли до зб. «Сад божественних пісень». Цикл творів «Давидові псалми» належить Шевченкові.

Сонет - канонічний жанр ліричного вірша, який складаються з двох катренів, і двох терцетів, написаних переважно п’ятистопним ямбом. Український сонет з'явився в сер. 19 ст., його пов'язують із творчість О. Шпигоцького і А. Метлинського.