- •120. Основні жанри драматичних творів. Драма як рід і жанр літератури
- •121. Роль поетики у розвитку літературознавства. Українські поетики 17-18 ст.
- •122. Культурно-історична школа в літературознавстві, її основні положення. Представники культурно-історичної школи в українському літературознавстві.
- •123. Психологічна школа в літератур. Основні положення психолінгвістичної теорії Потебні
- •124. Теорія психоаналізу Фройда, її стосунок до літератури і мистецтва. Концепція колективного підсвідомого Юнга.
- •125. Стиль бароко в літературі. Риси українського бароко.
- •126. Поезія, музика, малярство. Спільне та відмінне між ними в інтерпритації Франка.(«Із секретів поетичної творчості»)
- •127. Зміст і форма літературного твору. Їх компоненти
- •129. Сюжет у художньому творі, основні компоненти сюжету
- •130. Композиція літературного твору
- •131. Художній образ і його функція в літературі
- •132. Стиль класицизму в літературі. Особливості українського класицизму.
- •133. Модернізм в літературі. Його течії. Філософські засади модернізму.
- •134. Символізм як літературний стиль. Етапи розвитку українського символізму.
- •135. Авангардизм в літературі та його течії. Риси українського авангардизму.
- •136. Постмодернізм як дискурс і художні практика
- •137. Історія літератури як галузь літературознавства. Історії індивідуальні і колективні.
- •138. Категорії епічного, ліричного та драматичного як родові ознаки літератури
- •139. Літературна критика як галузь літературознавства і фактор літературного процесу.
- •140.Бібліографія як наукова дисципліна. Типи бібліографії
- •141 Основні жанри ліричних творів. Поділ лірики за тематичним принципом
- •141.Епічні (оповідальні) жанри
- •143. Жанти ліроепічних творів
- •144. Тропи у художній системі твору, їх різновиди.
- •145. Роль звукопису у худ.Творі. Їх різновиди
- •147. Строфіка:прості канонізовані строфи. Верлібр.
- •148. Літературознавчі школи 20ст.: феноменологія, герменевтика, структуралізм
- •149. Місце текстології серед літературознавчих дисциплін, основні завдання текстології.
- •150. Історія тексту літературного твору.
- •151.Встановлення тексту літературного твору, його причини і принципи.
- •152. Цензура і самоцензура, їхній вплив на текст літературного твору.
- •153. Датування і локалізація літературного твору, їх різновиди і методи.
- •154 Методи атрибуції літературного твору. Антитеза
- •155. Поняття твору і тексту у сучасному літературознавстві.
- •156. Проблема автора у сучасному літературознавстві.
- •157. Завдання і методи генетичної критики.
137. Історія літератури як галузь літературознавства. Історії індивідуальні і колективні.
Історія літератури — галузь науки про літературу, яка досліджує її розвиток у зв'язку з розвитком суспільства та його культури, прагнучи виявити внутрішні закономірності літературного процесу. Спираючись на здобутки філософії, естетики, теорії літератури, ретельно простежуючи всю сукупність художніх творів, їх сприймання читачами і критичні оцінки, історики літератури описують динаміку літературно-мистецького життя, літературних напрямів і течій, виявляють значення творчості письменників, їх окремих творів для читачів епохи, в яку ці твори постали, і для наступних поколінь. Серед видатних істориків української літератури, які створили концептуальні праці з власним поглядом на особливості й закономірності її розвитку, — М.Петров, М.Дашкевич, І.Франко, С.Єфремов, Б.Лепкий, М.Грушевський, Л.Білецький, М.Зеров, М.Гнатишак, М.Возняк, Д.Чижевський та ін. Історія української літератури зазнала згубного впливу денаціоналізаторських концепцій радянського літературознавства. За умов національного відродження усуваються фальсифікаторські тенденції, відтворюється об'єктивна картина історико-літературного процесу.
138. Категорії епічного, ліричного та драматичного як родові ознаки літератури
У художній літературі розрізняють три способи відображення життя, або три роди: епос, лірику і драму. Кожен з цих родів має свої характерні ознаки. Так, в епічних творах зображуються повнокровні людські характери і різноманітні події, через які вони розкриваються. Ці події організовуються в сюжетну систему. Тип оповіді — об'єктивна розповідь, яка інколи порушується авторським коментарем у формі ліричних чи публіцистичних відступів. На відміну від епічних, ліричні твори відтворюють внутрішній світ людини, її настрої, емоції, переживання, думки, викликані певними реаліями життя. У ліриці немає сюжету, розгорнутих характерів, великих описів. Драматичні твори призначені для постановки на сцені, цим зумовлені і їх особливості. Істотна ознака драми — дія, через яку перед глядачем постає людський характер, вчинки героя, його духовний світ. Автор говорить не сам, а вкладає свої думки в діалоги та монологи дійових осіб. Цим драма відрізняється від епосу, а спільною рисою цих родів літератури є їх сюжетність. Роди літературні — це загальні принципи змалювання життя, які реалізуються у конкретній формі — жанрі.
139. Літературна критика як галузь літературознавства і фактор літературного процесу.
Літературна критика – складова частина літературознавства, що має на меті давати ідейно-естетичну оцінку творам письменників, показувати їхнє місце в літературному процесі доби, розкривати позитивні і негативні якості. Літ.критика призначена як для письменників, так і для читачів. Жанри критики: анотація, рецензія, стаття, есе, оглят.
Франко: Критик мусить вкладати в працю свій темперамент і свої погляди на життя, бо ж він соїм розумом описує розум інших. Значить критика є так само особистою і так само цікавою, як і всі інші роди літератури. Погляди критика на твір можуть бути або згідні з поглядами читачів, або протилежні їм. Критика завжди суб*єктивна. Читачеві слід бути розбірливим у критиці і вміти сприймати не все, а проціджуючи. Інколи критика може бути отрутою, а не здоровою справою. Критика мусить бут науковою (тверезим, розумно вмотивованим осудом) Критика портідна для просіювання неякісної літератури. Літ.критика має бути психологічною, досліджувати психологію автора.
Еліот «Ф-ції літ.критики» Критика не повинна обходити така річ, як досконалість твору, бо пошуки досконалості – це мізерність. Критика – це відсіювання, конструювання, творення комбінацій, виправлення, перевірка.
Критика, до якої вдається досвідчений і кваліфікований літератор у власному творі, є найвищим і найважливішим різновидом критики. Але творчість і критика – різні речі. Творчість є самодостатньою, її мета у ній самій, тоді як критика є критикою чогось поза собою. Критика повинна : аналізувати, порівнювати, давати поради.
Існувала критика радянського соцреалізму – згубне явище для літератури.
