2. Історія психодіагностики

Передісторія психодіагностики як науки починається у першій чверті ХІХ століття – так званий клінічний період у розвитку психологічних знань.

Ключову роль у здобутті і аналізі емпіричних психологічних знань про людину відігравали лікарі. Психіатри здійснювала в клініках систематичні спостереження за хворими, записуючи і аналізуючи їх результати.

З’являються спеціальні методи дослідження: спостереження, опитування, аналіз продуктів діяльності, збір анамнезу.

Анамне́з (грец. Αναμνησις — спомин) — основний суб'єктивний метод дослідження хворого, що полягає в отриманні інформації про хворого та його недугу шляхом розпитування (Interrogatio aegroti). 

У цей період переважає якісний аналіз результатів дослідження (описи, характеристики).

Середина ХХ століття – розвиток експериментальної психології. В цей час починають застосовуватися різні пристрої, апаратура, технічні прилади для заміру психофізіологічних показників. – осцилографи, тахістоскоп. Вивчаються елементарні психічні процеси – відчуття, сприймання, увага, емоційні та рухові реакції, які супроводжують ці процеси. Дослідженням підлягали лише ті явища, які мають зовнішні, фізіологічні форми вияву.

Це був початок впровадження кількісних методів у психології:

• створюються вимірювальні шкали, вводяться в обіг математичні показники (контент-аналіз, квантифікація);

• розробляються методи статистичної обробки даних (мода, медіана, дисперсія, кореляційний аналіз).

В кінці ХІХ ст. створюються лабораторії, завданням яких було експериментальне дослідження психічних функцій:

1878 р. – Німеччина, Лейпциг. Перша лабораторія експериментальної психології. Вільгельм Вундт. Вивчались відчуття (пороги, якості зорових, слухових відчуттів, часові реакції на подразники).

1884 р. – Англія. Заснування антропометричної лабораторії. Френсіс Гальтон. Вивчення задатків і здібностей; можливостей передачі по спадковості фізичних і розумових якостей. Було розроблено «Метод близнюків», метод обчислення коефіцієнту кореляції. (Карл Пірсон).

1885 р. – Німеччина. Психологічна лабораторія. Герман Ебінгауз. Дослідження пам’яті (смислової та механічної), динаміка запам’ятовування, забування.

У психологічних лабораторіях досліджувалися об’єктивні показники різних психічних явищ (зміни пульсу, тиску, шкірно-гальванічні реакції тощо).

Тим самим, у психології стали застосовувати об’єктивні методи, завдяки яким стала можливою повторюваність дослідження, багаторазові перевірки, точність реєстрації результатів. Таким чином експериментальна психологія вважається одним з джерел психодіагностики.

Іншим джерелом психодіагностики виступила диференційна психологія (психологія індивідуальних відмінностей). Однією із цілей запровадження діагностичних методів стало саме виявлення індивідуально-психологічних особливостей у розумовій сфері, здібностях, рисах темпераменту і характеру.

Засновником наукового вивчення індивідуальних відмінностей був Френсіс Гальтон (1822 – 1911). Основна проблема, які він досліджував – вимір загальних (розумових) і спеціальних здібностей (музичних, художніх, математичних). З цією метою було розроблено цілу серію тестів (короткочасних експериментів) для відбору (селекції) певних властивостей.

Суттєвим надбанням психології стали дослідження Жана Ескіроля (1772 – 1840) та Едуарда Сегена (1812 – 1880) (Франція). Їм належить ідея диференціації розумової відсталості, встановлення критеріїв різного рівня і характеру відхилень, в тому числі для дітей, починаючи з дошкільного віку. Для цього було розроблено спеціальні методи діагностики («Дошка Сегена»).

У 1890 р. виходить стаття американського ученого Джеймса Кеттелла (1860 – 1944) «Інтелектуальні тести та виміри». Автор писав, що саме тести зможуть надати психології статусу точної науки, але вони мають бути стандартизованими, уніфікованими (одноманітними). Кеттелл запропонував поняття "інтелектуальні тести", розробив тести дослідження чутливості, часу реакції на сенсорні подразники, обсягу уваги, техніки читання.

З цього часу починається активна розробка і запровадження тестів у психології. Таким чином, кінець ХІХ – початок ХХ століття став часом появи психодіагностики як науки. Її створення як окремої галузі пов’язане з виникненням тестування.

У 1895-1896 рр. у США створюються два національні комітети для координації роботи по розробці і впровадженню тестів. У цей період розробляються тести, які не втратили своєї значущості і на даний час.

1905 р. – Альфред Біне (1857 – 1911) і Теодор Сімон (1873 – 1961) (Франція) Розробили серію (батарею) тестів для визначення інтелектуального розвитку дітей в нормі і патології. Шкала Біне-Сімона була розрахована на дітей від 3 до 13 років. Для кожного віку визначено завдання, вирішення яких є показником розумового (психологічного) віку дитини. Автори виходили з уявлення про те, що розвиток інтелекту відбувається незалежно від навчання.

1912 р. – Вільям Штерн (1871 – 1938) (Німеччина) Запропонував поняття коефіцієнта інтелекту IQ як не абсолютну, а відносну величину, пов’язану з віком обстежуваного

Наступний етап розвитку психологічного тестування пов’язаний з виникненням групового тестування, його масового розповсюдження у промисловості, профвідборі, освіті.

1920-ті роки характеризувалися справжнім "тестовим бумом". Це час швидкого і широкого розповсюдження тестування. Тести почали розроблятися для вимірювання різних психологічних явищ:

- інтелектуальних здібностей;

- спеціальних здібностей;

- знань, умінь, рівня досягнень;

- особистісних характеристик.

Крім тестів активно розвиваються інші діагностичні методики і техніки.

Особистісні опитувальники започаткував Роберт Вудвортс у 1917 р. для діагностики рис характеру та аномальної поведінки невротичної симптоматики.

Флойд і Гордон Олпорти (1921-1922) запропонували вимір рис особистості у вигляді рейтингу або "профілю". З’являються спроби використання опитувальників для дослідження темпераменту.

Проективна техніка як діагностичний засіб ґрунтувалася на методі словесних асоціацій. У 1921 р. швейцарський психіатр Герман Роршах опублікував монографію «Психодіагностика». В ній було обґрунтовано можливості виявлення неусвідомлених складових психіки особистості за допомогою чорнильних плям.

У 30-х роках Джекоб Морено запропонував соціометричний метод. Об’єктом діагностичного обстеження виступила група та міжособистісні стосунки.

У другій половині ХХ століття визначились основні напрями досліджень у психодіагностиці як багатогалузевій дисципліні. До спеціальної психодіагностики можна віднести: клінічну, професійну, педагогічну. У всіх галузях впроваджуються комп’ютерні варіанти психологічних тестів, все частіше піднімаються проблеми оцінки ефективності і застосування діагностичних засобів з урахуванням можливостей сучасної обчислювальної техніки. Звертається увага на розробку і впровадження етичних норм діагностування, вимог щодо діагностичного інструментарію.