34.Характеристика рiзних видiв фiнансування iнновацийноi дияльностi

При розробці системи фінансування інноваційної діяльності розглядають п’ять основних видів фінансування: повне внутрішнє самофінансування, акціонування, венчурне фінансування кредитне фінансування, змішане фінансування.

Повне внутрішнє самофінансування передбачає фінансування інвестиційного проекту виключно за рахунок власних фінансових ресурсів.

Акціонування як метод фінансування використовується для реалізації крупно масштабних інвестиційних проектів., передбачає відкриту підписку на акції підприємства для юридичних та фізичних осіб.

Венчурне фінансування передбачає надання визначеної суми капіталу окремим підприємствам для реалізації інноваційних проектів підвищеного ризику в обмін на відповідну частку в уставному фонді чи визначений пакет акцій.

Кредитне фінансування застосовується для реалізації короткострокових інвестиційних проектів з високою нормою рентабельності інвестицій.

Змішане фінансування передбачає формування капіталу за рахунок власних та боргових коштів. В різних пропорціях.

Слід зазначити, що розвиток інноваційної діяльності як на рівні підприємства, так і на рівні всієї держави, передбачає створення добре збалансованої системи фінансування.

Цілі фінансування інноваційної діяльності: необхідність збереження наукової бази і кадрового потенціалу; збереження відповідного рівня проведення наукових досліджень; розробка і освоєння наукоємної конкурентної продукції, випуск якої може підвищити експорт чи понизити імпорт аналогічної продукції.

Фінансування інноваційної діяльності підприємств виступає основою науково-технічного прогресу й технологічної модернізації виробничих потужностей і зміцнення їх конкурентних позицій на вітчизняному та світовому ринку.

35.внутрiшнi та зовн.джерела фінансування інноваційної діяльності

Основними джерелами коштів, що використовуються для фінансування інноваційної діяльності, в Україні є:

1) власні кошти:– промислові інвестиції з прибутку підприємства;– фонд розвитку фірми;

– кошти резервного фонду (для покриття тимчасових поточних збитків підприємства, що плануються на період до виходу підприємства на проектні показники обсягів виробництва);– фінансування за рахунок статутного фонду.

2) позикові кошти:– банківські кредити;– кошти від продажу власних акцій, облігацій;

– комерційний кредит постачальників ресурсів;– фінансовий лізинг.

3) залучені кошти:– залучені кошти акціонерів-засновників (пайовиків);– кошти наукових фондів;

– спонсорські кошти;– бюджетні асигнування;– дивіденди і проценти по цінних паперах інших емітентів.

4) інші змішані джерела фінансування:– випуск і розміщення конвертованих один в одного акцій і облігацій;

– інноваційний кредит;– отримання форвардних контрактів на поставку продукції, що освоюється, із відстроченим терміном поставки, при наявності авансових платежів;

– венчурний капітал.

Самими важливими джерелами недержавної системи фінансування інноваційних проектів є: власні кошти підприємств; кошти, що мобілізуються шляхом емісії цінних паперів; кредити комерційних банків; спеціалізовані та благодійні фонди; кошти інвестиційних компаній, зацікавлених у швидкому випуску нової продукції, венчурний капітал.

36.Сутнiсть ризикового фінансування iнновацийноi дiяльностi

Венчурний капітал розширює можливості створення і розвитку нової продукції, прискорює інноваційні процеси, підвищує науково-технічний рівень виробництва, формує конкурентне середовище в сфері науки і наукового обслуговування. Він є тією частиною фінансового капіталу, яка формується за рахунок позичкового та акціонерного капіталів і спрямовується на фінансування інноваційного процесу переважно в тій його частині, яка забезпечує виробництво знань. Венчурний капітал пов'язаний із здійсненням ризикових проектів і забезпечує реалізацію вартості продукту інноваційних венчурних фірм.

Фінансування інноваційних проектів за участю венчурного капіталу активно використовують у країнах з розвинутою економікою. Фірми венчурного капіталу (інвестиційні венчурні фонди, венчурні капіталісти), так само як і банки, надають фінансові кошти, необхідні для інновацій. Однак банківське та венчурне фінансування суттєво різняться. Банки є кредиторами: вони очікують повернення позик з певним відсотком. До того ж підприємство зобов'язане надати банку гарантію своєчасного повернення кредиту. Іншим є механізм венчурного фінансування: фірми венчурного капіталу стають співвласниками підприємства, інвестують в нього капітал і отримують за це частку акцій. Банки надають перевагу короткостроковим позикам, а фірми венчурного капіталу роблять внески на довгостроковий період і не вимагають від підприємців банківських гарантій, а отже, беруть на себе значний ризик. Мета венчурного інвестора — вкладення коштів у підприємство, яке організовує роботу настільки ефективно, щоб через 5— 7 років після продажу акцій отримати суму, яка в 3—5 разів перевищила б початковий внесок. Проблема отримання доходу на венчурний капітал тісно пов'язана з характером продукту інноваційних венчурних фірм і відносинами власності між суб'єктами венчурного капіталу. На ринку венчурного капіталу реалізовується додана вартість: венчурні капіталісти отримують дохід від реалізації своєї монополії на знання.