5. Суб’єкт злочину

Спеціальний за віком, Суб'єктом злочину може бути особа як чоловічої, так і жіночої статі, якій виповнилося 14 років.

6. Суб’єктивна сторона

З суб'єктивної сторони злочин здійснюється з прямим умислом та з ме­тою задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Мотиви вчи­нення злочину необов'язково повинні мати сексуальну мотивацію. Злочин може бути вчинений із помсти чи з хуліганських спонукань. Тому мотиви, як і віддалені цілі (наприклад, таким чином примусити потерпілу особу да­ти згоду на подальші добровільні природні статеві зв'язки) не є ознаками складу злочину.

7. Диспозиція, санкція

Диспозиція – проста

Санкція - альтернативна

29. Загальна характеристика злочинів проти особистих прав і свобод людини та громадянина.

Родовим об ’єктом цих злочинів є суспільні відносини, що забез­печують конституційні права та свободи людини і громадянина.

Залежно від їх безпосереднього об’єкта всі злочини, передбачені п’ятим розділом Особливої частини КК, можна поділити на такі види:

1. Злочини проти виборчих прав громадян: перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача (ст. 157 КК); фальсифікація виборчих документів, документів референдуму чи фальсифікація підсумків голосування, надання неправдивих відомостей до органу Державного реєстру виборців чи фальсифікація відомостей Дер­жавного реєстру виборців (ст. 158 КК); голосування виборцем на виборчій дільниці більше ніж один раз (ст. 158¹ КК); незаконне знищення вибор­чої документації або документів референдуму (ст. 158² КК); порушення таємниці голосування (ст. 159 КК); порушення порядку фінансування виборчої кампанії кандидата, політичної партії (блоку) (ст. 159¹ КК); по­рушення законодавства про референдум (ст. 160 КК).

2.  Злочини проти трудових прав громадян: перешкоджання закон­ній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій (ст. 170 КК); перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ст. 171 КК); грубе порушення законодавства про працю (ст. 172 КК); грубе порушення угоди про працю (ст. 173 КК); примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страй­ку (ст. 174 КК); невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат (ст. 175 КК).

3.  Злочини у сфері охорони права на об ’єкти інтелектуальної влас­ності: порушення авторського права і суміжних прав (ст. 176 КК); порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію (ст. 177 КК).

4.  Злочини, що посягають на інші особисті права і свободи грома­дян: порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, націо­нальної належності або ставлення до релігії (ст. 161 КК); порушення недоторканності житла (ст. 162 КК); порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що переда­ються засобами зв’язку або через комп ’ютер (ст. 163 КК); порушення недоторканності приватного життя (ст. 182 КК); порушення права на отримання освіти (ст. 183 КК); порушення права на безоплатну медич­ну допомогу (ст. 184 КК).

5.  Злочини проти сім’ї: ухилення від сплати аліментів на утриман­ня дітей (ст. 164 КК); ухилення від сплати коштів на утримання не­працездатних батьків (ст. 165 КК); злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (ст. 166 КК); зловживання опікунськими правами (ст. 167 КК); розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (ст. 168 КК); незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169 КК).

6.  Злочини проти свободи совісті: пошкодження релігійних споруд чи культових будинків (ст. 178 КК); незаконне утримування, осквер­нення або знищення релігійних святинь (ст. 179 КК); перешкоджання здійсненню релігійного обряду (ст. 180 КК); посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконан­ня релігійних обрядів (ст. 181 КК).

32. Власність та право власності як об’єкти кримінально правової охорони. Загальна характеристика злочинів проти власності.

Злочини проти власності є однією з найпоширеніших і найнебезпеч­ні­ших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне з найцін­ніших соціальних благ – право власності. Захист права власності має особливе суспільне значення, оскільки економічна свобода власності є підґрунтям політичної, національної та релігійної свобод. Нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність усієї економічної системи, підвищення рівня добробуту народу.

Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб’єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою. Відповідно до ст. 41 Основного Закону, ніхто не може бути проти­правно позбавлений права власності; право власності є непорушним. Право власності, відповідно до статей 316–317 ЦК, є право власника на володіння, користування та розпорядження своїм майном за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. На підставі статей 324–327 ЦК суб’єктами права власності є народ України, фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади. Одна з гарантій рівності захисту всіх форм власності – установлення кримінальної відповідальності за злочини проти власності,  незалежно від того, на яку форму власності було вчинено посягання.

У чинному КК України відпо­відальність за злочини проти власності закріплено в розділі VІ “Злочини проти власності” Особливої частини (статті 185–191). Передбачення в одному розділі Особливої частини КК відповідальності за всі посяган­ня на власність, незалежно від її форми, забезпечує всім суб’єк­там права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України та закони України. 

Злочини проти власності – це суспільно небезпечні та протиправні діяння, що, порушують право власності, спричиняють майнову шкоду приватній особі, колективу чи державі й учиняються, зазвичай, із корисливих мотивів.

Родовим і безпосереднім об’єктом цих злочинів є врегульовані законом суспільні від­носини власності, передусім, відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном.Додатковими необхідними безпосередніми об’єктамизлочинів, які вчиняються з використанням насильства чи погрози його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимаган­ня, погроза знищення майна), можуть бути здоров’я, життя, психічна чи фізична недоторканність особи. При знищенні або пошкодженні майна додаткові факультативні безпосередні об’єкти – громадський порядок, громадська безпека, довкілля тощо.

Важливе значення при кваліфікації злочинів проти власності має предмет, до якого належать: чуже майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи (наприклад, речі (рухомі й нерухомі), грошові кошти, цінні метали, цінні папери тощо

саме вартість чужого майна як предмета злочинів проти власності є критерієм розмежування кримінально-караного викрадення чужого майна від дрібного викрадення такого майна. Останнє розглядається як адміністративне правопорушення (ст. 51 КУпАП), якщо здійснюється шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати.

не є предметом злочинів проти власності:

1) природні багатства в їх природному стані (надра, ліс на корені, риба й інші водні тварини в природних водоймах, звірі в лісі тощо). Їх незаконне знищення, пошкодження, вилов належать до злочинів проти довкілля (ст.ст. 240, 246, 248 і 249 КК);

2) вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої чи радіоактивні ма­теріали (ст.ст. 262–267 КК);

3) транспортні засоби (ст. 289 КК);

4) тіло (останками, прахом) померлого, урна з прахом померлого, предмети, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого (ст. 297 КК);

5) наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори (ст.ст. 308, 312 КК та ін.);

6) офіційні чи приватні документи (паспорти або інші важливі особи­с­ті документи), що не мають грошової оцінки та мінової властивості, штампи й печатки (ст. 357 КК);

7) військове майно (ст.ст. 410, 411 КК та ін.);

8) речі, що знаходяться при вбитих чи поранених на полі бою (ст. 432 КК) тощо.

З об’єктивної сторони злочини проти власності характеризуються, зазвичай, активними діями, що спричиняють матеріальну шкоду певній особі, колективу чи державі. Бездіяльністю вирізняється такий злочин, як порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197 КК).

Більшість злочинів проти власності сконструйовано законодавцем пере­важно як матеріальні склади, тобто, при кваліфікації слід враховувати той факт, що обов’язковими ознаками їх об’єк­тивної сторони є суспільно небезпечне діяння, злочинний наслідок і причиновий зв’язок між діянням та наслідком. Склади деяких злочинів – формальні (вимагання – ст. 189 КК; придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом – ст. 198 КК) або усічені (розбій – ст. 187 КК; погроза знищення майна – ст. 195 КК).

Спосіб вчинення посягання є одним з основних критеріїв для кваліфікації вчиненого та відмежування різних форм викрадення майна й іншого протиправного заволодіння ним.

Отож спосіб злочинів проти власності може бути таким:

1) таємний (ст. 185 КК);

2) відкритий (ст. 186 КК); 

3) шляхом нападу (ст. 187 КК);

4) шляхом самовільного використання електричної або теплової енергії без приладів обліку (якщо використання приладів обліку обов'язкове) або умисне пошкодження приладів обліку чи у будь-який інший спосіб (ст. 1881 КК);

5) погроза заподіяння певної шкоди (ст. 189 КК);

6) обман або зловживання довірою (ст. 190 КК);

7) привласнення, розтрата чи заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ст. 191 КК) тощо. 

Суб’єктомзлочинів, передбачених ст.ст. 185–187, 189, ч. 2 ст. 194 КК, може бути фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку, а злочинів, передбачених статтями 1881, 190, 192, 193, ч. 1 ст. 194, 1941, ст.ст. 195, 196, 1971, 198 КК, – осудна особа, котра досягла 16-річного віку. У злочинах, передбачених ст.ст. 191 і 197 КК, суб’єкт спеціальний. Це особа, якій майно було ввірено чи перебувало в її віданні (ч. 1 ст. 191 КК), службова особа (ч. 2 ст. 191 КК), особа, котрій доручено зберігання чи охорона чужого майна               (ст. 197 КК).

Суб’єктивна сторона злочинів проти власності, переважно, характеризується умисною формою вини. Вчинення крадіжки (ст. 185 КК), грабежу (ст. 186 КК), викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання (ст. 1881 КК), вимагання (ст. 189 КК), шахрайства (ст. 190 КК), привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ст. 191 КК) супроводжується реалізацією прямого умислу та корисливого мотиву, а розбою (ст. 187 КК) – ще й метою заволодіння чужим майном. Корисливий мотив при вчиненні злочинів проти власності полягає в прагненні винного протиправно використати чуже майно на свою  чи іншої особи користь або отримати майнову вигоду без обернення чужого майна на свою користь.

Два злочини – необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК) і порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197 КК) – із суб’є­ктив­­ної сторони характеризуються необережною формою вини. Суб’єк­тив­на сторона складу умисного знищення чи пошкодження майна, що спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, може характеризуватися складною (змішаною) формою вини.  

До кваліфікованихта особливо кваліфікованих видівбільшості злочинів проти власності закон відносить вчинення таких діянь:

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) організованою групою;

4) із заподіянням значної шкоди потерпілому;

5) у великих розмірах;

6) в особливо великих розмірах.

злочини проти власності поділяються на три види (групи):

1) корисливі злочини, пов’язані з оберненням чужо­го майна на користь винного чи інших осіб (ст.ст. 185–187, 1881–191 КК). При цьому ст. 188 КК скасовано на підставі Закону України № 270-VI (270-17) від 15 квітня 2008 р.;

2) корисливі злочини, не пов’язані з оберненням чужого майна на користь винного чи інших осіб (ст.ст. 192, 193, 198 КК);

3) некорисливі злочини (ст.ст. 194–197 КК);

4) злочини, пов’язані з самовільним зайняттям земельної ділянки та самовільним будівництвом (ст. 1971 КК).

33. Крадіжка: таємний спосіб викрадення майна як специфічна ознака крадіжки; кваліфіковані види крадіжки.

1.Суспільна небезпека злочину

- характеристика сусп.. небезпеки злочину

Даний злочин знаходиться в 6 розділі Особливої частини ККУ є менш сусп. небез за попередні і більш сусп. небезп за наступні

- ступінь сусп.. небезпеки злочину

Ч.2 ,3,4,5 підвищують ступінь сусп. небез злочину

2. Об’єкт злочину

1)загальний – всі сусп..відносини, які охороняються ККУ;

2)родовий – суспільні відносини власності

3)безпосередній – – власність особи

3. Предмет злочину

Предметом вимагання є не тільки майно, а й право на майно, а також дії майнового характеру. Право на майно - документ, що дозволяє отримати у свою власність майно (наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо). Дії майнового характеру - це, наприклад, вимога підвищити в посаді, видати безкоштовна путівку на курорт тощо

4. Об’єктивна сторона

З об'єктивної сторони крадіжка відноситься до злочинів з матеріальним складом.

5. Суб’єкт злочину

Спеціальний за віком, Суб'єктом крадіжки є фізична, осудна особа, яка досягла 14-ти років до моменту вчинення крадіжки.

6. Суб’єктивна сторона

З суб'єктивної сторони крадіжка передбачає тільки прямий умисел

особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, таємно вилучає чуже майно, на яке вона не має ніякого права, передбачає спричинення матеріальної шкоди в певному розмірі і бажає спричинити та­ку шкоду.

Обов'язковими суб'єктивними ознаками крадіжки є корисливий мотив — спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та корис­лива мета — збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлений винний. ^

7. Диспозиція, санкція

Диспозиція – проста,описова, відсилочна

Санкція – ч. 1 і 2 – відносно-визначена,альтернативна

Ч.3, 4, 5 відносно визначена

Закон визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна. Від усіх інших форм викрадення крадіжку відрізняє спосіб вилучення такого майна - таємність.

34. Грабіж: відкритий спосіб викрадення майна як специфічна ознака грабежу; кваліфіковані види грабежу; характер насильства і погрози насильством при насильницькому грабежі.

1.Суспільна небезпека злочину

- характеристика сусп.. небезпеки злочину

Даний злочин знаходиться в 6 розділі Особливої частини ККУ є менш сусп. небез за попередні і більш сусп. небезп за наступні

- ступінь сусп.. небезпеки злочину

Ч. 2,3,4,5 підвищує ступінь сусп. небез злочину

2. Об’єкт злочину

1)загальний – всі сусп..відносини, які охороняються ККУ;

2)родовий – суспільні відносини власності

3)безпосередній – власність особи

свобода і тілесна недоторканність особи

3. Предмет злочину

Предметом вимагання є не тільки майно, а й право на майно, а також дії майнового характеру. Право на майно - документ, що дозволяє отримати у свою власність майно (наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо). Дії майнового характеру - це, наприклад, вимога підвищити в посаді, видати безкоштовна путівку на курорт тощо

4. Об’єктивна сторона

З об'єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна.

Відкритим. визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке здійснюється посягання, очевидці. Однак до таких осіб не можуть бути віднесені співучасники грабіжника, а також інші особи, в силу певних зв'язків чи стосунків з якими винний розраховує на потурання з їхнього боку (не очікує будьякої протидії вчинюваному ним діянню).

З об'єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:

1) відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж);

2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж).

При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканість), а обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий "ривок", коди грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно (вихоплює із рук сумку, зриває з голови шапку тощо).

При насильницькому грабежі винний не тільки прикладає певні зусилля для того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще і вдається до насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого майна.

Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним. (матеріальний?)