Тема 5: Відносини власності

11.Відносини власності: сутність, структура та еволюція

Власність — це сукупність відносин між суб'єктами господарювання щодо привласнення умов та результатів виробництва, матеріальних і духовних благ. Привласнення означає ставлення людей до певних речей як до своїх.

Відносини власності є складною і багатогранною категорією, котра виражає сукупність всіх суспільних відносин. Політична економія вивчає насамперед, економічні відносини власності, їх місце в економічній системі суспільства.

З огляду на це спочатку власність розглядалася економічною наукою як фізична наявність речі у певної особи і можливість її використання. У процесі розвитку економічної науки уявлення про відносини власності розширювались, поглиблювались, а тому змінювались. Розуміння її змісту ставало більш об'єктивним та всебічним. Воно відображало процес еволюційного розвитку самих відносин власності: від колективно-общинних її форм, котрі визначалися колективно-общинним характером виробництва, і до приватної та інших сучасних форм в усіх їх різноманітних проявах. В основі такої еволюції лежить розвиток продуктивних сил суспільства з притаманними їм формами організації виробництва.

Власність відіграє важливу роль у економічному житті:

• впорядковує економічну взаємодію в суспільстві, є важливим елементом економічної організації, встановлює право власності на ресурси, кінцеві товари, доходи;

• створює за певних умов конкурентну зацікавленість в ефективному використанні обмежених економічних ресурсів;

• виділяє конкретний економічний інтерес, дозволяє персоніфікувати відповідальність за конкретні економічні об'єкти. Разом з тим, сама по собі власність не гарантує ефективного їх використання;

• приватна власність на капітал, вироблений продукт, підприємницький доход і його державний захист є однією з умов вільного підприємництва;

• створює економічну захищеність людини, сім'ї, підприємства, є стимулом діяльності.

Основними функціями відносин власності є:

• визначення цільової спрямованості виробництва, характеру розподілу, обміну і споживання його результатів і доходів;

• формування суспільної форми праці;

• реалізація і узгодження системи економічних інтересів різних господарських суб'єктів;

• визначення всього суспільного устрою виробництва, соціальної ієрархії, становища людини в суспільстві, системи її соціальних і моральних цінностей.

Від власності залежить положення певних груп, класів, верств населення у суспільстві, можливості їхнього доступу до використання засобів виробництва. Існуючі форми власності складають економічну основу суспільства, формують його економічну систему. Відносини власності, будучи суттю соціально-економічних відносин, визначають їх природу на всіх фазах суспільного відтворення. Власність характеризує інтереси, суперечності, потреби, зумовлює конкуренцію, сама є особливою рушійною силою економічного зростання.

12.Типи, види та форми власності. Права власності.

Існує два типи власності – приватна і суспільна.

Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, й вироблений продукт, належить приватним особам.

Суспільна власність характеризується тим, що її суб'єктами виступає все суспільство чи колектив, що нею спільно володіє, використовує і розпоряджається. 

Види власності – це трудова приватна власність і нетрудова приватна власність. Трудова власність є основною формою, що має місце на різних рівнях розвитку суспільства. Вона заснована на власній праці власника або членів його сім’ї. Основною формою такого виду власності є дрібнотоварне фермерське, ремісниче, одноосібне господарство, де власник і робітник виступають в одній особі. Він привласнює і вироблений продукт.

Нетрудова приватна власність заснована на використанні найманої (чужої) праці. Вона передбачає відокремлення власника від безпосередньої участі в процесі виробництва (працює найманий працівник), а безпосереднього виробника (найманого) – від засобів виробництва (бо вони йому не належать). Тобто, власник і працівник – це різні особи.. Формами нетрудової приватної власності історично були рабовласницька, феодальна, приватнокапіталістична.

Інтелектуальна власність являє собою право володіння, користування і розпорядження знаннями, науковою інформацією, винаходами, досягненнями науки і культури.

Форми власності:

Колективна власність реалізується через діяльність корпорацій, кооперативів, релігійних і суспільних об’єднань та організацій, трудових колективів різних форм господарювання і т. ін. Корпоративна власність – власність групи осіб, однак умови її формування своєрідні. Корпорація – це, насамперед акціонерне товариство, капітал якого створюється акціонерами. Засновники АТ формують первинний, стартовий капітал і володіють контрольним пакетом акцій. Акціонери (як приватні власники частки капіталу) - одержують право на дохід у вигляді дивідендів на акції. Кооперативна власність – це форма колективної, суспільної власності, що будується на основі пайових внесків членів кооперативу.

Поступово і форми державної власності стають більш різноманітними: загальнодержавна (урядові, центральні структури, національний банк і т. ін); територіально-регіональна (комунально-муніципальні служби і інші органи місцевого самоврядування); галузева (міністерства і відомства).

Права власності.

Права власності виступають певним регулятором господарської діяльності економічних суб'єктів, визначаючи їх права і обов'язки.

Основні права власності такі:

• право володіння, тобто виключний фізичний контроль над річчю;

• право користування – особисте використання речі;

• право управління (розпорядження) – прийняття власником рішення про те, хто і як може використовувати річ;

• право на доход або від попереднього власного використання речі, або від дозволу іншим особам користуватися нею;

• право на відчуження, споживання, марнотратство, зміну або знищення речі;

• право на захист від експропріації речі;

• право на передання речі у тимчасове користування або назавжди;

• право на безстроковість: річ належить власникові доти, доки він існує. Якщо власником є фізична особа (а не фірма, наприклад), то після його смерті річ успадковується;

• право заборони шкідливого використання речі;

• право відповідальності: можливість відчуження речі у разі потреби сплати боргів;

• право на відновлення порушених за якихось обставин прав власника.