5. Необмеженість потреб та рідкісність виробничих ресурсів. Закон зростання потреб.

У своїй сукупності матеріальні потреби в практичному сенсі невгамовний або безмежні, а це означає, що матеріальні потреби в товарах і послугах повністю задовольнити неможливо.

Щомиті індивіди й інститути, що складають суспільство, відчувають безліч незадоволених матеріальних потреб.

З часом потреби змінюються і примножуються внаслідок появи нових виробів і під впливом широкої реклами та енергійного стимулювання збуту. Кінцева ж мета всієї економічної діяльності полягає у намаганні задовольнити ці багатоманітні матеріальні потреби.

Для задоволення потреб у процесі господарської діяльності люди використовують різноманітні економічні ресурси.

Економічні ресурси - це сукупність різних елементів виробництва, які можуть бути використані в процесі створення матеріальних і духовних благ і послуг. Особливістю всіх ресурсів є те, що вони рідкісні чи є в обмеженій кількості. У кожен даний момент необхідні для господарської діяльності ресурси обмежені. Обмежені фізичні та інтелектуальні здібності людини, наявні в його розпорядженні засоби виробництва, інформація і навіть час, який він має для задоволення своїх потреб. Обмеженість означає, що суспільство може запропонувати менше ресурсів, ніж хотіли б мати люди. З проблемою обмеженості ресурсів зіштовхуються також фірми і суспільство в цілому. 

Обмеженість ресурсів - економічне поняття, що виражає кінцівку ресурсів, доступних людині і людству в кожен конкретний момент. Обмеженість ресурсів підкреслюється в силу безмежності людських потреб, для яких ці ресурси використовуються.  В економічній теорії розрізняють абсолютну і відносну обмеженість ресурсів. Під абсолютною обмеженістю розуміється недостатність виробничих ресурсів для одночасного задоволення всіх потреб членів суспільства. Але якщо звузити коло потреб, то абсолютна обмеженість ресурсів стає відносною, бо для обмеженого кола потреб ресурси відносно безмежні.  Абсолютна обмеженість в основному характерна для природних і трудових ресурсів; відносна - для матеріальних, фінансових, інформаційних ресурсів. Проблема рідкості ускладнюється тим, що окремі ресурси, наприклад, корисні копалини, не тільки обмежені, але і невідтворне

Закон зростання потреб-по мірі розвитку суспільного виробництів збільшуються потреби як індивіда так і суспільства загалом

Закон зростання потреб – закон, що виражає внутрішньонеобхідні, сталі і суттєві зв'язки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб людей, розвиток яких (зв'язків) сприяє появі нових потреб та засобів їх задоволення. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого життя.

6 Крива виробничих можливостей та оптимальна структура виробничого процесу

Крива́ виробни́чих можли́востей — залежність, що графічно ілюструє можливості одночасного виробництва двох продуктів з урахуванням обмеженості ресурсів, що витрачаються на виробництво цих продуктів.

Крива будується в системі координат, кожна з яких відображає обсяг виробництва одного з продуктів. Вона обмежує область виробничих можливостей, так що будь-яка крапка на кривій показує гранично можливе по ресурсних обмеженнях поєднання обсягів виробництва двох продуктів.

Комбінація F демонструє крайню можливість, коли виробляються лише споживчі блага, А — протилежний випадок. Між ними Е, D, C, B — кількість споживчих благ, від якої суспільство відмовляється заради інвестиційних ресурсів. Трансформація споживчих продуктів у інвестиційні означає переведення ресурсів економіки з даного напряму використання на інший.    Із двох наборів даних продуктів один дає можливе виробництво споживчих благ, а інший — можливий випуск інвестиційних ресурсів, які можуть вироблятися за той самий час. Коли кількість вироблених споживчих благ зростає, випуск інвестиційних ресурсів падає. Отже, якщо економіка країни за певний проміжок часу (секунду, хвилину тощо) виробляє 1 млрд одиниць споживчих благ, то вона здатна випустити максимально 14 млн одиниць інвестиційних ресурсів. Проте коли виробництво споживчих благ становить 4 млрд. одиниць, то можна виробити тільки 5 млн одиниць інвестиційних ресурсів. 

Кожна точка на кривій виробничих можливостей рис. 2.2 являє собою якийсь максимальний обсяг виробництва двох типів продуктів. Таким чином, ця крива фактично показує деяку межу. Щоб здійснити різні комбінації виробництва інвестиційних ресурсів і споживчих благ, що показані на кривій, суспільство має забезпечити повну зайнятість виробничих ресурсів і повний обсяг виробництва. Усі комбінації інвестиційних ресурсів і споживчих благ на кривій показують максимальні їх кількості, які можуть бути одержані лише в результаті найбільш ефективного використання всіх наявних ресурсів. Точки, що знаходяться за межами кривої, як, наприклад, точка W, недосяжні за даної кількості ресурсів і за даної технології виробництва.

Розглянувши графік межі виробничих можливостей, виникає питання про оптимальну структуру продукції. Даний графік відповіді на це питання не дає. Одне зрозуміло, що варіанти А і F не можуть бути використані для виробництва даних типів продукції, оскільки мета суспільства полягає в тому, щоб одночасно вироблялись і предмети споживання, без яких суспільство не може існувати, і засоби виробництва, без яких неможливий сам процес виробництва цих продуктів. Оптимальну структуру випуску продукції вирішують такі фактори, як гранична корисність цих продуктів, витрати виробництва, попит і пропонування, ціна.