3 Економічні категорії та економічні закони. Система економічних законів.

Закон-істотний, стійкий, повторюваний причинно наслідковий зв’язок між різними явищами

Особливості ек.законів:

• відображають не природні властивості речей а економічні відносини між людьми

• мають об’єктивний характер-незалежно від волі і свідомості окремої особи

• мають історичний характер, з’являються за певних умов, без них-зникають

• імовірностно-статистичний характер

Види ек законів(система ек законів):

1) загальні економічні закони(діють постійно) – вони діють в усіх без винятку способах виробництва (Закон економії часу, Закон відповідності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил, Закон усуспільнення виробництва й праці, Закон зростаючих потреб);

2) специфічні економічні закони (діють за певних обставин за певний нетривалий проміжок часу)– вони діють лише в межах одного способу вироб-ництва та виражають сутність історично визначених виробничих відносин, які виникають на основі тих чи інших форм власності на засоби виробництва (Закон додаткової вартості, який діє при капіталізмі);

3) особливі економічні закони(діють у певних умовах, типових умовах, тривалйи проміжок часу) – вони діють за певних умов і можуть охоплювати кіль-ка формацій. Так, з появою товарно-грошових відносин починають діяти закон вартості, закон попиту, закон пропозиції, закон грошового обігу тощо

Економічні категорії.

Економічна категорія — теоретичне вираження, мислена форма виробничих відносин, економічних явищ і процесів, які реально іс­нують.

Економічні категорії мають такі ознаки:

- відображають не природні властивості речей і предметів, а суспільні виробничі відносини як свій головний предмет;

- мають об’єктивний характер, оскільки відображають об’єктивну дійсність;

- більшість з них має історичний характер. Це означає, що вони відповідають пев-ним історичним умовам і відображають рівень економічного життя суспільства. За типами економічні категорії класифікують на провідні, які відображають осно-вні риси формації, усі стадії відтворення, і категорії, що стосуються лише однієї стадії руху суспільного продукту: безпосередньо виробництва, обміну, розподілу

4. Ек потреби:сутність,види та закон спадної граничної корисності.

Економічні потреби – потреба в економічних благах; ставлення людей до економічних умов життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами.

Задоволення ек потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом вир-ва, розподілу та обміну і споживання у рамках певної системи соц-ек відносин. 

Класифікація ек потреб:  1. за характером виникнення:  - первинні (базові), пов’язані з самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло;  - вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації  2. за засобами задоволення:  - матеріальні (потреби в матеріальних благах)  - нематеріальні (духовні потреби)  3. за нагальністю задоволення:  - першочергові  - другорядні (предмети розкоші)  4. за можливостями задоволення:  - насичені, вгамовні (мають чітку можливість і можливість повного задоволення)  - ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю)  5. за участю у відтворювальному процесі:  - виробничі (потреби у засобах вир-ва)  - невиробничі (потреби у споживчих благах)  6. за суб’єктами вияву:  - особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда)  - колективні, групові (потреби групи людей)  - суспільні (потреби функціонування та розвитку сус-ва в цілому)  7. за кількісною визначеністю та мірою реалізації:  - абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром ек розвитку)  - дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня вир-ва і є сусп нормою для певного періоду)  - платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом)  - фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами)  економічний інтерес – усвідомлене прагнення економічних суб’єктів задовольнити певні потреби, що є об’єктивним спонукальним мотивом їх госп діяльності. 

Корисність продукту-це спроможність речі чи блага задовольняти потребу, вимірюється в сутепні задоволення потреби.

Виділяють граничну корисність – це те задоволення, яке отримує споживач від вживання кожної наступної чи додаткової (граничної) одиниці споживчого блага.

Закон спадної граничної корисності: по мірі того, як споживаються наступні одиниці споживчого блага, задоволення споживача від кожного них буде знижуватись