2.3. Аналіз видатків обласного бюджету Вінницької області за 2012-2014 рр.

Розглянемо детально склад та структуру видатків обласного бюджету Вінницької області за останні три роки згідно з даними додатку Б-В (табл. 2.2).

У 2014 році обсяг видатків обласного бюджету Вінницької області (загальний і спеціальний фонди) склали 4443,6 млн. грн., що становить 95,7% до плану на рік, затвердженого місцевими радами з врахуванням змін (заплановано 4643,6 млн. грн.).

Таблиця 2.2

Видатки обласного бюджету Вінницької області (без урахування міжбюджетних трансфертів) за 2012–2014 роки [32]

Видатки	2012			2013				2014
	План, млн. грн.	Факт, млн. грн.	Вико-нано, %		План, млн. грн.	Факт, млн. грн.	Вико-нано, %		План, млн. грн.	Факт, млн. грн.	Вико-нано, %
Усього, млн. грн., у т.ч.:	3868,7	3255,2	84,1		4157,6	4013,6	96,5		4643,0	4443,6	95,7
 загал. фонд	3438,8	3101,7	85,4		3822,1	3759,1	98,4		4050,0	3966,5	97,9
 спец. фонд	401,0	209,2	52,2		240,1	171,2	71,3		374,3	266,2	71,1

Порівняно з відповідним періодом минулого року обсяг видатків обласного бюджету Вінницької області (загальний і спеціальний фонди) збільшився на 430,0 млн. грн., або на 10,7%.

Розглянемо видатки обласного бюджету Вінницької області за функціональною класифікацією згідно з даними додатків Б-В (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Структура видатків обласного бюджету Вінницької області за функціональною класифікацією за 2012–2014 роки, % [32]

У структурі видатків обласного бюджету Вінницької області за функціональною класифікацією відбулися певні зміни. Частки видатків на культуру та мистецтво, на житлово-комунальне господарство, на фізичну культуру та спорт і на державне управління зменшилися на 0,1%, на 0,7%, на 0,1% та на 0,02% відповідно.

Найбільшими є видатки на охорону здоров’я  1200 млн. грн.( або 27% від усіх видатків обласного бюджету), на освіту  492,8 млрд. грн. (або 11,1%) та на соціальний захист і соціальне забезпечення  110,9 млн. грн. (або 2,5%). Причому ми спостерігаємо зменшення фінансування протягом трьох років на освіту по області та збільшення видаткової частини обласного бюджету на охорону здоров’я, соціальний захист та соціальне забезпечення. Отже, видатки Вінницької області спрямовані переважно на соціально-культурну сферу.

Розглянемо структуру видатків обласного бюджету Вінницької області за економічною класифікацією згідно з даними додатків Б-В (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Структура видатків обласного бюджету Вінницької області за економічною класифікацією за 2012–2014 роки, % [32]

У розрізі економічної класифікації частка видатків на оплату праці з нарахуваннями традиційно є найбільшою серед видатків обласних бюджетів. Однак у бюджеті 2014 року Вінницької області видаткова частка оплати праці працівників бюджетних установ зменшилась на 9,1% порівняно з показниками минулого року.

Наступна за розміром частка видатків обласного бюджету Вінницької області припадає на оплату комунальних послуг та енергоносіїв  2,5%, що на 1,4 % менше показника минулого року.

Всі проаналізовані показники мають тенденцію до зниження.

РОЗДІЛ 3.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ВИДАТКІВ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

Реформування місцевих бюджетів, зокрема зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування і розмежування видаткових повноважень органів місцевого самоврядування, повинне відбуватися поетапно з урахуванням суспільно-політичних та економічних умов із збереженням збалансованості бюджетної системи в цілому і у взаємозв'язку з проведенням реформ в галузях бюджетної сфери та інших сферах діяльності.

Місцеві бюджети є вагомою складовою бюджетної системи країни, тому зміна умов їх формування і виконання може суттєво позначитися на збалансованості бюджетної системи, фінансовій безпеці в цілому. Наявність значної кількості проектів законодавчих актів, які передбачають зміну політичного, адміністративного та бюджетного устрою, посилює імовірність виникнення ризиків у бюджетній сфері [25].

Здебільшого така бюджетна практика розподілу видатків спрямована на виконання поточних завдань, і як наслідок – лише на виживання держави до наступного бюджетного періоду. Успішний економічний розвиток держави має базуватися на інвестиційній основі, на що звертають увагу вчені-економісти. Незважаючи на рівень виконання місцевих бюджетів, кількість коштів які витрачаються на певні галузі народного господарства, ми не бачимо того рівня життя, яке обіцяне високопосадавцями. За даними  усіх контролюючих органів, існують неодноразові факти розкрадання бюджетних коштів, починаючи навіть із стадії формування бюджетних запитів. Тому, насамперед, в Україні існує проблема корупції, яка спричинена недостатнім контролем та відповідальністю розпорядників бюджетних коштів [27, с. 49]. Насамперед для розв’язання проблем у даній сфері, потрібно реформувати бюджетну сферу в цілому, адже проблеми видаткової частини місцевих бюджетів з’являються  не тільки в процесі розподілу, але і в процесі формування місцевих бюджетів. Перш за все потрібно реформувати законодавчо-визначені соціальні пільги, так як ми визначили, велика частина коштів спрямовується на соціально-культурну сферу. Наприклад включаючи відмову від їх надання за відомчою ознакою (пільги на проїзд у громадському транспорті), так як селяни та жителі міста виступають у нерівних умовах. Також важливо запровадити Єдиний державний автоматизований реєстр для осіб, які користуються соціальними виплатами, щоб кошти спрямовувалися в правильному цільовому напрямку (виплати на дітей використовувалися безпосередньо для придбання товарів для дітей та харчування). Важливим аспектом є децентралізація видатків за окремими бюджетними програмами у сфері освіти, охорони здоров’я, житлово-комунального господарства та енергоефективності, шляхом зміни нормативно-правових актів, які встановлюють нормативи обрахунку. Найважливішим аспектом є збільшенням контрою за витрачанням коштів та відповідальність за порушення законодавства у даній сфері [4, c. 33].

Необхідність підвищення ефективності використання бюджетних коштів в першу чергу пов’язана з роботою Державної казначейської служби України.

 Казначейське обслуговування бюджетних коштів здійснюється відповідно до ст. 43, 78 Бюджетного кодексу України. Державна казначейська служба України (Казначейство України) забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у національному банку України. Основні завдання та функції Казначейства України визначені Положенням про Державну казначейську службу України [24].

Статтею 46 Бюджетного Кодексу визначені такі стадії виконання бюджету за видатками [6]:

• встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі та в межах затвердженого розпису бюджету;

• затвердження кошторисів, паспортів бюджетних  програм (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), а також порядків використання бюджетних коштів;

• взяття бюджетних зобов'язань;

• отримання товарів, робіт і послуг;

• здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов'язань;

• використання товарів, робіт і послуг для виконання заходів бюджетних програм;

• повернення кредитів до бюджету (щодо кредитування бюджету).

Казначейство України відповідає за казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками, контролює дотримання Єдиних правил обліку та звітності при виконанні бюджетів, спрямування коштів за цільовим направленням, в межах своїх повноважень забезпечує організацію та координацію діяльності головних бухгалтерів бюджетних установ та контроль за виконанням ними своїх повноважень шляхом оцінки їх діяльності.

Порядок казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками затверджений наказом Міністерства фінансів України від 23.08.2012 р. № 938 «Про затвердження Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів».

Організація роботи органів Казначейства України щодо обслуговування видаткової частини місцевих бюджетів здійснюється у такій послідовності [21]:

• формування Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів;

• формування бази даних мережі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів;

• відображення в системі обліку Казначейства України бюджетних розписів;

• відображення в обліку затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду, спеціального фонду розпорядників бюджетних коштів, планів використання бюджетних коштів, а також внесення змін до зазначених документів;

• облік та консолідація інформації за зобов’язаннями розпорядників та одержувачів бюджетних коштів та погашення зареєстрованих зобов’язань;

• проведення операцій по зарахуванню виділених коштів з місцевих бюджетів за загальним та спеціальним фондами;

• проведення операцій по зарахуванню міжбюджетних трансфертів;

• проведення операцій по зарахуванню розподілів головних розпорядників коштів  розпорядникам та одержувачам бюджетних коштів;

• проведення операцій за взаємними розрахунками між бюджетами;

• проведення платежів з обслуговуванню боргових зобов’язань;

• здійснення видатків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів шляхом оплати їх платіжних документів з реєстраційних та спеціальних реєстраційних рахунків на користь суб’єктів господарювання за надані ними товари, матеріальні цінності, послуги чи виконані роботи тощо.

Необхідними умовами казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками є:

• відкриття рахунків щодо виконання бюджетів в єдиній системі органів казначейства України на єдиному казначейському рахунку;

• проведення процедур попереднього і поточного контролю під час здійснення витрат;

• здійснення витрат в межах реальних надходжень в установлені терміни.

В процесі казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками органи Казначейства України здійснюють контроль за цільовим спрямуванням бюджетних коштів:

• на етапі реєстрації бюджетних зобов'язань та фінансових зобов’язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів(поточні зобов’язання та перехідні зобов’язання);

• у процесі оплати рахунків розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів.

При проведенні попереднього контролю перевіряється наявність:

• затверджених паспортів бюджетних програм(при програмно-цільовому методі), кошторисів бюджетних установ та планів використання одержувачів бюджетних коштів;

• фінансування по місцевих бюджетах;

• підтвердних документів згідно вимог законодавчих актів на реєстрацію зобов’язань та фінансових зобов’язань;

•  правильно оформлених документів на здійснення видатків тощо.

Реєстрація бюджетних зобов'язань та фінансових зобов’язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів здійснюється відповідно до наказу Міністерства фінансів від 02.03.2012 № 309 «Про затвердження Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов’язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України». Цим наказом встановлені терміни надання розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів до органів Казначейства України реєстрів зобов’язань та підтвердних документів до них, а також терміни їх розгляду. Разом з тим, мають місце випадки:

• несвоєчасного надання окремими розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів реєстрів зобов’язань та підтвердних документів до них;

• надання в неповному обсязі документів, які підтверджують факт взяття зобов’язань;

• надання в неповному обсязі документів, які підтверджують факт взяття фінансових зобов’язань по причині отримання від надавача послуг рахунків, накладних, актів виконаних робіт тощо після звітного періоду.

Вищевказане свідчить про недостатній контроль головних розпорядників та низький рівень відповідальності розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, що призводить до розбіжностей казначейського обліку зобов’язань та/або фінансових зобов’язань та обліку розпорядника. Ці розбіжності коригуються органом Казначейства за письмовим зверненням розпорядника в установлені терміни в ручному режимі [18, c. 4].

В разі допущення порушень при реєстрації бюджетних зобов'язань та фінансових зобов’язань органи Казначейства України застосовують заходи впливу шляхом надання попередження про порушення бюджетного законодавства.

З метою підвищення рівня відповідальності розпорядників та одержувачів бюджетних коштів в бюджетному процесі на виконання статей 116-118 Бюджетного кодексу України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України наказом Державної казначейської служби України від 29.12.2012 № 394 затверджені Методичні рекомендації щодо порядку застосування органами Державної казначейської служби України заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Цими Методичними рекомендаціями передбачено, що попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства може застосовуватись у випадках виявлення таких порушень розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів:

• термінів реєстрації бюджетних зобов'язань, встановлених законодавством;

• порядку здійснення попередньої оплати за товари, роботи та послуги за рахунок бюджетних коштів, а також порушення вимог законодавства при здійсненні такої оплати;

• встановлених вимог щодо застосування економічної класифікації видатків та кредитування бюджету;

• недотримання вимог статті 51 Кодексу в частині наявності простроченої кредиторської заборгованості.

На сьогодні в процесі казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками існують проблеми у використанні програмного забезпечення. Органи Казначейства використовують програмний продукт АС «Казна-В», а розпорядники коштів – інші програмні продукти, що унеможливлює трансформацію звітності розпорядників коштів у затверджені форми звітності Казначейства та потребує додаткових затрат праці. Тобто, виникає необхідність розробки та впровадження єдиного програмного продукту для всіх учасників бюджетного процесу.

Стосовно видаткової частини місцевих бюджетів, сьогодні досить гостро постає проблема вироблення дійового механізму, який би забезпечив підвищення її ефективності та раціональності використання, цільове її спрямування. Запорукою цього є удосконалення системи планування видатків місцевих бюджетів та контроль за їх використанням. Ключовими моментами, на яких базується порядок формування витрат бюджетів всіх рівнів, є наступні: єдина методологія; нормативи мінімальної бюджетної забезпеченості (мінімально припустима вартість державних або муніципальних послуг у грошовому вираженні розраховуючи на душу населення); нормативи фінансових витрат розраховуючи на одну послугу. На жаль, у цей час не сформована правова база для встановлення й застосування державних мінімальних соціальних стандартів (ДМСС), на основі якої можуть бути розроблені фінансові нормативи [28, с.523]. Тому поки при розробці проектів бюджетів застосовуються розрахункові фінансові нормативи, обумовлені досягнутим рівнем за останні роки і можливостями бюджету. Серед основних проблем нормативного характеру, необхідно виділити критичну недосконалість нині діючої системи нормативно-правових актів, що регулюють процес формування місцевих бюджетів, зокрема їх видаткової частини. Протиріччя які існують у законодавчих актах, що регулюють формування бюджетів усіх рівнів створюють цілу низку суперечностей у бюджетних процедурах та породжують ряд негативних соціально-економічних наслідків. Досить гострою на сьогодні виступає проблема надмірної централізації коштів на державному рівні, що не дає можливості місцевим органам влади повною мірою реалізувати покладені на них функції та ставить у залежність від державного бюджету. Також негативним аспектом у даному питанні виступає факт системного недофінансування делегованих видаткових повноважень. Так, якщо покриття видатків у межах власних повноважень у більшості регіонів України відбувається більш-менш стабільно, то на покриття доходами в місцевому бюджеті видатків на виконання делегованих державою повноважень, як правило фінансових ресурсів не вистачає.

Підсумовуючи вище викладений матеріал, можна стверджувати, що для підвищення ефективності процесу формування видаткової частини місцевих бюджетів, децентралізації управління бюджетними коштами необхідно: чітко розмежувати на законодавчому рівні видатки на виконання делегованих державою і власних повноважень органів місцевого самоврядування; конкретизувати видаткові повноваження місцевих бюджетів у галузях бюджетної сфери; переглянути склад видатків місцевих бюджетів, які враховуються та не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів та запровадження прозорої методології при їх розрахунку; завершити формування бази Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, для отримання детальної інформації про таких осіб. Реформування місцевих бюджетів, зокрема зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування і розмежування видаткових повноважень органів місцевого самоврядування, повинне відбуватися поетапно з урахуванням суспільно-політичних та економічних умов із збереженням збалансованості бюджетної системи в цілому і у взаємозв’язку з проведенням реформ в галузях бюджетної сфери та інших сферах діяльності.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Видатки місцевих бюджетів відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку суспільства. Оскільки місцеві органи самоврядування покликані вирішувати локальні проблеми, що безпосередньо пов’язані з виконанням суспільних функцій у формі надання соціальних послуг та сприяння підвищенню життєвого рівня населення, то склад і структура видатків місцевих бюджетів відображають соціальну спрямованість. В сучасних умовах вони виступають ключовим джерелом забезпечення життєвих потреб громадян. Саме від ефективного використання видатків місцевих бюджетів залежить соціально-економічний розвиток регіону та країни в цілому.

Визначення сутності та ролі видатків місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку суспільства обумовлює необхідність їх класифікації, за допомогою якої згруповані елементи можуть надати інформацію про рух бюджетних коштів. При дослідженні класифікації видатків місцевого бюджету, було виявлено, що відсутній єдиний підхід до їх класифікації.

Проаналізувавши видатки місцевих бюджетів України було виявлено, що видатки найбільше спрямовані на соціально-культурний розвиток (освіта, охорона здоров’я, соціальний захист і соціальне забезпечення, культура та мистецтво, фізична культура і спорт). Таким чином, видатки на соціальний розвиток забезпечують у майбутньому розв’язання питань економічного розвитку. У розрізі економічної класифікації частка видатків на оплату праці з нарахуваннями традиційно є найбільшою серед видатків обласних бюджетів.

Проаналізувавши структуру видатків обласного бюджету Вінницької області за функціональною класифікацією ми виявили, що вона не відрізняється від структури видатків місцевих бюджетів України. Це пов’язано із соціальним спрямуванням національної економіки, яка має своє відображення у державній регіональній економіці. Структура видатків обласного бюджету Вінницької області за економічною класифікацією відрізняється від структури видатків місцевих бюджетів. Це пов’язано насамперед із виконанням покладених на місцеве самоврядування делегованих та власних зобов’язань.

Порівняно з відповідним періодом минулого року обсяг видатків обласного бюджету Вінницької області (загальний і спеціальний фонди) у 2014 році збільшився на 10,7%. Обсяг видатків місцевих бюджетів України (без урахування коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного бюджету) у 2014 році на 2,4% більше за аналогічний показник попереднього року.

Стосовно видаткової частини місцевих бюджетів України, сьогодні досить гостро постає проблема вироблення дійового механізму, який би забезпечив підвищення її ефективності та раціональності використання, цільове її спрямування.

На відміну від розвинутих країн світу, Україна залишається державою, в якій зберігаються екстенсивні методи розвитку економіки, що неминуче призводить до нераціонального і неефективного використання коштів місцевих бюджетів.

Отже, реформування місцевих бюджетів, зокрема зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування і розмежування видаткових повноважень органів місцевого самоврядування, повинне відбуватися поетапно з урахуванням суспільно-політичних та економічних умов із збереженням збалансованості бюджетної системи в цілому і у взаємозв’язку з проведенням реформ в галузях бюджетної сфери та інших сферах діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ