1)Аскриптивний та набутий стан особистості

Особистість — це цілісна сукупність соціальних властивостей людини, що формуються та видозмінюються протягом усього життя людини у результаті складної взаємодії внутрішніх та зовнішніх чинників її розвитку та активної взаємодії з соціальним середовищем.

собистість людини в її діяльнісних проявах виявляється для інших людей як та чи інша певна сукупність соціально значущих рис особи. В цьому аспекті особистість — порівняно стала сукупність людських якостей, відповідно до формування яких у процесі змужніння індивід стає соціально визнаним і тим самим соціально відповідальним суб´єктом своєї поведінки.

Загалом, сьогодні налічується близько 50 визначень поняття "особистість". Залежно від орієнтації вчених поняття "особистість" розкривається у 3 основних аспектах:

1 — як щось ціле, висновок або єдність окремих ідей, відчуттів, потягів, цілей, мотивів та інших ознак.

2 — як утворення, яке зумовлює реакцію на безліч зовнішніх подразників і впливів, гарантуючи істоті адаптацію і виживання.

3 - як щось унікальне, неповторне, найвище в природі та соціальному бутті.

Аскриптивний – вроджений стан(стать)

Набутий стан особистості – (сімейний стан,соціальна роль, і т.д)

Особистість в соціологічних дослідженнях постає в єдності соціальних якостей, властивостей і рис, набутих під впливом культури, конкретного соціального середовища, в якому живе індивід. Основними рисами особистості є:

• певна міра незалежності, автономності від суспільства;

• наявність самосвідомості, самооцінки, самоконтролю;

• наявність внутрішньої духовної структури, тобто потреб, інтересів, цінностей, мотивів, соціальних норм, переконань.

2) Петерим Сорокін та його соціологічні ідеї Вчення про людину та взаємодію

У своєму «Підручнику», соціолог стверджує, що людина має безліч «апаратів, що здатні відправляти та пересилати інформацію», такими апаратами є органи сприйняття подразників: органи зору, слуху, дотику та нюху, та органи-подразники — органи, що здатні посилати різноманітні сигнали: мову та дії, — органам, що сприймають. Таким чином людина всім своїм тілом здатна відправляти та сприймати ту чи іншу інформацію, саме так відбувається взаємодія. Крім індивідів та їхніх актів складниками взаємодії є провідники: звукові, світлокольорові, рухові та предметні, електричні, теплові, хімічні та механічні.

Соціальна стратифікація і мобільність

Соціальна стратифікація за Сорокіним — це диференціація деякої даної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Її основа і сутність — у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язків, наявності або відсутності соціальних цінностей, влади і впливу серед членів того чи іншого суспільства. Однак все їх розмаїття може бути зведене до трьох основних форм, а саме економічної, політичної та професійної стратифікації. Сорокін стверджував, що, як правило, всі вони тісно переплетені. Ще одна теза, що є основоположною у цій теорії: будь-яка організована соціальна група завжди соціально стратифікована. Не існувало і не існує жодної постійної соціальної групи, яка була б «пласкою» і в якій всі її члени були б рівними. Ці твердження, які зараз для нас є майже аксіоматичними, у час Сорокіна звучали як революційні ідеї, як критика ідей комунізму, що впроваджувались у тоді створюваному Радянському Союзі.

Під соціальною мобільністю розуміється будь-який перехід індивіда чи соціального об'єкта (цінності), тобто всього того, що створено або модифіковано людською діяльністю, з однієї соціальної позиції в іншу.