Вртикальна мобільність

Під вертикальною соціальною мобільністю розуміють ті відносини, які виникають при переміщенні індивіда або соціального об'єкта з одного соціального пласта в інший. В залежності від напрямку переміщення існує два типи вертикальної мобільності: висхідна і низхідна, тобто соціальний підйом і соціальний спуск. Відповідно до природи стратифікації існують низхідні і висхідні течії економічної, політичної і професійної мобільності, не говорячи вже про інші менш важливі типи. Висхідні течії існують в двох основних формах: проникнення індивіда з нижчого пласта в існуючий більш високий пласт або створення такими індивідами нової групи і проникнення всієї групи у вищий пласт на рівень з уже існуючими групами цього пласта. Відповідно і низхідні течії також мають дві форми: перша полягає в падінні індивіда з більш високої соціальної позиції на більш низьку, не порушуючи при цьому вихідної групи, до якої він належав раніше; інша форма проявляється в деградації соціальної групи в цілому, в зниженні її рангу на фоні інших груп або в порушенні ЇЇ соціальної єдності.

Білет 22

1. Охарактеризувати вимушений складний комплекс “депривація звикання-виживання” за в.В. Кривошеєвим.

Стан депривації - скорочення задоволення потреб, що стали вже звичними для людини. Йдеться не про одиничні випадки відмови особи від споживання певних благ, а про перехід на новий, збіднений спосіб життя.

Населення нашої країни явище депривації переживає по-іншому, ніж у благополучних країнах. Це пов'язано з мобілізованою, живою пам'яттю про нестатки і біди, яких люди зазнали в минулому, адже і в свідченнях наших літніх співвітчизників, і в сімейних переказах ще зберігається живе уявлення про подібні періоди. Мобілізована пам'ять про нестатки, злидні і прикрощі до певної міри пом'якшує сприйняття актуальних обмежень. Крім того, відтворювання кризових явищ, соціальна маргіналізація, хаотизація життя в державі протягом багатьох років формує в суспільстві специфічний стан звикання населення до такого образу, такої картини соціального життя. Люди поступово звикають до чергового скорочення рівня життя, як вони звикають до розбитих доріг і неосвітлених вулиць, відсутності в квартирі гарячої води, до непрацюючого ліфта, незасіяних полів, до чоловіків (та й жінок), які щодня пиячать. Звикають до бруду в під'їздах, грубощів на пошті і в пенсійному фонді, звикають до безправ'я, необов'язковості, брехні. Звикають до парадоксів життя, коли Конституція проголошує Україну соціальною державою, а повсякденна практика пересічного українського громадянина переконує його в необхідності платити за все – за навчання дітей у школі, вузі, в аспірантурі, за відвідини поліклінік і лікарень.

Феномен звикання тримається на традиції терпіння, покори і він, як правило, в нашому суспільстві, в нашій культурі співіснує з феноменом виживання. Є специфічним способом життєдіяльності, що спирається на вкрай низькі життєві ресурси. В умовах дефіциту життєвих ресурсів людина спрямовує, концентрує наявний у неї потенціал на задоволення безпосередніх, базових потреб – у їжі, одязі, утриманні житла, і відмовляється від усіх інших. Вся життєдіяльність людини зосереджена навколо того, щоб відтворити себе фізично і допомогти це зробити своїм близьким, щоб задовольнити найпростіші, найнеобхідніші соціальні потреби. Тобто вона не може, у неї немає можливості задовольняти інші потреби, передусім культурні, дозвіллєві, креативні, пізнавальні, потреби у повноцінній підтримці і відтворенні здоров’я.