2. Природа, стан і функції соціальних вірувань у сучасному суспільстві.

Віра виступає як синтезуючий механізм становлення й функціонування суб’єктивної реальності. Вона є неодмінним атрибутом людської психіки, одним із найістотніших вимірів життя суб’єктів різного рівня. Дуже важливо розмежувати поняття віри і вірувань, відрізняти віру як родовий атрибут людської психології і віру духовну (найчастіше — релігійну). Це дає змогу подолати ототожнення віри взагалі, так званої світської віри, та віри релігійної, що є важливою умовою для розгляду ролі віри в людській свідомості й у людському житті загалом.

Білет 18

1) Охарактеризувати функціональні та дисфункціональні соціальні інститути

Функції та дисфункції соціальних інститутів

Першою і найважливішою місією соціальних інститутів є гарантоване задоволення найважливіших життєвих потреб суспільства.

Соціальні інститути створюють стійкі форми спільної діяльності людей для Вашого суспільних ресурсів для задоволення однієї або кількох соціальних потреб.

Соціальні інститути виконують у суспільстві низку функцій, серед них виділяють явні та латентні.

Явні функції соціальних інститутів формуються і декларуються в нормативних актах (законах, постановах), статутах (наприклад, компаній або громадських організацій, положеннях та інструкціях і закріплені в системі статусів і ролей).

Латентні функції виражаються у непередбачених результатах діяльності інститутів або осіб, що представляють їх.

Явні функції показують, чого хотіли добитися люди в рамках того чи іншого інституту, а латентні - що з цього вийшло.

Існує ряд функцій, які є загальними для всіх соціальних інститутів, але кожен з базових соціальних інститутів виконує в суспільстві і ряд власних специфічних функцій.

Загальні функції всіх соціальних інститутів:

1.Функція закріплення і відтворення суспільних відносин

(стабілізуюча).

Кожен інститут має систему правил і норм поведінки, що закріплюють, стандартизирующих поведінку своїх членів і роблять це поведінка передбачуваним.

Відповідний соціальний контроль забезпечує порядок і рамки, в яких повинна протікати діяльність кожного члена інституту.

Тим самим інститут забезпечує стійкість соціальної структури суспільства.

2.Регулятивна функція- полягає в тому, що функціонування соціальних інститутів забезпечує регулювання взаємовідносин між членами суспільства шляхом вироблення шаблонів поведінки.

3.Інтегративна функція.

Ця функція включає в себе забезпечення процесів згуртування, взаємозалежності і взаємовідповідальності членів соціальних груп, що відбуваються під впливом інституціональних норм, правил, санкцій і систем ролей.

Всяка інтеграція в інституті складається з трьох основних елементів або необхідних вимог:

1) консолідація або суміщення зусиль;

2) мобілізація, коли кожен член групи вкладає свої ресурси в досягнення цілей ;

3) конформність особистих цілей індивідів з цілями інших або цілями групи.

4.Транслює функція.

Суспільство не могло б розвиватися, якби не було можливості передавати соціальний досвід. У кожному інституті передбачений механізм, що дозволяє індивідам соціалізуватися до його цінностей, норм і ролям. Наприклад, сім`я, виховуючи дитину, прагне орієнтувати його на ті цінності сімейного життя, яких дотримуються його батьки. Державні установи прагнуть впливати на громадян, щоб прищепити їм норми покори і лояльності, а церква намагається долучити до віри якомога більше членів суспільства.

5.Комунікативна функція.

Інформація, вироблена в інституті, повинна поширюватися як усередині інституту з метою управління та контролю за дотриманням норм, так і у взаємодіях між інститутами.

Комунікативні можливості інститутів неоднакові: одні спеціально призначені для передачі інформації (засоби масової інформації), інші мають дуже обмежені можливості для цього, одні активно сприймають інформацію (наукові інститути), інші пасивно (видавництва).

6. Функція соціалізації.

Соціальні інститути забезпечують засвоєння культурних норм і освоєння соціальних ролей.

Діяльність соціального інституту вважається функціональною, якщо вона сприяє збереженню стабільності та інтеграції суспільства. Вона може розглядатися як дисфункціональна, якщо працює не на його збереження, а на руйнування. Збільшення дисфункцій у діяльності соціальних інститутів призводить до соціальної дезорганізації суспільства

Г. Спенсер ввів в соціологію поняття «дисфункція соціального інституту». Цим поняттям характеризується стан, при якому соціальний інститут замість користі приносить суспільству шкоду.

Існує кілька причин виникнення дисфункцій.

1) Функції соціальних інститутів з часом змінюються.

Відбувається їх перерозподіл між соціальними інститутами.

У той період, коли цей перерозподіл відбувається дисфункцію може відчувати як один, так і інший соціальний інститут.

2) Соціальні інститути взаємодіють між собою і з суспільством, яке виступає їх зовнішнім середовищем.

Час від часу виникають ситуації, коли змінилися соціальні потреби не знаходять адекватного відображення в структурі і функціях відповідних соціальних інститутів.

3) Виникнення нової суспільно значущої потреби може викликати своєрідну конкуренцію між соціальними інститутами до тієї пори, поки суспільна практика не виявить, який соціальний інститут здатний найбільш ефективно впоратися з її задоволенням.

4) Дисфункції викликаються також при спробі будь-якого соціального інституту монополізувати задоволення всіх або принаймні більшості соціально значущих потреб.

В історичному досвіді можна відзначити такі спроби з боку релігії, державних або недержавних політичних інститутів.

2) Дисфункція соціального інституту може виявлятися або в зовнішній (формальної, організаційної), або у внутрішній (змістовної) його діяльності. Дисфункція може виражатися в невизначеності функції інституту, розмитості цілей, падінні його громадського авторитету. Інститут починає працювати не заради тієї мети, для якої створено, а заради своїх внутрішніх цілей, для свого самозбереження.