123. Повість «Страчене життя» а.Тесленка: джерело сюжету, тема й проблематика, особл. Сюжету й композ., жанрова ф-ма.

Вершиною творчості Архипа Тесленка є повість «Страчене життя». Вона написана у двох варіантах протягом 1909—1910 років; одразу ж після закінчення публікувалася двічі — в газеті й окремою книжкою.

Твір побудований на конкретному життєвому матеріалі. В основу сюжету покладено трагічну історію двоюрідної сестри автора Зінаїди Строй. Змальовані широкі соціальні картини відображають явища тогочасної «мізерної дійсності».

Твір створювався в роки, коли після революції 1905—1907 років у країні запанувала підозріла тиша, коли, здавалося, усе завмерло. Деякі з персонажів повісті мали реальних прототипів, але не слід уважати, що Тесленко хотів тільки переказати трагедію чийогось життя. Письменник намагався зробити якнайширші мистецькі узагальнення, тобто продемонструвати, що подія, про яку йдеться у художньому творі, не є випадковою для суспільства, в якому він жив і творив.

Головна героїня повісті — Оленка Панасенко. Вона прагне здобути освіту, зробитися вчителькою й нести знання своїм маленьким учням. Але ж не тільки прагнення жити повноцінним духовним життям привело дівчину до вчителювання. Одночасно мало місце й бажання вирватися з безпросвітного селянського побуту й нарешті допомогти батькам, які ледве зводили кінці з кінцями.

Автор розповідає, що тоді в рідному селі Оленки Вербівці тільки й дівчат інтелігентних було, що вона. Про високу духовну досконалість головної героїні свідчать її любов до музики, до книги, відчуття краси природи. Возвеличує Оленку, підносить її над буденністю болісне сприйняття потворності селянського життя, неприховане прагнення бути справжньою людиною, яка має власну гідність. Оленка прагне вилізти з бруду, йти до чогось великого, гарного, бажає людяності й правди в житті.

Жорстокою й немилосердною виявилася до дівчини повсякденна реальність. Письменник із величезною драматичною силою показав, як крок за кроком терплять крах мрії молодої героїні. Батьки — і це жахливо — поводяться з дочкою аморально, і навіть бідність не є виправданням їхніх підлих вчинків. Оленка важко переносить приниження своєї гідності, але, утім, відчуває свій обов'язок перед батьками. Дівчина прощає матері грубе штовхання в спину перед суддею, прощає жорстокі слова батькового докору. Оленка не може пробачити собі те, що вона легковажно переписала заяву, поступилася своїми принципами.

Чиста й світла душа Оленки Панасенко була затиснена життєвими обставинами з усіх боків. Дівчина розуміє, що про обдарованих у суспільстві тільки балачки ходять, а насправді потрібні нікчемні цуцики, які лише виконують чужу волю. Зацькована, загнана, вражена почуттям сорому за негідний вчинок, головна героїня свідомо вибирає смерть.

Оленку Панасенко не можна вважати слабкодухою. Вона була сильнішою за багатьох, хоча зовнішньо виглядала тендітною. За тих часів представники інтелігенції були змушені заради шматка хліба приховувати свої погляди. А ось нікому не відома дівчина наважилася бути сама собою, відстоювати своє "я". Оленка помилилася лише раз, але не змогла собі цього вибачити.

Самогубство Оленки Панасенко не є втечею від проблем, а пристрасний виклик усій системі імперського тоталітаризму, що нищила народні таланти. Архип Тесленко писав свою повість в умовах столипінської реакції, коли найменший прояв вільнодумства карався. Однак автор уважав, що самогубство не є виходом із тяжкого становища. Варто лише перечекати найважчу неприємність, мов ту чорну ніч, і надалі сподіватися, що сонце зійде знову.

Шкода, що життя такої щирої та доброї дівчини, як Оленка Панасенко, увірвалося так рано. Вона могла б стати чудовим фахівцем, який би ніс розумне, добре, вічне своїм маленьким учням. У повісті Архип Тесленко нещадно викриває експлуататорів та їхню ідейну опору — ліберальне панство, яке з фальшивими проповідями намагається відвернути трудящих від боротьби за соціальні й національні права, а також релігію, представлену насамперед в образі попа Полієвкта, усі проповіді, обіцянки і дії якого пройняті лицемірством.

У повісті показано поступове зникнення ілюзорних уявлень героїні, навіяних їй ліберально-просвітянським чтивом. Розгледівши огидне низькопоклонство Грищенка, Оленка зневірилась у святобливості, що призвело до втрати віри в Бога: «А вам, батьку, мамо, ось що скажу: віра в Бога не в самому ходінні до церкви, не в обрядах самих...» Соціальний конфлікт спричинився до різкого психологічного зламу у свідомості й почуттях Оленки.

Оленка загинула. Але ціною життя вона висловила гнівний протест і панові, і попу, і глитаю.

Гоке, що звалилося на віруючого батька і богомольну та жадібну матір, свідчать, як тяжко розплачуються люди, у яких затьмарюється свідомість і втрачається людська гідність під згубним впливом дрібновласницької психології.

Зображена в повісті трагедія пригнобленого й затурканого селянина-трудівника, батька Оленки бідняка Михайла — явище типове для тогочасної дійсності. Джерела його темноти мають різко виражений соціальний характер — убогість і релігійність. На тому ж ґрунті дрібновласницька психологія породжує жадобу до землі-годувальниці, спричиняє невгамовне прагнення будь-що придбати «скибку», хоч би і ціною втрати власної честі й гідності (за намовою Остапчука Михайло пише скаргу на свого брата Василя).

Благородні риси характеру письменник розкриває в образі справжнього друга Оленки, її двоюрідного брата Сергія, також учителя. Це чесна, передова людина, яка не хоче плазувати перед панами і йти проти власного сумління. Не могла жити, пристосовуючись до підлості, й Оленка. Вона не стерпіла лицемірства святенника, його поблажливого ставлення до «рабів божих» і жорстокості до непокірних. Злодіяння чужого і ненависного табору довели її до самогубства. Чесна і нескорена трудова людина — безправна вчителька у світі хижаків — кинула своїм убивцям останній виклик стратою життя.