120. Повість «Талант» с.Васильченка: тема й проблематика, сюжетно-композиційна своєрідність, с-м персонажів, літ. Контекст.

Тема. Проблематика. Жанр

Тема повісті — зображення життя сільської інтелігенції, трагічної долі талановитих людей з народу, зокрема вчителів.

Найяскравішими проблемами, що висвітлює автор, можна виділити проблеми: мрії і дійсності, утвердження таланту і його ролі в житті людини, добра і зла, життя і смерті, кохання, пробудження громадянської свідомості.

Зажанром «Талант» —соціально-побутова повість. Твір відповідає основним ознакам жанру, хоч деякі сторінки звучать як «поезія в прозі».Сюжет і композиція

У повісті дві сюжетні лінії, які переплітаються між собою. Перша — змалювання життя молодих сільських учителів: оповідача й Андрія Марковича. Друга, головна — показ трагедії талановитої селян-ки-співачки Тетяни, доведеної попом і панами до самогубства.

Своєрідна композиція повісті. Письменник не дотримується фабульного розгортання подій. Твір складається з п'ятнадцяти розділів, кожен з яких, незважаючи на спільність сюжету, чимось нагадує маленьку новелу. Коротка розв'язка — смерть героїні — подається уже в першому розділі. Такий художній прийом, як і епіграф, застосовано, щоб відповідно настроїти читача, підготувати його до певного сприймання оповіді.

Далі розгорнута експозиція повісті, яка охопила її перші шість розділів. Зав'язка твору — приїзд до панського маєтку гостей з міста. Кульмінація — сутичка Тетяни з попом у церкві. Розв'язкою є смерть і поховання талановитої співачки.

С. Васильченко представляє тут нову школу українських прозаїків початку XX століття. Він обирає оповідача — не «людину з народу», не стороннього оповідача фактів і подій, а яскраво окреслену індивідуальність, людину інтелектуально розвинену, яка за своїми ідеалами та переконаннями часто зливається з авторським «я».

У творі оцінююча позиція героя існує поряд з оцінюючою позицією автора (зміна функції героя в структурі художнього зображення зумовила ряд змін і в сюжеті): зникає інтрига у традиційному розумінні, а натомість з'являється сюжет водночас і ліричний, і психологічний, побудований на внутрішніх душевних колізіях. Композиція характеризується несподіваним початком, немовби розв'язкою, раптовим кінцем, що позначилось на мові твору: виникли внутрішні монологи, діалоги, невласне пряма мова. А в художніх засобах великого значення набуває «підтекст», наявність якого найчастіше виражається слуховими образами.

Тропи несуть психологічне навантаження, виконують емоційно-оціночну роль. Велику роль відведено деталізації.

Важливу роль відіграє пейзаж, яким автор закільцював твір: повість і починається, і закінчується осіннім пейзажем, проте ці пейзажі не однакові, і функції у них різні. Опис природи допомагає авторові підкреслювати чи відтіняти душевний стан своїх героїв. У першому випадку позолочене осінню листя передає злегка сумний настрій, який відповідає переживанням учителя-оповідача. В епілозі повісті образ осіннього листя викликає тяжкі роздуми письменника, символізує важку долю народних талантів у тогочасному суспільстві: « Темно... І зашуміло під вікнами море сухого листя... Море плачу, море сліз... Лавою, хвилею мчиться воно, як те військо безталанне, що розбив його ворог, розвіяв, куди видно жене...

Зупинилось під чужою хатою спочити одну часинку, тремтить, тулиться одне до одного, крізь сльози шепоче несміливу скаргу: куди його, та й куди його проти ночі?» Пейзаж або гармонує з настроями персонажів, або виступає як контраст. До того ж пейзажі повісті надзвичайно поетичні. Чимало з них мають алегоричний характер.

У повісті «Талант» значну композиційну роль відіграє діалог. За його допомогою більш напружено розвивається дія, розкриваються людські характери, мова персонажів набуває чіткої індивідуалізації. Динамічний, експресивний, часто без авторських ремарок, діалог у письменника є одним з головних художніх засобів розкриття внутрішнього світу героїв та створення напруженої ситуації.

Велику роль у повісті відведено пісні. Вона — постійний супутник героїв. Здебільшого пісня гармонує з настроєм героїв, служить їм ліричним супроводом.

Герої С. Васильченка — і оповідач, і Андрій Маркович, і Тетяна, і навіть дяк Запорожець — мали мрію. Вони хотіли вчитися, бути корисними своєму народові.

Андрій Маркович, колега оповідача, розмовляючи про те, як будуть «колись культуру на села переносити» , жартував: «Пустіть-но мене тільки туди, а я тую культуру на плечах, в кропив'яному мішку додому притербічу!» І гукав: «...одмикайте замки, одчиняйте брами, посланці з хуторів ідуть!»

Тетяна мала надію послужити своїм талантом людям: «Як би вже там не було, а коли у мене є той талант, то не продам же його ні за гроші, ані за тую славу!

Тетяна, переживши низку невдач і обман (пани розігнали театр, панич-студент насміявся з її кохання, а піп привселюдно осоромив у церкві), кінчає життя самогубством. її талант виявився нікому не потрібним, і це — найголовніша причина втрати дівчиною інтересу до життя.

А дяк Запорожець просто спився, перетворився на якогось волоцюгу, не витримавши життєвих випробувань і не бачачи перед собою мети.

Героїв повісті із стану напруження душевних сил здатні вивести спогади про найдорожчі, найкращі хвилини життя. У час життєвої скрути вони охоче йдуть на контакт з іншими людьми, намагаючись поділитись тим, що їх турбує.

Отже, автор намагається розв'язати проблему мрії і дійсності, змальовуючи образи оповідача й Андрія Марковича та сумуючи з приводу нерозважливості Тетяни.

Талант до співу, акторської гри займав у житті сільської вчительки Тетяни Гнатівни головне місце. Ним вона жила, мріяла розвинути його і віддати людям не заради слави та грошей, а заради самого нього, задля мистецтва, яке має таку чарівну силу впливу. Та що вона могла?

Отже, в особі Тетяни письменник змалював трагедію невизнаного й нереалізованого таланту.

Добро і зло постійно змагаються між собою на сторінках повісті. З одного боку — сільські інтелігенти, вчителі — дбають про народну освіту, про культурний розвиток селян, допомагають, підтримують один одного. З іншого боку — піп, «дерій, зажера, заїдливий», що «тільки путня людина прибуде в село — з'їсть».

Проблема кохання присутня у повісті лише побіжно. У молоду талановиту Тетяну закохані таємно і Андрій Маркович, і оповідач, хоч бояться це визнати навіть самі перед собою. Між ними йде приховане змагання за увагу вчительки, її прихильність. Але та закохується в панича-студента, який легковажно порозважався з дівчиною й покинув. Юнаки жаліють Тетяну, розуміючи, що її чекає («Хіба ви не знаєте, які тут у нас люди? Проходу їй не дадуть. А, боронь Боже, як ще буде дитина,— живцем згризуть, з'їдять...», «Не що інше, як душу і візьмуть у неї, залишивши в нас один її труп, що буде довіку нудитися серед мужицького життя»).

121. Тема першої світової війни у прозі Степана Васильченка.

Командир саперної роти Степан Васильченко воював на Галицькому, Двінському, Румунському фронтах. Страшним пеклом видалися письменнику три роки, коли він перебував на передових позиціях. У хвилини затишшя все бачене й пережите нотував до свого “Окопного щоденника”. Жахи імперіалістичної війни письменник відобразив у новелах “Русин”, “Чорні маки”, “Отруйна квітка”, “На золотому лоні”, “Під святий гомін”, що вийшли друком уже 1920 року. В центрі їх - проста людина в сірій солдатській шинелі або селянин-галичанин, якому війна принесла голод, нещастя, розруху.У них на похмурому тлі зображено страждальця-солдата в сірій шинелі. Чорна мара смерті всюди чекає на людей. Тут письменник вдався до нових для нього мистецьких засобів, ускладнених і умовних. Оповідання населяють образи-символи, в них багато похмурого, песимістичного. Твори Васильченка воєнного циклу відрізняються від попередніх не лише тематикою, а й трактовкою образів, і навіть манерою зображення подій, героїв, пейзажу тощо. Жахи війни глибоко вразили письменника, в його новелах цього часу раз у раз з'являються ноти суму і навіть песимізму.

З сарказмом викриває він тут брехню офіційної преси про становище на фронтах 3 “Окопного щоденника” вимальовуються тяжкі воєнні будні російського солдата, голодного, обідраного, що перебуває під постійною загрозою смерті і не знає, за що змушений воювати, віддавати своє життя.

В роки війни написав і світлий драматичний етюд «Не співайте, півні, не вменшайте ночі».

Роки імперіалістичної війни, а потім громадянської війни стали для Васильченка часом ідейних випробувань. Як інтелігент-демократ він у своїх творах викриває імперіалістичну сутність світової війни, із загальнодемократичних позицій висловлює протест проти її страхіть, правдиво передає глухий протест і навіть одверті прокльони широких мас на адресу тих, хто кидав їх як гарматне м’ясо в саме пекло бійні. Однак письменник і в дні перебування на російсько-німецькому фронті, і пізніше, коли було повалено царизм, а згодом і буржуазний Тимчасовий уряд, не зміг до кінця зрозуміти характер суспільно-політичних подій, що відбувалися, зокрема, й всесвітньо-історичне значення Великої Жовтневої соціалістичної революції. Не випадково в перші післяжовтневі роки він намагається відійти вбік від непримиренної боротьби між трудящими і контрреволюцією, перебуває певний час у полоні вузько національних ілюзій, викликаних, зокрема, активізацією української націоналістичної буржуазії.