101. Світ дитинства в оповіданнях Винниченка «Федько-халамидник» і «Кумедія з Костем»: характери, конфлікти, засоби характеротворення.

У багатьох казках, байках, оповiданнях розповiдалось про протиставлення добра злу. Але В. Винниченко в оповiданнi "Федько-халамидник" показав це на прикладi двох хлопцiв так яскраво, що вже не вважаєш Федька розбишакою, вiдчуваєш симпатiю, повагу до нього, як до особистостi. Федько спочатку постає задерикуватим хлопчиком, який робить шкоду су¬сiдам,

своïм однолiткам не дає гратися. Але читаючи далi про дружбу Федька з

Толiком, розумiєш, що Федько

- чесна i порядна людина. Вiн, нiчого не при¬ховуючи, розповiдає батькам про те,

чому на нього усi гнiваються. Вiн нiколи нi за кого не ховався, як його друг

Толiк, та i другом його назвати можна лише умовно. Який же це друг, котрий не

захистив

- товариша, не розповiв правди, бо боявся, що буде покараний.

Толiк

- зла, хитра людина. А випадок iз чижом показує, що вiн усе життя буде хитрим,

боягузливим, брехливим. Навiть смерть друга не вплинула на цього хлопця. Толiк

- це хлопчик слабкий не тiльки фiзично, але й духовно.

Бешкетування можна пробачити Федьковi, бо в нього добре серце i багато гарних рис.

Хоча б те, що вiн намагався врятувати Толiка, розумiючи, що може загинути сам. Батько й сам поважає сина за чесність і відвертість.

Та найбільше позитивні риси хлопчини виявляються у порівнянні з Толею. На противагу Федькові, він був «ніжною, делікатною, смирною» дитиною, «чемненьким та чепурненьким». Толя час від часу сам напрошується у Федькове товариство. Після ризикованих розваг повертався він додому «задрипаний, подраний, з розбитим носом», за що Федька знову «кладуть на стілець і луплять». Тихий Толя настільки переповнюється заздрощами до Федькового авторитету лідера, що шукає способу принизити ватажка підлітків і скинути його з «трону».

Найбільше схвилювала розповідь про перехід Федьком весняної ріки. Коли «халамидник» подолав небезпечний шлях аж у два боки, Толик відчув себе прикро враженим і вирішив зробити те саме. І що ж? Федько і тут пожалів свого заздрісника: коли панич на крижині розгубився і почав плакати, хлопець кинувся його рятувати. Опинившись через це у крижаній воді, Федько ледь живий вибрався на берег, де вислухав немало погроз і заробив стусанів від матері. Проте і тут не забув захистити Толю, який за звичкою, склав усю вину за свій зухвалий вчинок на Федька. Тепер уже «халамидник» робить останній у житті благородний вибір: він заявляє, що сам пхнув Толика на крижину, і тим допомагає паничеві уникнути гніву батьків. Федько помирає, бо його вдома не рятували від переохолодження, а «били вже як слід».

А розбещений егоїст без тіні сумніву у власних діях обмовив свого рятівника, потім спостерігав з вікна його похорон, бо «було цікаво дивитися, як будуть ховати Федька-халамидника», далі весело «перекрутивсь на одній нозі, і тут вчинивши підлість, бо пташину, згідно із закладом, Федько пообіцяв Толику тільки в тому разі, коли не зуміє перейти річку». Так «чистенька, ніжна, з щічками, як проскура», зіпсована дитина ніде не упускає свого.

Читаючи оповідання, відчуваєш, як автор любить людей, вболіває за них, переживає разом з ними їхню нелегку долю, співчуває. Цей твір про добро і зло, про порядність, чесність, про те якою має бути людина.

Оповідання «Кумедія з Костем» — одна з вершин української дитячої літератури. «Камінним виродком» прозваний панський пастушок за свою вдачу. Ланові, панська челядь, дітлахи знущаються над ним, б’ють і цькують його, але «річ в тім, що Кость ніколи не плакав, не плакав, та й годі, такий був кумедний!» Єдине, чим можна було допекти малого,— зневажливим словом байстрюк і згадкою, що пан — його батько. Страждання дитини досягають такої сили, що хлопчик забув про все на світі, про обов’язки пастушка, до вечора пролежав розхристаний, босий, без свитини на сирій землі. За недбалість він по-звірячому був побитий лановим, захворів і через кілька днів помер.Здається, ну що особливого в цій розповіді? А наскільки вміло, тонко і просто авторові вдається передати складний і страшний внутрішній стан хлоп’яти. Кожен твір Винниченка — яскрава ілюстрація цих слів. Це ледь помітна схожість жандарма до батька в’язня, яка не дозволила останньому вбити свого мучителя («Маленька рисочка»), сопілка-душа Василя («Раб краси»), коняка, яку б’є наймит, протестуючи проти власного безсилля й немочі («Голота»). До речі, подібну до останньої деталь використав О. Довженко у кіноповісті «Арсенал».В оповіданні «Кумедія з Костем» характерним штрихом, який набуває глибокого алегоричного значення, є недопалок панської цигарки. З «жагучою мольбою» вперше в житті малий заплакав, коли у нього хотіли відібрати недопалок, бо «то — татове!»Винниченко зумів тонко підмітити, що від того недопалка «йшла шворочка до серця» Костя. У хлопця міняється навіть погляд, із «сердитого і настороженого» він стає «чудним, якимось жадібним, побожним», «зачарованим і ласкавим». Мабуть, вперше в житті малий ніжно-ніжно посміхається, а очі сяють від радощів, він — володар «безцінного скарбу», назавжди затис ну того в кулачку. Глибоко драматичним є фінал оповідання. «Так з тим недокурком його і поховали. І тижнів два ще потім згадували на кухні цю чудну кумедію з Костем». Як правило, кожен епізод, подія, ситуація у творах В. Винниченка окреслюється відповідно до соціальних, моральних, етичних взаємин початку двадцятого століття. Любляче, ніжне, відкрите серце дитини протиставляється жорстокості дорослих, потворному і злочинному суспільству, яке калічить маленькі життя і маленькі душі.