92. Художнє втілення подій Першої світової війни в новелістиці Черемшини

 Після «Карбів» у творчості Черемшини залягла довготривала перерва, по якій з 1919 почали з'являтися його оповідання, присвячені руїні галицького села, спустошеного подіями першої світової війни: «Село вигибає», «Село потерпає», «Бодай їм путь пропала», «Перші стріли»....

Твір „Село потерпає” – своєрідний заспів, яким починається збірка. Бої ще далеко, а вже тремтить село, бо ще війни не бачить, але чує. Ревуть гори. Австрійські війська відступають, наступний бій має відбутися в селі. І від властей надійшов наказ всім селянинам залишити домівки. Тікають гнані війною люди невідомо куди, забираючи злиденне майно. Тривожний настрій, переляк, страждання селян передав Черемшина з великою художньою силою. Художні засоби, якими він скористався, - паралелізми, персоніфікації, символіка. Не тільки нещасні люди, а й місяць перелякався, тікаючи за гори і вказуючи блідим пальцем на спорожніле, немов мертве, село. В антивоєнних творах Марко Черемшина також використав засоби народних пісень, дум, невільницьких плачів, щоб розкрити справжні людські трагедії, які породила війна. Влітку 1919 р. західноукраїнські землі і Волинь опинились під протекторатом Польщі. Посилився соціальний і національний гніт. Марко Черемшина і далі лишається „мужицьким адвокатом” у Снятині, разом зі Стефаником допомагає бідному українському люду. В цей час починає писати твори про долю бідноти в умовах нової окупації краю, про грабунок, розбій, що чинились на його батьківщині. Ці твори склали збірник „Верховина”, яка була видана в 1929 р., уже після смерті автора.

93. 94. Новелістика Яцкова

Постать Михайла Юрійовича Яцкова (1873-1961) надзвичайно колоритна в історії української літератури. Твори письменника упродовж кількох десятиліть цього століття були в самому центрі літературних суперечок, які вихлюпувалися за межі української преси, його новели широко перекладалися на російську, чеську, польську, німецьку, французьку і навіть японську мови, входили до антологій кращих новел світу. Творчість М. Яцкова – своєрідне й складне явище в історії української літератури. Реалістичні новели, в яких крізь призму людської душі, людських трагедій знайшли віддзеркалення важливі суспільні процеси на зламі XIX і XX століть, поставили ім’я цього письменника побіч таких його славетних земляків, як Василь Стефаник, Марко Черемшина, Лесь Мартович. Хоч сам Яцків із почуттям скромності й самокритичності писав, що "не було мені суджено досі змалювати хлопського горя кров’ю серця, як се потрафив Стефаник, не зміг я ще представити гіркого усміху крізь спечені голодом губи і не показав такої сили в оповіданню хлопської долі, як се удав Лесь Мартович, не сотворив я таких мистецьких картин, як a Марко Черемшина в своїх прегарних гуцульських оповіданнях" [1], у нього немало спільного з цими письменниками, передусім, у зображенні гіркої долі селянина "під обухом" соціальної дійсності, вираженні розпуки зболеного людського серця. Яцків ні в чому не повторював своїх колег, яких вважав вищими від себе, його палітра наскрізь оригінальна. Твори його високо ставили І. Франко, Леся Українка, В. Стефаник. Віддавши певну – може, й занадто щедру – данину ідеям і мотивам тодішнього декадансу, письменник кінець кінцем остаточно утвердився на позиціях реалізму, створивши непересічні мистецькі цінності й посівши своє місце в історії демократичної культури українського народу.

Роль фольклору в творчості письменника виявляється на різних рівнях його поетики. В новелістиці М. Яцкова відбилася та еволюція, яка визначає характер взаємин між літературою і фольклором в українській літературі XIX і початку XX століть. Ми спостерігаємо перехід від насиченості творів фольклорним матеріалом до його творчого переосмислення. На новелах М. Яцкова особливо виразно простежується перехід від прямолінійного використання елементів фольклору до його ґрунтовної художньої трансформації.