89. «Винайдений рукопис» Лесь Мартович

Картини безправного, підневільного, напівтваринного життя муссікусів Мартович змальовує в оповіданні “Винайдений рукопис про руський край”. Від підводить читача до висновку про абсолютну ворожість цієї країни до народних мас.       І так оповідання за оповіданням, новела за новелою, постають перед нами картини страдницького життя безправного селянства Галичини.       Слабкий промисловий розвиток Галичини погіршував становище трудового селянства. Важкі економічні умови приводили до зубожіння, спродування землі, масової еміграції селянства. Це в свою чергу зумовлювало загострення класової боротьби.       Іван Франко писав про тогочасну Галичину: “Лихва руйнувала нарід. Лі цитації (спродування землі за борги) сипалися тисячами, банки розкидали свої наукові сіті, недороди йшли одні за одними, нужда збільшувалася страшенно”.       Лесь Мартович серед простого люду Галичини бачив свого героя чесним, скромним, гарячим патріотом свого народу. Симпатії до нього зберігав до кінця життя.       Потрібно було глибоке знання народного життя, психології селян, щоб створити такі талановиті твори.       Та й доля письменницька самого автора була трагічною. Вийшовши з-під селянської стріхи, з гущі народних мас, пішов у широкий світ шукати правди, виборювати кращу долю для принижених і пригноблених. Невтомно працюючи на шматок хліба, витрачаючи свій час і творчу енергію на службу в адвокатських канцеляріях, тинявся по галицьких містечках в пошуках кращого заробітку.       Та не змарнував свого таланту, не розчарувався в обраному шляху.       Мабуть, недаремно епіграфом до одного із своїх оповідань Мартович поставив такі знаменні слова: “Не для слави, а для людей”. Вони були його життєвим і поетичним кредо.       Та шлях цей був вкритий тернами. 

90. «Забобон» Лесь Мартович

 Найбільшої уваги заслуговує твір Леся Мартовича «Забобон» (1911 р.), в якому поєднуються обидві тематичні лінії творчості письменника - селянська та інтелігентська. В цій повісті письменник осуджує світ зла й несправедливості, дає яскраві картини боротьби передових людей села проти соціального гніту, рабства і показує, що народ є єдиною позитивною силою, яка може і хоче змінити старий світ соціальної нерівності та експлуатації на новий, кращий.       В цому творі важке життя галицького селянства напередодні першої світової війни показане як контраст до паразитичного життя попів і панів. Біднота села Вороничі стогнала в кабалі податків; кругом були ліси, але селяни не мали палива, щоб зігрітись; вони працювали на багатіїв, тікали на заробітки чи емігрували. Голод, холод, злидні, безпросвітна темрява - така картина життя села Вороничі.       Центральні образи лихарів - піп  Матчук та шляхтич Краньцовський. Письменник так вдало змалював їх зовнішність, що вона вже викликає відразу. Матчук ні до чого не здатний. На теологічному факультеті університету він навчився  лише гри в карти. І ця бездарна людина сповнена презирства до тих, хто працює на ньго і годує своїми приносами. Єдине заняття, яке полюбляє Матчук - це сварки і розваги.       Зять Матчука піп Радович - теж недотепа, п’яничка і балакун. Його дружина, яка ніби вчила в інституті три мови, не тільки не знає ні одної, навіть своєї не знає. Через образ сина Матчука Славка - письменник показав моральне і фізичне виродження попівської касти. Славка виховували в лінощах, ненависті до всякої праці, навчання. Вісім років він вважався студентом, привозив фальшиві посвідки, а жодного іспиту так і не склав. Паразитичний образ життя перетворив 28-річного  байбака Славка в безвольну і жалюгідну істоту. Він керується в житті забобоном. Ідеалом для нього є батькове сите і бездіяльне життя. Тільки він, ставши господарем чималого майна, ще грав би роль патріота, записався б разом з селянами до читальні, щоб мужики до світу наввипередки бігли до роботи на його землях.       Така ж жалюгідна як родина  Матчуків є і родина шляхтича Краньцовського. На прикладі образу життя цих родин сатирик показав моральний розклад і паразитизм у середовищі поміщиків.       Всім цим лихарям письменник протиставляє людей праці - сільську бідноту і наймитів. Це свідоміші селяни, які думають про зміну того суспільного ладу, в якому панують злодії і розбійники. Вони шукають шляхів боротьби за справедливий  світ. Трудове селянство прагне до знань, відзначається працьовитістю, оптимізмом, стійкістю при захисті громадських інтересів. В образі агітатора Потурайчина письменник показав інтелігента, що вийшов з народу ( його батько був робітником), турбується про поліпшення долі трудящих, уміє організувати їх на спільну справу. Герої повісті мріють про той час, коли буде знищено експлуататорський лад і встановлено справедливі суспільні порядки.       «Забобон» - велика перемога реалістичного таланту Леся Мартовича. Широка, правдива картина суспільного життя Галичини змальована в повісті з позицій людини, яка ненавидить і засуджує поміщицький лад, письменник разом з народом, який, зносячи страшне лихоліття, зберігає оптимізм, силу духу, волю до боротьби, віру в краще майбутнє.