82. Новела «Марія» (1916) Стефаника: інтертекст, поетика, образи-символи.

Свої життя і творчість В. Стефаник присвятив Україні. На власні очі він бачив, як найкращі сини рідної землі поклали голови за незалежність і державність своєї Батьківщини. Та чому ж молоді галичани з піднесенням і заповзяттям вступали добровільно до лав УСС? Василь Стефаник описує це в новелі «Марія»: «В місті зійшлося сила їх — паничі і прості хлопці. Хоругви й прапори шелестіли над ними і гримів спів про Україну». Автор знайомить читача з історичними реаліями доби першої світової війни, а саме — зі створенням частин українських Січових Стрільців. Одним яскравим реченням В. Стефаник змалював урочистий похід національно свідомої української молоді.Головною героїнею новели є селянка Марія, яка втратила на безглуздій братовбивчій війні чоловіка й трьох синів. Найменшого сина, її останню надію, героїня не хоче відпускати від себе. Сліпа материнська любов не зважає на ідейні переконання юнака, який приєднався до Січових Стрільців. Дмитро не загинув, але він був засуджений до каторжних робіт у Сибіру. Лишалася Марія з двома доньками. Рятуючи їх від неминучого зґвалтування, мати ховає дівчат у льох, з розпачем говорячи: «Бодай дівки на світ не родилися!..» На перший погляд може здатися, що Марія не любить своїх доньок. Але це не так. «Свіжі козаки», що час від часу заходили до села, грабували й без того вбогі обійстя, ґвалтували молодиць і дівчат,— вбивали непокірних… Але ці «гості» були зовсім не схожі на попередніх «завойовників». Хлопці чемно поводилися, говорили прекрасною українською мовою, а головне — подарували Марії та її односельцям пісню… «Пісня випростовувала її душу. Показувала на небі ціле її життя. І тоді Марія зрозуміла, «… що це наші…».Марія — не просто головна героїня новели. Вона — символ самої України у вирі буремних подій початку ХХ століття. Ця безграмотна жінка інстинктивно прагне того, «щоби всі ми були однієї мислі», відчули себе народом, господарем своєї землі, а не рабами.Отже, в новелі «Марія» Василь Стефаник розкрив трагедію української нації, роздертої на шматки, що вподовж кількох століть піддавалася глумові та знущанням чужинців.

83. Тема Перщої світової війни у творчості Стефаника

Жахи світової війни, яка впродовж кількох років несла смерть галичанам, хвилювали В. Стефаника. У новелі "Марія" він вивів образ селянки, трьох синів якої забрала кривава хуртовина. Думи Марії зосереджені навколо синів, що були її невимовним щастям. Пригадує Їхнє дитинство, часи юності. Хата,ширшала від молодечого гомону. Сподівалися юнаки, що розваляться імперії і прийде визволення. Кидаються у вир визвольної боротьби, створюють національні з'єднання, над якими замайоріли рідні прапори, загримів "спів про Україну". Ті хвилини національного пробудження навіки увійшли у пам'ять матері. Стефаник передає патріотичне піднесення галицької молоді, не вдаючись до докладних описів, але характерні деталі дають відчути урочистість моменту.      Тема національно-визвольних змагань художньо розкривається також у новелі "Сини". Двох синів благословив батько на боротьбу "за У країну". Через спогади Максима зринають ті дні, коли Андрій, прощаючись з ним, сказав, що йде визволяти рідну землю. Надзвичайно хвилюючими є слова батька, який, усвідом-люючи небезпечність свого кроку, піднявся до розуміння ідеї державотворення: "Сину, - кажу, -та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і єго на це діло; він дужий, най вас обох закопаю в цу нашу землю, аби веріг з цего коріння її не віторгав у свій бік". Громадянський подвиг саможертовності батька має бути виписаний на скрижалях нашої історії.      Про талант геніального новеліста І. Франко писав: "Василь Стефаник, може, найбільший артист, який появився у нас від часу Шевченка. Стефаник - абсолютний пан форми... Його оповідання пливе, бачиться, спокійно, з елемен- тарною силою, але власне, сею елементарною силою воно захоплює й нашу душу".