81. Проблематика і поетика новелістики в.Стефаника першого періоду творчості.

У творчості Стефаника було два періоди: перший припадає на 1897-1901, а другий на 1916-1933 рр.

Початок літературної діяльності Стефаника припадає на 90-ті роки ХІХ ст. Починає писати ще у гімназії; 1897 в чернівецькій газеті «Праця» друкують кілька його новел з життя покутського села («Виводили з села», «Лист», «Побожна», «Стратився», «Сама-саміська» тощо), у 1899, теж у Чернівцях, з'явилася перша збірка прози Стефаника «Синя книжечка» - захоплення критики. В 1900 році у Львові — друга збірка «Камінний хрест», в 1901 — третя збірка «Дорога». До четвертої книжки Стефаника «Моє слово» (1909) увійшли всі новели збірок та дві нові — «Моє слово», «Суд». Подібну високу оцінку дістали й наступні збірки новел Стефаника: «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901), «Моє слово» (1905).

Прощанню емігрантів з рідним краєм він присвятив своє знамениту новелу "Камінний хрест", написану й опубліковане ще в 1899 р. Поштовхом до напис. твору послужив виїзд до Канади русівського бідняка Стефана Дідуха.

Велика бідність і голод у селах породжували жахливі родинні трагедії. Удовець Гриць Летючий ("Новина") не мав змоги зігріти й нагодувати двох дітей.

У ряді творів "Ангел", "Осінь", "Діти", "Святий вечір", "Вістуни", "Озимина", "Сама-саміська" та ін. розкрита гірка доля старих і нездатних уже до роботи людей у бідняцьких родинах.

Зріст політичної свідомості бідноти знайшов відображення у новелі "Лист", що була присвячена "політичним арештованим мужикам на святий вечір". Автор звеличував тих, які сміливо "неправду корчували" й вірили у справедливість революційної справи.

У перші роки 20 ст. твори Стефаника були вже відомі в перекладах польс, нім, рос, італ та іншими мовами. Тож коли 1903 Стефаник поїхав у Полтаву на відкриття пам'ятника І. Котляревському і зустрівся там з Лесею Українкою, О. Пчілкою, М. Коцюбинським, М. Старицьким, Г. Хоткевичем та іншими, вони привітали його як одного з видатних діячів української літератури.

З 1901 у творчості Стефаника залягла довготривала перерва. У 1910-х роках громадська діяльність, зокрема він засновує читальні «Просвіти», агітує на виборах, 1908 - 1918 працює послом австрійського парламенту, оборонець селян.

У 1916 Стефаник повертається до літ. творчості (новели «Діточа пригода» і «Марія»), яка триває до 1933. Усього за другий період він написав 23 новели і кілька автобіографічних спогадів. Частина новел увійшла в останню збірку «Земля» (1926), а решта з'явилася в ювілейному виданні «Твори» (1933). Крім того, Стефаник залишив величезне листування, яке має не менше літ знач, ніж новели. Стефаник з великою худ. силою відтворив і нужденне його життя, і прив'язання селянина до землі, якої у важких психічних муках часто доводилося йому позбуватися.

Розпочав цей період з новели «Діточа пригода». Він показав жахи війни й загибель мирних людей, як це бачить маленький Василько, що ще з меншою сестричкою опинився поблизу фронту, біля вбитої мами. Хлопчик не усвідомлює усього трагізму, тієї ситуації, а в читача стигне кров від жаху.

Одна за одною з'являються новели "Марія", "Сини", "Пістунка", що мають антивоєнний характер. Вони малюють трагедію народу: над його селами й містами, полями й горами пройшла, як смерч, все знищуючи на своєму шляху, війна.

Герої новел Стефаника - селяни, яких нужда жене за океан шукати кращої долі («Камінний хрест»); проводжають, як на смерть, рекрутів («Виводили з села»), які часом у війську й накладали на себе руку («Стратився»); Гриць Летючий з новели «Новина», який у розпачі не бачить іншого виходу, як утопити в річці своїх дітей; нужденні й немічні баби, що самотньо вмирають у холодній хаті («Сама-саміська») тощо. І. Франко писав:« Та хіба ж Стефаник малює саму нужду селянську? .. Ні, ті трагедії й драми, які малює Стефаник , мають не багато спільного з економічною нуждою; се трагедії душі, конфлікти та драми, що можуть mutatis mutandis повторитися в душі кожного чоловіка, і власне в тім лежить їх велика суґестивна сила, їх потрясаючий вплив на душу читача».

Василь Стефаник – майстер дуже стислої, драматичної за змістом, але глибоко ліричної психол. новели. Його завжди цікавила людська душа. Для Стефаника у творенні психол. прози головним стає не опис самих дій, а психол. процес. Автор вмів проникнути в душу галицького укр. селянина, вмів майстерно передати тяжкі психічні драми там, де інші бачать лише повсякденний факт економічного чи соц. життя. З увагою автора на душевні процеси людини змінилася композиція творів, оскільки сюжети будуються не стільки на розвитку зовнішніх подій, скільки на змінах почувань і переживань. Персонажі самі думають, роздумують над тим, що їх хвилює, тому увагу зосереджено на діалогах і монологах. Новеліст прагнув, щоб кожне повнозначне слово було немов згустком людського болю й звучало повноголосо. Глибокий психологізм творчості Стефаника був нерозривно поєднаний із виключним лаконізмом.

Новела Стефаника сприймається як репортаж із місця подій. Він писав реалістичні твори, а тому вони були страшними у своїй реальності.

Автор приділяє найбільше уваги змалюванню старих людей і дітей. Це найбільш безпорадної люди: «Катруся», «Сама-саміська». Більшість новел трагічні своєю ситуацією. Він був новатором у новелістичній концентрації, він глибинно і творчо розробив «концентрацію чуття». Автор досліджує найдрібніший, але найхарактерніший відтинок людського життя, причому людської душі передусім. Увага до яскравих деталей, істотні зміни у композиції новели. Він пропускав крізь себе усі страждання з повним напруженням душевних сил, з повною віддачею. У Стефаника реальний жест – деталь, слово, предмет – стають конденсатом настрою. Деталі насичені емоціями, а кожна псих. Ситуація мотивована.

Герої новел Стефаника - селяни, яких нужда жене за океан шукати кращої долі («Камінний хрест»); проводжають, як на смерть, рекрутів («Виводили з села»), які часом у війську й накладали на себе руку («Стратився»); нужденні й немічні баби, що самотньо вмирають у холодній хаті («Сама-саміська») тощо.

Отже, В. Стефаник написав 60 новел та оповідань. Наслідуючи тогочасну модерністську літературу, він «створив собі свій світ». Однією з особливостей стилю Стефаника є надзвичайна стислість, лаконізм та глибокий ліризм. Його новели не обтяжені описом побуту, зовнішніх умов. Головна увага зосереджується на відтворенні психологічних переживань героїв, викликаних трагічними подіями в їхньому житті.

«Новина» та «Камінний хрест»

Новела «Новина» - невеликий, але надзвичайно художньо досконалий твір письм. Гриць Летючий з новели «Новина» у розпачі не бачить іншого виходу, як утопити в річці своїх дітей, молодшу утопив, а старша випросилася. У ньому зображено тяжке становище зубожілого селянина. Важливу роль відіграв психологічний стан героя, неможливість боротися з обставинами, що склалися. Новела навіяна подією, що сталася в селі Трійці.

Стефаник не засуджує свого героя, а навіть захищає Гриця, оскільки говорить про події, що призвели до трагедії. Новела важка за внутрішнім наповненням, вражає до глибини душі. Головний герой гине у нестатках, не в змозі прогодувати своїх дітей. Гриць втратив дружину, а сам він не може забезпечити своїм дітям бодай кусок хліба щодня. Герой бачить у своїх дітях живих мерців. Йому страшно від тих думок, що приходять у голову, він хоче якось виправити становище (бігає по сусідах), але у кожного своє горе і такі ж нестатки. Гриць робить свій страшний крок, не думаючи, що це злочин. Письменник переконливо вмотивовує вчинок свого героя, тобто не тільки захищає свого героя-дітовбивцю, але й кидає звинувачення сусп-ву, що призвело до такого страшного вчинку.

«Камінний хрест» - новела присвячена прощанню емігрантів з рідним краєм. Стефаник розкриває гнітючі переживання емігранта в момент його розриву з рідним селом і тим клаптиком землі, у обробіток якого він уклав усі свої сили і все своє життя.

«Камінний Хрест» - єдиний твір Стефаника, присвячений темі еміграції. В основу новели покладено реальний факт: Штефан Дідух (Іван), односелець Стефаника, емігруючи до Канади, ставить на своїй нивці кам'яний хрест.

Вже на початку твору автор знайомить нас з головним персонажем - селянином Іваном Дідухом, з його злиденним господарством, який все життя провіі то у наймах, то 10 років ще служив у цісарському війську. Тяжко працював Іван усе життя. Письменник з великою силою показав тяжку безпросвітну працю, коли селянин запрягався у віз поруч з конем і вони вдвох тягнули снопи з поля, або гній у поле. Від тяжкої праці Іван Дідух був зігнутий у поясі до землі, і тому його прозвали «Переламаним». Убоге господарство Івана не могло забезпечити його сім’ю. Рятуючи своїх дітей від наймитської долі, він шукає порятунку за океаном — в Канаді. З болем в душі покидає Іван Дідух свою землю.

З тонким проникненням у найглибші тайники психології селянина малює письменник всі ті суперечливі почуття, які переживає він, їдучи в далекий край, весь той страх перед невідомим, який досягає свого найбільшого піднесення в картині прощання селянина зі своїм шматком землі. Щоб залишити пам'ять про себе він зносить на своє поле важкий камінний хрест, вибивши на ньому своє та жінчине ім'я. Далека Канада, куди старий Дідух вирушає з родиною, асоціюється з могилою. Тому він, як перед смертю, прощається із сусідами і навіть з жінкою.

Автор передав глибоко психологічні переживання героїв, розкрив проблему українців-емігрантів.

Символом страждання та безнадії став на землі камінь, який став пізніше хрестом по всій родині. Далека й невідома Канада асоціюється в нього з могилою.