76. Творчість м. Коцюбинського 1906-1912 рр.: тематично проблемні рівні, жанри, поетика.

Революція 1905 року вплинула на ідейно-творчий розвиток Коцюбинського. Вона загартувала його волю до боротьби, породила багато літературних задумів. Свідченням цього є новели письменника 1906–1912 років, скеровані проти наступу реакції, що проявилася в усіх сферах суспільного життя.

В українській прозі початку XX ст. на перший план висувається жанр соціально-психологічної новели — невеликого за обсягом прозового твору з надзвичайною скон-центрованістю дії, динамічним сюжетом, з незвичайним поворотом людської долі, з психологічним умотивуванням зображуваних змін у поведінці особистості.

В епоху реакції експлуататори мстилися трудящим, які насмілилися піднятися на революцію. Письменник-гуманіст, який мріяв створити літопис добра, в епоху реакції кров'ю свого серця писав літопис народного горя. Він показав, як жорстоко розправлялися експлуататори з селянами за прагнення здобути землю і волю («Intermezzo»), як царські сатрапи мордували і вішали борців за свободу («Persona grata», «Подарунок на іменини»).

В епоху батога і шибениці Коцюбинський закликає до нової боротьби проти царату, який виступає в образі «Зла», що сидить, як павук, на верху велетенської драбини. В образах ката Лазаря («Persona grata»), чорносотенців («Він іде»), околодочного надзирателя Зайчика («Подарунок на іменини»), зрадників революції Івана і Марії («В дорозі») показано жорстокість і крайнє моральне спустошення вірних царських слуг, їх ворожу народові суть.

Ворогам народу протиставлені світлі в своїх помислах, величні у подвигах борці за волю, які мужньо йшли на страту і перед смертю говорили гарні сердечні слова. Це — світла, як сонце («ясна плямка серед чорної купи»), тендітна дівчина-революціонерка («Persona grata»), несхитний юнак, готовий піти за народну справу «на смерть з піднятим чолом і чистим серцем» («Невідомий»), товариш Кирило, що переміг вагання й егоїстичні почуття, залишився вірним великій справі визвольної боротьби («В дорозі»).

«В дорозі». Ця новела (1907) — глибокий психологічний етюд, аналіз діалектики переживань молодого месника Кирила. Уяву про героя дає його лаконічний портрет: «Високий, стрункий, білявий, блакитні очі, притомлені трохи; темна сорочка, широкий пояс — такий приїхав він в город» (II, 256). «Притомлені» очі промовляють про його участь у гарячій і тривожній атмосфері революції 1905 року, яку «носив Кирило з собою, як квітка запах» (II, 256).

Кирило безмежно відданий справі боротьби за свободу народу. Про це свідчать його хвилювання, думки, якими він живе в місті, чекаючи листа — заклику до нової боротьби. Під час вимушеного відпочинку в його духовний світ бурхливо зривається природа: «Се була оргія квітів і трав, п'яний сон сонця, якесь шаленство кольорів, пахощів, форм» (II, 263). Кирило — багатообдарована натура. Він любить людей, тонко відчуває навколишній світ, «красу природи і її спокій пив хтиво, як спраглий воду...» (II, 261). В природі його особливо хвилюють картини, які нагадують боротьбу в суспільстві. Кирила «займали хмари — ся неспокійна небесна людність... вічно жива, вічно бурхлива. Часом займались там бучі, народні повстання. Мчали обурені юрми, чорні од гніву, грізні, з риком, з громом рушниць, з вогнями бомб...» (II, 260).

Природно, що Кирила, двадцятирічного юнака, захопила принадність дівчини Усті. Так кількома яскравими штрихами вимальовується психологічний злам в душі Кирила. Його душа стає ареною боротьби двох «я» — егоїстичного і «я» — невгамовного, справжнього. «Я» егоїстичне нашіптує йому думку про те, що життя коротке, що треба взяти від нього всі принадні розкоші: «Я» справжнє поступово ніби здавало свої позиції, іноді промовляло йому – «зрадник», нагадувало, що Кирило мусить думати не про себе, а про народ.

Якщо в перші дні перебування в новому місті Кирило з нетерпінням чекав листа, то, віддавшись єднанню з природою, коханню до дівчини, він уже не питав про лист, став ніби іншою людиною. Кирило хоче переконати себе, що «має право. Право на повне життя... Право двадцяти літ... Право одного життя, що не повториться більше. Хто заборонить?.. Хто може згасити його «я»?.. Він не оддасть їм всього... він має право й собі щось лишити...» (II, 264).

Другий психологічний злам у душі Кирила відбувається під час зустрічі з колишніми «партійними товаришами» — подружжям Іваном і Марією, після того, як він побачив їх сите обивательське життя, назвав його «свинством».

Іван і Марія — зрадники і ренегати. Під час революції Іван, мітинговий оратор, проголошував гучні промови про народ, палко закликав до боротьби за його визволення. Активною революціонеркою намагалася показати себе й Марія. З поразкою революції їх ідеали померкли. Інтереси Івана й Марії обмежувалися лише особистими потребами – службою, ситим обідом, господарюванням на дачі, читанням декадентської літератури, «де кохання гниє як рана, а «я» розцвіталось пишним отруйним цвітом...» (II, 268). Іван і Марія спокійно сприймали страшні новини газет про те, що «по селах стріляють людей, як дичину», тобто що реакція розправляється за допомогою терору з активними учасниками революції.

З часів Сократа найвищою якістю людини вважається справедливе судження про себе й події життя та їх учасників. Велич і краса душі Кирила в тому, що він зумів побороти в собі егоїзм, стати вище особистих інтересів, залишився вірним справі визволення не роду. Він не зійшов, як Іван та Марія, з обраної дороги. Прочитавши листа, Кирило «збирався в дорогу». Висока виховна цінність твору в засудженні зради й егоїзму, в утвердженні ідеї самовідданого служіння трудящим.

Характерні риси новел Коцюбинського цього періоду — їх політична актуальність і художня довершеність, глибоке проникнення в психологію різних суспільних груп і прошарків, поєднання сатири і лірики, що випливало з ненависті письменника до царату і його слуг та глибокої любові до борців за світлі народні ідеали.