74. Концепція світу й людини в імресіоністичній прозі Коцюбинського. Особливості зображення інтелігенції в новелістиці автора.

Твір «Intermezzo» — імпресіоністичний, тому в центрі уваги — емоційний стан ліричного героя. Цей стан можна визначити як повне моральне збайдужіння до людей, що несуть до нього свої болі. Душа стомилася сприймати ці болі, а звідси й її переповненість тими стражданнями і майже ненависть до людей.

«Intermezzo» — це твір, у якому Коцюбинський у манері, властивій тільки йому, розповідає про душевний стан тогочасної інтелігенції. Письменник не може змиритися з апатією до життєвих проблем, яка стала властивою деякій частині інтелігенції після поразки революції 1905 р. Тому автор новели вважає за потрібне показати один із шляхів подолання цієї проблеми. Бо навіть той, хто спочатку не був байдужим до людського горя, рано чи пізно стає несприйнятливим до нього. Письменник зумів точно змалювати емоційний стан інтелігенції, стомленої соціальними негараздами.

«Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять.» Але це все можна вилікувати, треба лише взяти інтермеццо для стомленої душі, щоб відновити її сили задля нової боротьби з соціальним злом. А воно чекатиме знов і знов тих, хто здатен бачити його й відчувати неправду. Ось як про це розповідається в «Intermezzo»: «Він говорив про речі, повні жаху для мене, так просто й спокійно, як жайворонок кидав на поле пісню, а я стояв та слухав, і щось тремтіло в мені». Справді, хіба не жахливо, коли людина радіє смерті дітей, бо ті більш не мучитимуться з голоду: «П'ятеро діток голодних чомусь не забрала гарячка». Хто спробував боротися, того заарештували, побили, принизили, а хто й зараз потерпає від станового. Та ще мало того: «Боїшся слово сказати. Був тобі приятель і однодумець, а тепер, може, продає тебе нишком. Відірвали слово, як шматок серця, а він кине його собакам». Ці слова якнайкраще передають ту напруженість соціального буття народу, яка запанувала після поразки революції 1905 р. Яскраві картини народних страждань, змальовані у новелі, об'єктивно впливали на настрої інтелігенції, справді зневіреної, проникнутої занепадницькими настроями.

Таким чином, новела «Intermezzo» відіграла певну роль у зміні настроїв інтелігенції, закликала до активної боротьби з соціальною неправдою.

Коцюбинський через ліричні, майже алегоричні образи природи піднявся не лише до зображення власних індивідуальних переживань, а й до узагальнення нових настроїв української інтелігенції у період після першої російської революції.

Для розкриття надзвичайної душевної втоми інтелігенції автор зображує не чуваний для своїх попередніх творів епізод, коли герой заїдає соковитою сливою звістку про розстріляних і повішених за участь у революції. «Знаєте, я раз читав, як вас повішали цілих дванадцять... Цілих дванадцять... і позіхнув. А другий раз звістку про ряд білих мішків заїв стиглою сливою. Так взяв, знаєте, в пальці чудову сочисту сливу і почув в роті приємний солодкий смак...» У центрі — конфлікт між нормальним і ненормальним у психіці ліричного героя. Він сам занепокоєний своєю реакцією на порожню кімнату, байдужістю до чужого горя, усвідомлюючи, що це ненормально. Він розуміє, що його душу потрібно вилікувати. А може, не тільки її, але й усю інтелігенцію, збайдужілу до чужого горя, зневірену. Цими ліками і став храм природи.

Перед читачем постають картини розкішної природи, увінчаної величним спокоєм і тишею. Як тільки ліричний герой залишає місто, відходять на другий план його турботи і щохвилинне хвилювання, у його душі запановує рівновага. Його перестають дратувати звуки, і тоді тиша поступово переростає в симфонію: до зозулі приєднується неповторна пісня жайворонка, зливається з музикою полів і підсилює основну образну тему твору — розгортання образу сонця. Ця неповторність передається через емоційний стан міської людини, змученої повсякденними обов'язками. Ці обов'язки не конкретизуються автором, це незліченні «треба» і безконечні «мусиш». У творі немає портретної характеристики героя, його віку і фаху. Коцюбинський зосереджується на «інтермец-цо», тобто перепочинкові героя на лоні природи, на розкритті живлющої здатності природи заспокоювати душу.

Вражає надзвичайна поетичність сприйняття автором природи. Картини природи вражають гармонією як зоровою, так і слуховою. Незрівнянний дар художника, композитора сповна виявляє оригінальність образного малювання: «Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками згуків, покошланим шумом...»

Краса природи відроджує героя, розкриває йому поезію звичайної криничної води, молока — екстракту луки, хліба. «Йдемо повз чорний пар. Тепло дихнула в лице пухка чорна рілля, повна спокою й надії. Вітаю. Спочивай тихо під сонцем, ти така ж втомлена, земле, як я. Я теж пустив свою душу під чорний пар». Характерною особливістю новели «Intermezzo» є те, що пейзаж одухотворений, відтворений на межі реального: «Сіра маленька пташка, як грудка землі, низько висіла над полем. Тріпала крильми на місці напружено, часто й важко тягнула вгору невидиму струну від землі аж до неба. Струна тремтіла й гуча-ла. Тоді, скінчивши, падала тихо униз, натягаладругу з неба на землю. Єднала небо з землею в голосну арфу і грала на струнах симфонію поля». Таким чином, «Intermezzo» відзначається багатством образотворчих засобів у змалюванні психологізованого пейзажу, у якому людська душа і краса природи становлять єдність, взаємодоповнюючи одне одного. овела „Лялечка”, твір М.М.Коцюбинського, що написаний у 1901 році, розповідає про багато аспектів життєдіяльності простого вчителя сільської української школи. Яке було життя колеги, як вирішувалися проблеми професійної діяльності учителя – про все це розповідає цей твір. Автор описує внутрішні переживання своєї героїні на фоні реального вимальовування картин сільського життя. Для повноти характеристики героїв новели він використовує інші персонажі, які є типовими для тодішнього суспільства. Проблематика, ідейна спрямованість твору, його тематична насиченість свідчать про глибоке знання автором багатьох аспектів життя українців, про глибинні закони взаємовідносин людей. В нас є можливість співставити психологічні моменти особистого життя вчителя того часу з нашими проблемами, які мають місце у нас, сучасників ХХІ століття. ВИСНОВКИ Новела „Лялечка” є одним із показових літературних творів того часу. Вона свідчить про тенденцію письменників описувати та аналізувати психологічні колізії людського існування. Не зважаючи на поширення у той час серед населення імперської Росії ідей соціальної рівності та справедливості, в новелі „Лялечка” ми не знаходимо прагнення автора акцентувати увагу читачів на таких ідеях. Скоріш, навпаки, ідея народництва, піддається критиці і навіть певному сарказмові. Не прозвучала у творі ідея національного визволення України. У творі «Поєдинок» (1902) Коцюбинський виступив проти негативних явищ, що перешкоджали вільному розвитку людини, виявленню її активності, висміяв нікчемність і порожнечу міщанського життя, обивательщини. Твір, по суті,— психологічний «образок», тонкий аналіз того процесу, коли з глибини людської істоти «встають нікчемність, фальш, компроміси» і штовхають її на підлість. За тонким розкриттям характерів малопомітних, дрібних, часом зовсім нікчемних людей, за глибоким викриттям пошлості і дріб'язковості їх інтересів Коцюбинський близький до А. Чехова. «Сон»:Антон і дружина, буденність.