69.Зміни в естетиці світобачення м.Коцюбинського: реаліст. Й імпресіоніст. Принципи відтвор. Худ.Дійсності й людини в ній.

Як реаліст Михайло Коцюбинський звертав у своїх творах увагу на змалюван¬ня зовнішніх подробиць, бачених в житті. Натомість як натуралістичний імпре¬сіоніст, а пізніше як психологічний імпресіоніст, він змальовував найтонші й найглибші порухи людської душі. Цей стиль психологічного імпресіонізму (або, як сказав С. Черкасенко, «чистої води імпресіонізму») такий самобутній, що його можна вважати виробленим самим письменником. У 1900-ті роки Коцюбинський пише три твори, що відкривають новий етап у його творчості: новелу «Лялечка», акварель «На камені» й етюд «Цвіт яб¬луні» У цих творах подано глибший психологічний аналіз, ніж у попередніх, вони показують, що Коцюбинський вийшов на цілком нову стежку — стеж¬ку імпресіонізму. На початку XX ст відбувається якісний злам у творчості Михайла Коцюбинського Він створює жанр психологічної новели, виробляє імпресіоністичну манеру письма. Стає дуже яскравою й індивідуальна особливість майстра слова: відбувається привнесення живопису до літератури, підпорядкування його ідейно-художній концепції твору, вироблення імпресіоністичних прийомів письма. Під впливом психологічної літератури та внаслідок спостережень у письменника складається уявлення про внутрішній світ людини як безперервний процес, який має свої періоди, спади та підйоми, що, власне, і становлять справжній сюжет багатьох його творів — у Коцюбинського формується художньо-психологічна компози¬ція героя, яку він називає «кільця психологічного процесу». Принципово новою стає й система поетики: письменник наче переломлює все те, що він зображує, крізь призму внутрішніх переживань персонажів. Коцюбинсь¬кий змальовує не стільки вчинки, поведінку героя, навколишній світ, скільки його враження про самого себе та цей світ. Як ніхто в європейській літературі до й після нього, Коцюбинський умів підпорядковувати колір твору розкриттю внутріш¬нього світу героя або тим ідейно-художнім завданням, які він перед собою ставив

70. Розкриття дитячої психології у творчості Коцюбинського

Серед ранніх творів М. Коцюбинського помітне місце займають оповідання про життя сільських дітей “Харитя” та “Ялинка” (1891), написані під час перебування письменника у с. Лопатинцях, де він поєднував роботу домашнього вчителя в родині місцевого службовця із справді глибоким вивченням життя села, народної мови, фольклору, традицій.

Свої твори про дітей “Харитя”, “Ялинка”, “Маленький грішник” М. Коцюбинський присвятив зображенню реалій тяжкого життя знедолених дітлахів та їх батьків у дореволюційну добу. Його твори пройняті співчуттям до бідних дітей, позбавлених радощів безтурботного дитинства. Через злиденне становище дітлахи змушені були працювати нарівні з дорослими, допомагаючи їм по господарству. Письменник висловлює щире захоплення цими маленькими людьми, які стійко витримували всі випробування суворого життя та не губилися у складних ситуаціях.

Досліджуючи власне культуру дитинства, М. Коцюбинський використовував психологічний інструментарій (портрет, пейзаж, художню деталь, діалог, монолог, внутрішнє мовлення) для розкриття характерів своїх персонажів. У портретуванні М. Коцюбинського присутні найменший порух, жест, погляд, міміка. Ці динамічні форми допомагають письменнику проникнути у внутрішній світ маленької Хариті з однойменного оповідання. Уперше читач знайомиться з Харитею, коли вона принесла з річки піввідра води: спочатку видно лише відро, а потім уже саму Харитю. “З дверей виткнулось спершу відро, до половини виповнене водою, далі русява головка дівчинина, нахилена набік до відра, а далі права рука, піднята трохи догори” [8, 4]. Таким чином прозаїк акцентує увагу читача на тому, яка ще маленька й тендітна ця восьмирічна дівчинка, але вже працьовита. Мати Хариті після смерті чоловіка від туги занедужала, проте маленька господиня не впала у відчай, а вирішила замінити матір у господарстві. У цих творах визначилась і художня манера М. Коцюбинського: зображення життя героя не лише з побутового, соціального, а й з психологічного боку. Молодий письменник намагається проникнути у психологію дитини, змальовує її поведінку, прагнення, почуття і переживання. Це не залишилось поза увагою його сучасників. Так, щиро захоплюючись оповіданням “Харитя”, Панас Мирний відзначав серед його художніх особливостей уміння автора відображати внутрішній світ дитини: “безодню глибину думок, таємні поривання душі, забої невеличкого серця”Образ Хариті, героїні однойменного оповідання М. Коцюбинського, вражає і сучасних читачів. На плечі восьмирічної дівчинки, яка тільки-но втратила батька, лягають турботи про хвору матір та господарство. М. Коцюбинський симпатизує своїй героїні, наділяє її найкращими рисами, серед яких варто у першу чергу відмітити повагу і любов дівчинки до матері, що проявляється як у вчинках (опікується хворою матір’ю), так і в мовленні, яке відзначається шанобливим зверненням до матері на “Ви” (вказівка на вікові родинні традиції, на жаль, на сьогодні багатьма призабуті), емоційністю, доброзичливістю, співчуттям. Дорослість проявляється й у думках і переживаннях Хариті. Не про дитячі радощі і забави мріє головна героїня оповідання. Її думки насамперед займає хвороба матері і щире бажання самостійно вижати ниву, зібрати хліб – єдиний порятунок для тогочасних селян від голоду.При цьому, як переконує нас автор, дівчинка здатна проявити недитячу витримку, уміння перетерпіти біль пораненого серпом пальця, подолати почуття страху і самотності. І хоча Харитя не може досягти наміченої мети (ниву вижали молодиці), найбільше вражає ініціативність дитини, її бажання працювати, що є, вірогідно, наслідком трудового і морально-етичного виховання в родині.

Подібно до Хариті наділений кращими моральними якостями і герой оповідання М. Коцюбинського “Ялинка” – дванадцятирічний хлопчик Василько. Добрий, чуйний, слухняний, найстарший із дітей у бідній селянській родині, хлопчик із любов’ю і повагою ставиться до своїх батьків, переймається їх болем і турботами: “Чого батько журяться? – думав він. – Чи того, що нездужають, чи того, що нема грошей викупити від шевця мамині чоботи?”

Перший помічник батьків, Василько до того ж є гарним учнем у школі. Саме за успіхи у навчанні батько дарує сину ялинку, яка, зростаючи у садку, є для хлопчика справжньою втіхою, чи не єдиною в умовах постійних матеріальних нестатків. Однак і цією втіхою хлопчик змушений пожертвувати саме заради хоча б тимчасового покращення матеріального становища в родині.

Варто зазначити, що всі події у творі подано через відчуття головного героя, що дозволило М. Коцюбинському детально змалювати внутрішній світ дитини. Зокрема в епізоді продажу ялинки проявилась моральна краса Василька, його любов до природи та жаль за молодим розкішним деревом і водночас уміння тамувати свої бажання, розуміння без слів складної ситуації, в якій опинилась родина. Однією з особливостей творчої манери М. Коцюбинського є зображення природи як живої істоти, що по-своєму відчуває і переживає події твору. В оповіданні такою живою істотою крізь призму душевних переживань головного героя постає перед читачем ялинка. У другій частині оповідання під час нелегких випробувань у лісі проявляються інші риси характеру Василька – спостережливість, увага до навколишнього світу, сміливість, рішучість у діях, розсудливість. Психологічним супроводом до переживань героя є зображена у рухах і змінах природа. Таким чином, герої обох оповідань – “Харитя” та “Ялинка” – через матеріальні нестатки позбавлені найменших дитячих радощів, однак, на нашу думку, саме цей ранній гіркий досвід життя впливає на формування високоморальної поведінки: діти з повагою ставляться до батьків, усвідомлюють свій обов’язок перед ними, нарівні з дорослими намагаються брати участь у господарських клопотах, уміють тамувати свої бажання і радощі, чутливі до людського горя.