60. Модерністська новела о.Кобилянської «Valse Melancolique»

На мою думку, шедевром синтезу музики і слова є новела – фрагмент “Valse mйlancolique” (1897), у якому письменниця дуже вдало поєднала два види мистецтва, що гармонійно доповнюють один одного і створюють надзвичайно емоційну атмосферу, що проникає до душі читача. Настільки тонко і чітко виписано словами музику, що, на мій погляд, можна яскраво уявити собі мелодію цього меланхолійного вальсу, вальсу душі.

Сама авторка сказала про твір, зокрема про головну її думку, так: «А чи ви маєте її, коли переживаєте настрій, який не дає вам спокою, викликає прагнення здійснити велику мрію, кличе вас кудись так сильно, що ви не можете навіть передати цього поклику?.».

О. Кобилянська за своєю натурою була дуже музикально розвиненою людиною, оскільки багато часу присвятила освоєнню цитри і знаходила в тому розраду, навчилась грати і на дримбі. Авторка прагнула реалізувати свої душевні пориви до музики в літературі.

На мою думку, найбільше людину може вражати мелодія, бо саме вона є зв’язком з минулим, є вираженням тих почуттів, яких не висловити словами. Музичний твір впливає на кожного по-різному, викликає думки, асоціації, переживання. У цій новелі персонажем є Музика, оскільки вона відкриває грані душі головних героїнь, зокрема Ганну-малярку, Софію-піаністку, Марту-вчительку. Мистецтво – це життя, любов людини. Музика говорить до головних героїнь, змінює свої барви і звуки, як змінюється і настрій жінок: «Почала злегка, граціозно, немногими тонами якийсь вальс. Перша часть була весела, зграбна й елегантна. Друга змінилася. Почалося якесь глядання між звуками, неспокій, розпучливий неспокій! Спинялася раз по раз на басових тонах, то нижчих, то вищих, відтак окидала їх і переходила шалено скорою болючою гамою до вищих звуків. Звідси бігла з плачем наново до басів, – і знов глядання, повне розпуки й неспокою... все наново, і знов ряд звуків у глибину... Весела гармонія згубилася; остався сам шалений біль, торгаючий божевільне чуття, перериваний яснішими звуками, мов хвилевим сміхом. Грала більш як півгодини, відтак урвала саме посередині гами, що летіла в вищі звуки, акордом несамовитого смутку».

Отже, ми бачимо, якими імпульсивними є почуття героїні, її внутрішні переживання, що може висловити тільки музика, це сповідь душі, вальс душі, що зберігає у собі трагічне кохання.

І знову ж таки авторка звертається до музики, яка озвучує важливі емоційні хвилі героїні: «Не знаю... просто душа розривалася чоловікові в грудях при тих звуках, граціозних, заповідаючих найбільше щастя, в закінчених смутком і несамовитим неспокоєм! Се нишпорення там, у низьких тонах, перекидання, бушування між звуками за чимсь... за щастям, може? – і надармо! Уривала неожидано посередині гами смутним акордом, полишаючи в душі масу викликаних почувань мов на глум... Я плакала».

Цей «Valse mйlancolique» був чимось більшим ніж просто музика, це було життя Софії, її не сповнені мрії, що розсипалися вщент, остання мелодія серця. Разом із струною фортепіано щось відірвалося назавжди у серці головної героїні: «Перша часть – повна веселості і грації, повна визову до танцю, а друга... О, та гама! Та нам добре знана ворохобна гама! Збігала шаленим льотом від ясних звуків до глибоких, а там – неспокій, глядання, розпучливе нишпорення раз коло разу, топлення тонів, бій, – і знов збіг звуків удолину... відтак саме посередині гами смутний акорд-закінчення».

Отже, письменниця наголошує на відтінках музики, які вражають душі Ганнусі і Марти, мелодія викликає у них сльози, вони відчувають серцем, що «одно життя зломилося».