56. Драматична поема «Ніч на полонині» Олександра Олеся: літ. Контекст, міфопоетика, система персонажів, сюжетно-композиц. Особл., своєр. Розв. Конфл.,естетика світобач.

Драматургія Олександра Олеся характеризується поєднанням у ліричній драмі ознак фольклору з рисами символізму. У драматичній поемі на чотири картини «Ніч на полонині» (1941 р.) дія структурована за принципом переплетення реального й символічного планів. Символізація драматичної дії досягається завдяки прийомам сновидіння, уяви, вигадки, у яких відтворюються язичницькі образи, вірування, переживання. «Ніч на полонині» режисера Юлії Тараненко – це гра між людиною і її віддзеркаленням, дуже небезпечна гра, яка призводить до руйнування людських душ. Карпатські гори й ліси ось місце дії цієї казкової, пісенної вистави-гри. Народні українські міфи і легенди оживають перед сучасним глядачем. Молодий вівчар Іван уперше йде на гірське пасовище і потрапляє в чарівний світ казок і легенд. Закохавшись у лісову красуню Мавку, він відмовляється від земної любові до своєї нареченої Марійки і намагається відректися від своєї людської суті («Я вже людиною не чуюсь…») Але чи вдасться йому при цьому зберегти свою душу?Головні герої вистави існують у двох планах: по-перше, вони нібито з теперішнього дивляться у своє майбутнє,по-друге, вони – дійові особи самої історії, що розігрується на сцені. Перехід з одного плану до іншого відбувається на початку і наприкінці дії.

57. Формування художніх принципів творчості о.Кобилянської.

Німецька мова, як і німецька культура, відіграли позитивну роль у житті й творчості Кобилянської. Перші літературні твори О. Кобилянської, написані німецькою мовою. Вони, як слушно зауважила Леся Українка, допомогли Кобилянській вийти в широкий світ загальнолюдської культури. Під впливом свого оточення — письменниці й діячки жіночого руху Наталії Кобринської, першої української жінки-лікарки в Австро-Угорщині Софії Окуневської (стала праобразом героїні твору «Доля чи воля?»), художниці Августи Кохановської (ілюструвала новели письменниці «Некультурна», «Природа», «Битва», «Під голим небом») - вона почала писати рідною мовою. Одним із імпульсів до цього стала закоханість Ольги в Євгена Озаркевича, брата Наталі Кобринської.

Для утвердження Кобилянської як укр. письм. необхідно було глибоко знати не лише укр. мову, а й надбання укр. літ. Цю істину вона все ясніше почала усвідомлювати і з кінця 80-х років наполегливо вивч. культ. спадщину свого народу, виявляє дедалі більший інтерес до його життя. Бере активну участь у феміністичному русі, який зачепив чимало наболілих питань, над якими замислювалися представники передової інтелігенції. Ставши у 1894р. однією з ініціаторок створення “Товариства руських жінок на Буковині”, Кобилянська обгрунтувала мету цього руху в брошурі “Дещо про ідею жіночого руху” (про тяжке становище жінки “середньої верстви”, активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за її право на гідне людини життя).

О. Кобилянська «про себе саму» в однойменній автобіографії у листах до вченого-філолога С. Смаль-Стоцького

За напис. автобіографії беруться ті пісьменники, що схильні до самоаналізу, самозаглиблення. (маємо 3 автобіографії: 1903, 1927 і 1928 років). Остання автобіографія найповніша, підсумкова. Вона написана у формі листів до відомого мовознавця й літ/знавця, професора Степана Смаль-Стоцького. О. Кобилянська в авт. докладно оповідає про свій творчий шлях, особливості й секрети літ. процесу, що увиразнює її естетичні погляди та критерії, історію багатьох оповідань і повістей, а також поглиблює уявлення про неї як про особистість в цілому. Авторка довіряє Смаль-Стоцькому і пише про себе по-особливому щиро, розкуто. Письменниця малює автопортрет на широкому тлі родинного, громадсько-культ. й літ. оточення, взаємин зі світом.

Розповідь «про себе саму» О. Кобилянська починає з портретів батька і матері, котрим вона завдячувала всім тим, чого досягла і ким стала. Батько письм. був людиною надзвичайно «пильною, охочою до кожної науки», працьовитою й вимогливою, з внутрішнім потягом до краси і світла. Ці риси успадкувала його дочка. Майбутня письменниця мала «велику жадобу до науки і охоту до умови праці». І хоч через певні обставини закінчила лише 4 класи нар. почат. школи, здобуте, за її словами, «дрібне знання» доповнила «на власну руку», тобто самоосвітою, ставши однією з найосвіченіших жінок свого часу. Батько відіграв велику роль у становленні О. Кобилянської як укр письм. та патріотки. Виростаючи в німецько-румунському оточенні, вона зуміла вберегти свою нац. сутність значною мірою завдяки батькові, оскільки батько дуже любив рідну мову, свій народ, свої пісні, які не полишали її вдома.

Мама Марія подібна до Марії Богородиці. Це була жінка надзвичайно шляхетна, високодуховна, з тонким відчуттям і розумінням краси слова, музики, природи, глибока людина. Культ жінки-аристократки як центр. образу прози письм. зародж. ще в дитинстві під впливом матері. Мати чудово грала на гітарі та фортепіано, а тому й донька її захоплювалася музикою, створивши згодом новелу «Меланхолійний вальс». Ольга прагнула до краси, вміння її помічати, що й стало першо-поштовхом до творчості.

О. Кобилянська почала писати через відсутність спорідненої душі, самотність, брак спілкування. Творчість наповнювала її єство до дна, становлячи і зміст, і смисл життя. Писала тільки в стані душевного збудження, переживання, якщо зовнішній світ посилав їй якийсь емоційний імпульс, тобто писала, коли переймалася чимось. Тому її твори відзначаються надзвичайною емоційністю, пристрасністю, схвильованістю слова.

Джерелом натхнення була природа. У багатьох її творах природа є основним предметом зображення, головним образом і нагадує живу істоту з надзвичайно складними і тонкими почуваннями («Битва», «Рожі»). Ця закоханість у природу дала змогу письменниці зосередитися, вислухати свій внутрішній голос, вести діалог зі своїм «я». Емоційність відображена у розділових знаків - питання, оклику, трьох крапок - досить точно відображає стан особливої внутрішньої напруги і неспокою; особливий добір матеріалу, життєві враження. З життєвих вражень і особистих переживань постали твори «Царівна», повість «Земля».

“Щоденники” - це два загальні зошити, написані нім. мовою (деякі слова укр та польськ). Перший запис зроблено 1 листопада 1883 року. Вона вела щоденника протягом понад 7 років, коли жила в Кімполунзі, Димці, Болехові.

Найвідомішими є ті щоденники Ольги Кобилянської, котрі вона вели протягом 1883-1890 років, оскільки у родині панували свої закони: майже всі діти вели щоденники, німецькомовні щоденники, як і сама Кобилянська. На свята діти присвячували батькам поетичні чи прозові твори – так закладались підвалини трохи салонної, але й водночас дом. культури. Щоденник фіксує відверті переживання, пошуки ідеального чоловіка тощо. Кобилянська у щоденниках наче апелює до якогось уявного читача, хоч в кількох місцях вона і вставляє ремарку відносно того, що пише заради майбутніх дітей, відчувається, що насправді письменниця дещо лукавить, бо звертається вона до іншої аудиторії. Щоденники авторки були своєрідною творчою лабораторією, в якій вона відточувала свій стиль. Вона мусила виписатись, віднайти себе як письменник. Недарма частину своїх записів вона потім переробляла в оповідання. Так виникла її «Природа» – одна з найгеніальніших її речей. Щ. в першу чергу були розраховані на жіночу аудиторію – пошуки ідеальної подруги для неї також були дуже важливі. Так виникла її дружба з Лесею Українкою, з Христиною Алчевською, з Софією Окуневською…

Кобилянська фактично балансує на грані між одним і другим, вона є радше людиною ХХ століття, хоч і народжена в ХІХ. Вона знаходиться на зламі епох, коли руйнувалися старі патріархальні зв’язки та уявлення.

Вона виявляється подекуди егоїстичною і примітивною жінкою.