45. Г. Чупринка

Провідним поетом «Української хати» був Григорій Чупринка. Цей «чародій, віщун-співець» (М. Вороний) поставив слово на службу ідеї творення нової літератури на національній основі, але з урахуванням набутків інтернаціональних напрямів символізму й авангардизму. Поет перехідного періоду, він не відійшов від традицій українського письменства (в тому числі свідкування з уснопоетичною творчістю). Як слушно відзначив М. Жулинський, «аналіз поезії Чупринки навіть від кутом зору освоєння ним національного фольклору, передусім пісенних традицій, відкриває нові перспективи пізнання шляхів розвитку української поезії». Активність чуття, виявлена Чупринкою, властива письменникові і педагогові Юрію Будякові (Покос). Хоча в нього, за словами М. Сріблянського, «форма і не така химерна, як у Г. Чупринки, не така тонка, як в О. Олеся, але має свої гарні прикмети, а щирість — оригінальна властивість Будяка» .

46. Самійленко

Поетична спадщина В. Самійленка включає ліричні і сатиричні вірші, переклади творів з російської та зарубіжної класики. В низці віршів В. Самійленко торкається традиційної теми ролі митця, мистецтва в суспільному житті («Пісня», «Елегії», «Орел», «Не вмре поезія»), закликає поета не замикатися в особистих стражданнях, а служити людині і людству. Яскраву сторінку поетичної творчості В. Самійленка становить його пейзажна та інтимна лірика (цикл «Весна», «Сонети», «Її в дорогу виряджали»). Значне місце у творчості митця посідає його філософська лірика, де звучать роздуми про сенс людського буття, про вічність, плин матерії у часі і просторі, про єдність матеріального і духовного начал.

В. Самійленко був блискучим майстром сатири й гумору. Кращі його сатиричні твори «Ельдорадо» (1886), «Як то весело жить на Вкраїні» (1886), «На печі» (1898), «Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906). Афористичність мови, стислість і точність вислову, куплетна форма окремих поезій надають сатиричним творам виняткової виразності й привабливості. Гумористично-сатиричні твори В. Самійленко писав упродовж усього життя. У своїх сатиричних поезіях автор викриває імперський шовінізм, фальшиве народництво, царську цензуру, хиби власних земляків, неробство, боягузство. Але якою б не була тема творів, їх об'єднує любов до України, до її окраденого народу. Основою більшості сатиричних творів В. Самійленка є комічна ситуація, але значну вагу в його поезіях має комічне подання певного факту, явища.

На початку 1886 року молоді українські інтелігенти, студентство, загалом вся опозиційно налаштована частина громади Наддніпрянської України та Галичини із захопленням зустріла анонімний сатиричний вірш під назвою «Ельдорадо», де з вражаючою саркастичною силою «оспівувалися» порядки в одній «щасливій», «процвітаючій» країні, — легко вгадувалося, що йдеться про Російську імперію. Ховався автор під псевдонімом «Сивенький». Вірш «Ельдорадо» являє собою ряд картин Ельдорадо — міфічної країни щастя та незчисленного багатства. У творі ця назва набуває іронічного звучання. Подано в деталях політично гостру характеристику часу панування Росії на теренах України та інших пригнобленних держав. В основі побудови вірша лежить контраст висловлювань. У перши трьох рядках кожної строфи подане піднесене малювання свобод і благ мешканців чарівної країни, а четвертий рядок являє собою викриття гнітючих явищ суспільства.«Ельдорадо» визначає поета як майстра політичного викладу. Широкої популярності набув твір «На печі» (Українська патріотична дума), написаний у 1898 році. Це гостра сатира на панів-«патріотів», які видають себе за оборонців прав українського народу. У вірші змальований образ пана-«патріота», який, не злазячи з печі, боронить рідний край. Він вважає себе справжнім патріотом, бо ж лежить не на чужій, а на українській печі, звідки «воює» з народними супостатами у мріях. Цю тему - сатиричне викриття подібних базік-«патріотів» - В. Самійленко продовжує і у вірші «Патріот Іван» (1888). Герой вірша належить, як він сам себе вважає, до «шляхетних». Іван підробляється під мову мужика, пише книжки про народ, захоплено цитує вичитане, хвалить тих, хто служить вітчизні. Він, як і йому подібні «патріоти», говорить про любов до селянина, а сам тільки й піклується про власне збагачення.

Таких балакунів поет висміює гостро у сатиричному вірші «На печі». Володимир Самійленко яскраво змальовує образ такого патріота, який, не злазячи з печі, боронить рідний край. Він вважає себе справжнім сином України, бо ж лежить не на чужій, а на українській печі, звідки «воює» з народними супостатами… у мріях. З їдким сар-. казмом поет висміює цих типів, їхню пихатість, самовпевненість і… жалюгідність: І у мріях скликаю численні полки З тих, що стати за край свій охочі, Слово ж маю на те, щоб ховати думки, Якщо зраджують їм мої очі. Ці вірші Володимира Самійленка відігравали і зараз відіграють величезну роль у справі пробудження національної свідомості українців. А з якою любов’ю пише поет про рідну українську мову, яка завжди сяятиме, як діамант, як не намагалися б зневажити її численні вороги.

Комізм, заснований на підміні об'єктів (замість князя — цензор), формує бурлескно-травестійний лад «Пісні про віщого Василя» (1888). Вірш є фейлетонною антитезою до «Пісні про віщого Олега» Пушкіна. З неї і починається Самійленків твір, що через опосередкування російського вірша сягає фольклорних легенд про віщого князя.