32. Оригінальність образу Дон Жуана в худ. Спадщині Лесі Укр.

Драма Лесі Українки «Камінний господар» є модерним баченням Дон Жуана.

У темі світового грішника і гульвіси українська письменниця побачила можливості нових інтерпретацій, суголосних добі та її світоглядно-філософським позиціям. Твір Лесі Українки сюжетно подібний до драми О.Пушкіна, але він має розлогішу композицію, ширшу систему образів-персонажів, ускладнену символічну структуру.

У «Камінному господарі» авторка створює модель життя такого людського типу, який проходить через випробування екзистенційного характеру. Залишаючись на «естетичній» стадії розвитку духу, Дон Жуан своїми вчинками закриває собі вхід до іншого виміру буття - Вічності.

Дон Жуан незалежний від різних умовностей, традиційної моралі, здатний на відчайдушні вчинки, які можуть бути і негідними лицарської честі: для “лицаря волі” властиво добиватись бажаного будь-якою ціною (навіть Командора Жуан вбиває підступно, діє у поєдинку далеко не по лицарськи). Свобода для нього найголовніша за все. Але він сам не вільний: коли Анна хотіла кинути у Гвадальківір обручку Дона Гонзаго, але вкупі з обручкою Долорес,що зв’язала Дон Жуана обов’язком честі, - він не дає обручки. Він розв’язує колізію ціною подвійної зради: себе, своєї анархічної волі, і – вірності своїй нареченій, бо він спокійно приймає жертву Долорес. Його провиною також є зрада своєї індивідуальності, він відмовився від своєї негації класового суспільства, почав з компромісового визнання його, а скінчив узурпацією командирової влади в його феодальній господі.

Ставленням до героя і розв’язково «Кам. Госп.»належить до тих обробок сюжету, де д. Жуан не врятований і виправданий, а осуджений і покараний. Леся Укр. Поставила до нього вимоги «багато дано, багато і стягнеться.»

«Камінний господар» є у різних відношеннях яскрава оригінальна драма про д.Жуана. В ній Леся Українка дає широкий поетичний синтез, розробляє свою власну тему, яка виходить поза межі вузько донжуанівської проблеми, сповняє сюжет актуальним змістом доби. Авторка не переспівує старе, вже перейдене, а, поєднавши органічно всі мистецькі навіяння часу, дає свою власну модернізацію легенди.

33. «Камінний господар Лесі Укр.: жанрова своєрідність, проблематика й поетика.

В «Камінному господарі» Лесі Українки порушуються найрізноманітніші вічні проблеми, такі як конфлікт між людською мрією та реальністю, свободою й консервативним началом. Порушується вперше проблема спокуси самого класичного спокусника. Дон Жуан Лесі Українки був спокушений жінкою, одержимою ідеєю влади (Донна Анна). Однією з найголовніших проблем твору є проблема свободи. Лесиного Дон Жуана вирізняє насамперед не вміння підкорити жіночі серця, не пристрасть спокусника. Це передусім людина, яка кинула виклик усталеним суспільним принципам, для якої воля понад усе. Дон Жуан разом з тим зневажає владу, кар’єру, соціальні блага, оскільки вони обмежують людську свободу. Яскраво показано в «Камінному господарі» проблему «волі до влади» (Донна Анна). Ця жінка розумом, хитрощами та жіночими чарами підпорядковує громадські правила своїй концепції здійснення мрії: воля-це влада, «й потрібен камінь, коли хто хоче будувати міцно своє життя і щастя». Підтекстово представлена проблема становища жінки в патріархальному суспільстві (Донна Анна). Цінності патріархального суспільства-це чоловічі цінності. І жінка не може обирати собі роль, яка б відповідала її нахилам, її іманентній сутності. Анна долає Дон Жуана не власною, а Командоровою зброєю, пропонує йому духовний і матеріальний спадок загиблого. Жінка не має змоги сама боротися за владу, за щабель у суспільній ієрархії. Тому Анна хоче змусити Дон Жуана служити її інтересам, виконувати роль убитого ним Командора, але тепер уже Командора, покірного Анниній волі. В творі також представлена проблема егоїзму(Донна Анна) та альтруїзму, здатності до самопожертви (Долорес). Долорес пожертвувала собою, вона своїм тілом купила королівський декрет про повернення Дон Жуану права гранда іспанського, а свою праведну душу віддала на вічні муки, щоб визволити нареченого від кар пекельних.

«Камінний господар» є у різних відношеннях яскрава оригінальна драма про д.Жуана. В ній Леся Українка дає широкий поетичний синтез, розробляє свою власну тему, яка виходить поза межі вузько донжуанівської проблеми, сповняє сюжет актуальним змістом доби. Авторка не переспівує старе, вже перейдене, а, поєднавши органічно всі мистецькі навіяння часу, дає свою власну модернізацію легенди.

34,35,36 Драма-феєрія Лесі Укр. «Лісова пісня» в контексті модернізму: міфолог. Джерела, проблем., сюж-композ. Особлив.,с-ма образів, міфологеми.

У «Лісовій пісні» Леся Українка створила фантастичний світ, у я,кому вдало поєднала міфологічні уявлення поліських жителів з їх реальним життям, повсякденними турботами. Через образи героїв, породжених людською уявою, письменниця показала розбіжність між життям людини і її потребами та мрією про гармонійне життя з природою, мрією, яку народ , втілив у своїх переказах і легендах. Твір Лесі Українки вводить читача в царство фольклорних образів, витворених фантазією мешканців волинського Полісся. Перед нами постають Потерчата, Русалка, Водяник, Лісовик, «Той, що греблі рве», Перелесник, Мавка та багато інших. Усі вони зображені письменницею відповідно до народних легенд і повір'їв.

Головною дійовою особою є Мавка. За народними повір'ями, мавка — це лісова русалка, надзвичайно вродлива, вона заманює хлопців у ліс та залоскочує їх досмерті. Але Лесина Мавка є уособленням ніжності й доброти, вона любить свій ліс, кожне дерево в ньому, кожну квіточку. Лісова красуня має надзвичайно ба-. гату душу. Заради свого коханого здатна на самопожертву. Малим бородатим дідком, саме таким, яким малюють його народні повір'я, зобразила поетеса Лісовика. Він, «древній, сивий дід, з довгим волоссям і бородою», слідкує за своїм царством — лісом, за його мешканцями, не довіряє людям, і тому виступає проти кохання Мавки до людського хлопця Лукаша. Такими ж, як у легендах, змалювала Леся Водяника й Русалку. Спираючись на народні вірування, Леся Українка показала, що не можуть бути щасливими і багатими люди, убогі душею, люди, що не люблять природу. Так, Килина, що готова продати всі дерева в лісі, неодмінно має зустрітися зі Злиднями. За народними повір'ями, верба має здатність воскресати. Саме тому письменниця перетворює свою героїню на вербу, бо навіть з порубаного вербового кілка виростає дерево — стає «початком кінець». Так Леся Українка стверджує перемогу природи і силу любові у - своєму творі. Послідовно неоромантичною є проблематика твору.- Людина і природа. Леся Українка розглядає природу як більш згармонізований світ, аніж людський, а отже, саме наближення людини до природи, на погляд авторки, є орієнтиром на шляху до ідеалу, способом самовдосконалення, одуховлення. Наскрізний художній засіб твору — паралелізм і то специфічна його форма — психологічний паралелізм-, кожна дія починається ремаркою-пейзажем, де сконденсована атмосфера, що незабаром запанує у відповідній дії (рання весна — розквіт кохання в душі Лукаша; пізнє літо — в’яне його кохання, а з ним — і одуховленість; пізня осінь — перемога смерті). У такий спосіб авторка підкреслює нероз’ємний багатофанний (від психофізичного до містичного) зв’язок людини з довкіллям, з природою.

- Людина і мистецтво. Леся Українка переконує, що справжнє мистецтво може породжувати лише чиста, світла душа; саме спромога до мистецької творчості є найпевнішою ознакою такої душі. Критерії, сутність, а отже, і мета досконалого мистецтва — у його здатності оживляти, одухотворювати, робити прекраснішим світ і людину, сіяти в людській душі любов. Пригадаймо: від Лукашевої гри на сопілці розвивається, зеленіє, зацвітає все в лісі, прокидається Мавка (духовна грань Лукашевої душі, одухотворене єство природи), і саме ця мелодія пробуджує в ній кохання — те, що стане сутністю її буття. Коли ж змінюється Лукашева душа (перемагає її матеріальна грань), він утрачає здатність грати. Лише в прикінцевій сцені ця здатність повертається й знову творить чудо, ще більше, аніж навесні, — тепер уже посеред сніговію його мелодія, усупереч навіть законам природи, перемагає смерть (зиму), приносить у світ тепло, цвітіння, відроджує кохання, щастя, красу.Як змінюється музика, так змінюється все навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітчанім гаю, тьмяний зимовий день змінюється на ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою в зорянім вінку. Лукаш кидається до неї з покликом щастя.Ось чудо мистецтва! Тільки у творчості людина стає вільною й богоподібною істотою, прилучається до Бога у творенні світу.Першопричина людського горя, зла — у самій душі людини: Лукаш тяжко страждає і зрештою гине, бо неспроможний згармонізувати, зрівноважити у своїм єстві духовну й матеріальну первини. Якщо головним для людини стає суто матеріальне, побутове, вона знищує себе.- Шляхи подолання зла. У цьому творі авторка, власне, пропонує єдиниіі шлях — християнське прощення, відповідь добром на зло. Зазнавши від Лукаша смертельного болю, Мавка все одно милосердна до нього, рятує і дає йому шанс духовного відродження. Проте не сліпа сентиментальність чи слабодухість змушує її прощати, а саме одуховленість, мудрість, тонка чутливість її натури: вона зауважує прекрасну, світлу сутність Лукашевого єства, про яку він і сам не здогадується. Саме тому любить його і жаліє тоді, коли він не може «своїм життям до себе дорівнятись». Мавка розуміє, що коли Лукаш зрадив, прирік на смерть її, то тим самим зрадив і змертвив і себе. Ось чому немає в Мавки ненависті до Лукаша, жаги помсти, а тільки співчуття й прагнення допомогти, підтримати.- Сила кохання. Сторінки, де змальовано кохання Мавки й Лукаша, найсвітліші в драмі та й у всій творчості Лесі Українки. Лише покохавши одне одного, герої стають по-справжньому щасливими, власне, тоді починають жити. Тільки коли картина гармонії світу в першій дії (весняний пейзаж) увінчується коханням двох людей, вона набуває завершеності й довершеності. Тобто лише любов є основою світу, саме вона дає сенс існуванню, є надметою всього. Проте, зіставляючи два різко протилежні образи Мавки й Килини, авторка наголошує, що не кожен здатен кохати. Кохання — це постійна готовність до жертовності заради коханої людини, це щонайтонше відчуття її душі, це вбачання сенсу свого життя в її щасті.- Трагедія самозради. Лукаш має чисту, світлу, прекрасну душу — це символізує його білий полотняний одяг у першій дії. Такою приходить у світ майже кожна людина. Потім хлопець зраджує свою чистоту й перетворюється на вовкулаку. Тобто, зраджуючи духовне в собі, людина стає моторошною потворою.- Самознищення зла. Поміркуймо, хто робить нещасними матір і Килину. Та вони ж самі. їхній егоїзм, невситима жадібність і лють отруюють усе довкола та їх самих. Усі їхні інтереси скеровані на придбання статків. Однак вони не розживаються, а все бідніють, бо багатство для них — не засіб, а мета. Це накликає обов’язково Куця і Злиднів (диявольську силу), що вижирають усе в оселі (у душі). Апофеоз самознищення зла — спровоковане Килиною спалення господарства (тобто людської моделі життєвого ладу). З лісу (світу досконало-духовного) мати й Килина тікають у село з надією на щастя. Однак і там їм не поведеться, бо втікачки везуть із собою Злиднів. Отже, корінь їхніх нещасть у них самих. Орази драми-феєрії «Лісова пісня» можна розглядати за двома класифікаціями:

1) образи фантастичних істот і образи людей;

2) позитивні і негативні образи.

Перша класифікація значно простіша для розуміння, бо серед людських персонажів у творі лише Лукаш, його мати, дядько Лев і Килина з дітьми, всі інші персонажі є фантастичними.

Звертаючись до другої класифікації, необхідно враховувати й те, що негативними рисами наділені в творі як міфологічні істоти, так і люди: Килина і мати уособлюють зло, дядько Лев — добро і людську порядність.

Фантастичні істоти розподіляються на негативних і позитивних не за народною міфологією (у міфології мавки (нявки) є небезпечними для людей, бо зводять зі світу, несуть загибель), а за вчинками. Тому Мавка, Лісовик, Русалка Польова, Перелесник — позитивні образи, а Куць, Потерчата, Злидні та інші — негативні.

Суперечливим для Сприйняття є образ Лукаша.

Лукаш належить до позитивних образів лише тоді, коли він закоханий у Мавку, адже саме тоді він добрий, поетичний, з чистими помислами. Втративши кохання до Мавки, Лукаш втрачає людську подобу і є уособленням зла, але кохання Мавки пробуджує в ньому людську істоту — і цей образ знову переходить до розряду позитивних. Завдяки образу Мавки поетеса розкриває найголовніші проблеми, які одвіку хвилювали поетів всіх часів, — ролі мистецтва, краси, кохання. Сама Мавка — це символ прекрасної мрії, поезії і краси. Романтичний образ Мавки оточений полум'яним зоряним ореолом. Це вогнисте сяйво супроводжує її упродовж всієї п'єси. У ніч кохання Лукаш одягає Мавці на голову зоряний вінок, а його поцілунок здається їй «зіркою, що в серце впала». їй хочеться, щоб очі Лукаша «розсипали вогнем самоцвіти». Закохана до нестями, Мянка мріє вмерти від щастя, як «летюча зірка». А коли Лукаш зрадив її, «всі зорі погасли і у вінку, і в серці» Мавки. Навіть із мертвого царства «Того, що в скелі сидить» вона вирвалась за допомогою вогню: «вогнем підземним мій жаль палкий зірвав печерний склеп».

Мова Мавки — поетична, сповнена ліризму. Незвичайність її слів уражає й Лукаша: спочатку він зачарований ними, згодом, розлюбивши Мавку, дорікає їй за те, що вона в будень «править таке, немов на свято фацію». Він не розуміє романтичного складу думок Мавки, яка мислить конкретними образами, породженими її оточенням: «Ну, як таки, щоб воля — та пропала? — дивується Мавка. — Се так колись і вітер пропаде». Або: «Мій жаль спадає, наче мертвий лист». Образ Мавки, істоти фантастичної, набуває у «Лісовій пісні» реалістичних життєвих рис, стає втіленням усього доброго, гарного, світлого, втіленням вимріяного щастя. Доля — це Лукашева совість, яка чинить суд над його життям. Особливе місце відводить Леся Українка у своєму творі образу дядька Лева. Життєві засади, що визначають поведінку дядька Лева, його особистий досвід, дбайливе, по-справжньому господарське ставлення до природи роблять цей образ співзвучним нашому часу. Через нього Леся Українка ставить важливу для людства проблему —захист довкілля; саме в ньому втілює одну з головних думок п'єси: людина повинна бути мудрою і обачливою у своїх стосунках з природою, берегти усе живе наземлі.

Цей мудрий старий поліщук із чистого душею і благородним серцем стоїть осторонь дрібних сварок і власницького користолюбства.

Заступаючись за Мавку перед матір'ю Лукаша, дядько Лев каже: «Та що ти знаєш? От небіжчик дід казали: треба тільки слово знати, то й в лісовичку може уступити душа така самісінька, як і наша».

Дядько Лев — типовий образ мудрого знахаря, який своєю розважливою поведінкою урівноважує співвідношення добрих і злих сил природи. Таємниці його мудрості пов'язані зі знанням найпоширеніших народних оберегів. Драма-феєрія складається з прологу і трьох частин. Природа - повноправна дійова особа п'єси, конфлікт якої розкривається через взаємодію реальних і казкових образів, через своєрідне переплетення життя природи з життям людини. Поетеса прагнула показати зіткнення обдарованої художньої натури з людською обмеженістю і бездуховністю. Українська література початку ХХ століття, розвиваючись у руслі загальноєвропейських тенденцій, відбила нові віяння науки та мистецтва. Не з античних сюжетів, а на «місцевому» матеріалі зродилася геніальна драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня». Це поетичний і трагічний твір про красу чистого кохання, про високу мрію людини, про її одвічний потяг до прекрасного, до людяного. Прекрасне в природі, як і в людській душі, ніколи не вмирає.

В основі головного конфлікту «Лісової пісні» лежить вічна суперечність між високим покликанням людини й тією буденщиною, яка часто руйнує поезію людської душі. Драма переповнена образами, створеними народною уявою і реальними особами. Мавка — дівчина з лісу. Пробуджена до життя весною та грою на сопілці Лукаша, вона оживає. З багатою, щедрою душею прийшла Мавка до людей. Від чистого кохання розквітає та збагачується душа «людського хлопця» Лукаша. Але на перешкоді їхнього щастя стоять буденні людські клопоти, які поступово засмоктують у своє болото Лукаша. Меркне в його душі все прекрасне, властиве його поетичній натурі.

Лукаш гине, зрадивши себе самого, не зумівши «своїм життя до себе дорівнятися». Але життя не можна вбити, як і вічного прагнення людини до щастя, до краси. До волі й добра.

Твір Лесі Українки — глибоко національна драма, в якій образи українського фольклору піднесені до високого філософсько-етичного узагальнення. Водночас, це — один з найпоетичніших творів вітчизняної літератури. Міфічні персонажі — Мавка, Перелесник, Лісовик, русалки, лісові істоти — відкрили широке поле фантазії для вирішення дійства в казково-феєричному ключі.

Втіленням піднесено-прекрасного в драмі є образ Мавки, за народною міфологією юної лісової красуні-русалки. Леся Українка наділяє цей образ особливим соціально-філософським змістом. Мавка — це безсмертна, як сама природа, прекрасна мрія народу про щастя, про вільне творче життя. Велич Мавки-мрії — в її дійсності, в нерозривному зв’язку з людьми.

В українському фольклорі мавки — це недобрі звабниці, які показуються людям в образі гарних дівчат, і як тільки хто з молодих хлопців або чоловіків вподобає їх, то вони зараз залоскочуть того на смерть або стинають голову.

Але в драмі Лесі Українки Мавка сама зваблена Лукашем, голосом його чарівної сопілки. Леся Українка в своїй драмі-казці відтворила справжні фольклорні та міфологічні образи. Таке відтворення — це не механічне перенесення фольклорних матеріалів у твір, а складний творчий процес.

Аналіз «Лісової пісні» показує, що Леся Українка дуже добре орієнтувалася у величезній кількості українських народних творів і виявила майстерність у відтворенні міфологічних постатей.

Драматургія Лесі Українки є багатоплановою та поліфонічною. Тому яскравим прикладом виступає її шедевр «Лісова пісня», в якому поєдналися фольклорні елементи та міфологічне мислення. Унікальність структури цього твору надає багатий матеріал для його інтерпретацій. А синтетичність мислення, яка характерна міфу, дає можливість видам мистецтва шукати різноманітні трансформації використання цієї драми. До цього твору зверталися багато діячів мистецтва, які також використовували синтетичні жанри, а саме: опера, балет, кінематограф. Але всі митці додають міфологічному аспекту «Лісової пісні» сучасний сенс, бо міф — вічно живе джерело, необхідна умова й первісний матеріал для всякого мистецтва.

+ (о) У драмі виступають два світи: світ природи та її міфологічних істот і світ реальний, з постатями звичайних людей. Основний конфлікт підпорядкований головній ідеї боротьби за гармонійне вільне життя , за високу мрію, за красу і вірність боротьби проти буденщини сірості і банальності. Головні герої драми – це представники людства та природи. Лукаш – простий селянин, представник людства. Ідея гармонії людини і природи втілена в образі Мавки, яка любить і береже природу, тонко відчуває музику. В ній чудово злились духовне багатство і зовнішня краса, ніжність і доброта. Вона любить красу і виступає проти всього, що її руйнує.Мавка – дитина природи, лісова дівчина, яка закохується в Лукаша та йде до нього жити, залишаючи ліс, в якому пройшло все її життя, йде до нього незважаючи на те, що вся природа проти цього. ЇЇ дідусь Лісовик попереджує Мавку, що люди жорстокі, погано ставляться до природи, що вони ніколи не зможуть прийняти її за свою. Але Мавка, попри всі відговори, пішла жити до Лукаша та зазнала там самі нещастя, труднощі, горе. Зійшовши на "людські стежки", Мавка зазнала не тільки щастя кохання, не тільки відчула красу Лукашевої мелодії, але й зіткнулась із несумісністю високих ідеалів з буденним життям. Мавка бореться за гідність дорогої їй людини, жертвує собою заради Лукаша. Задля нього Мавка скидає своє лісове вбрання, вбирається у хатнє дрантя. Зникла поезія, залишилась буденщина. Мавка, як і Лукаш, стала невільницею. Мавка – дитина волі. Її зрада самої себе недовговічна. Досить скинути жебрацький одяг, порвати із залежністю від Лукашевої матері, і вона знову стане вільною, рідною, жаданою у лісі. Знову ліс розкриє для неї свою красу. Бідність, сіра буденщина вбивають у людині мрію, талант, любов. Доля – це Лукашева совість, яка чинить суд над його життям. Знехтувана Лукашем, Мавка іде до його хати і перетворюється на вербу з сухим листом та плакучим гіллям. Навіть заклята у вербі, дівчина продовжує жити в звуках сопілки, шелесті листу. І знову оживе Мавка в піснях, у грі сопілки Лукаша. Мавка вічно житиме в мелодії кохання