22. Поеми «Давня казка», «Орфеєве чудо» Лесі Укр. Як зразки ліро-епосу:інтертекст, тематика, проблематика, поетика.

Твір «Давня казка» вперше був опублікований у львівському журналі «Життє і слово» за 1896 рік, а пізніше — в другій збірці віршів Лесі Українки «Думи і мрії». У час творення цієї поеми одні письменники реакційного напряму заявляли, що мистецтво потрібно лише для розваги, інші — що історію вершать царі, королі, володарі трудящих, що гнобительський лад — непорушний, вічний. Поемою «Давня казка» Леся Українка давала гостру відсіч носіям цих теорій. Тема: зображення боротьби трудящих проти своїх поневолювачів та ролі і місця поета у визволенні народу від гніту.Ідея: уславлення мужності, цілеспрямованості, віри у щасливе життя (поет); засудження жорстокості, жаги до збагачення, прагнення поневолити народ (Бертольдо).Основна думка: у пошані народній завжди залишаються ті, хто захищав, відстоював інтереси простого люду, жертвуючи своїм життям.Жанр: ліро-епічна соціальна поема-казка. (Від казки — зачин, події відбуваються в давноминулі часи, в якійсь невідомій країні, головні персонажі — поет і Бертольдо — зустрічаються тричі, як і в казках.)Композиція.Твір складається з чотирьох розділів. Експозиція: знайомство з поетом. Зав'язка: зустріч поета з Бертольдом. Кульмінація: конфлікт між Бертольдом і поетом. Розв'язка: довічне ув'язнення поета, його смерть; А поетові нащадки Слово гостреє гартують. Поема Лесі Українки "Давня казка" піднімає проблему ролі митця й мистецтва в житті людей. Гарне, правдиве поетичне слово допомогло графові полонити серце коханої, здобути вороже місто, розбагатіти. Воно ж привело й до повстання, непокори пригноблених селян. Вільне, справедливе, щире слово важко заховати в темницю, надіти на нього золоті кайдани. Своє слово, як зброю, поетеса підносить на захист пригноблених та знедолених. Іронія і сатира в поемі.В іронічному плані вживаються слова «лицар» і «лицарство» щодо Бертольда та його воїнів. На Україні «лицар» — мужня, саможертовна, благородна людина, захисник волі. Таким лицарем Леся Українка вважала поета. Особливості вірша: в його строфах заримована лише половина рядків. Чотиристопний хорей, яким написано «Давню казку», з одного боку, сприяє стрімкому розгортанню сюжету, з другого — наближає вірш до розмовної мови казки, передає ритм часу, протягом якого наростає конфлікт між групами людей. Упродовж всього твору Леся Українка показує поета у тісному зв'язку з життям і боротьбою свого народу. У своїх піснях поет відображує думки і погляди трудящих мас, і тому його пісні «розходяться по світу стоголосою луною».Поет любить народ і віддає йому свій великий талант. Живучи серед народу, він ніколи не буває самотній. До нього в убогу хату раз у раз приходила молодь слухати пісні. Зв'язок з народом надавав поетові сили і натхнення для творчості. Своєю відданою працею для трудящих він заслужив у них велику повагу і довір'я. Народ уважає його своїм ватажком і під його проводом іде на повстання проти панів. Леся Українка перша в тодішній літературі змалювала образ поета-співця соціальної війни між класами, а не народами.В образі народного поета-громадянина Леся Українка висловила думку, що поезія повинна служити трудовому народові, допомагати йому у повсякденному житті в боротьбі проти визискувачів. Орфеєве чудо. Ця драматична поема написана в 1913 році. Тема її – роль митця у боротьбі за повноцінне національне життя. Образом цього життя виступає місто, яке будують Орфей, Зет і Амфіон. Під гнітом ворога люди бояться приступати до будівництва міста, тобто до участі в національному житті; починають цю роботу справжні герої. повернемось до Орфея. Він починає грати на цівниці (митець повертається до своєї сродної праці – творчості). І мистецтво творить диво – люди виходять з лісу і беруться за будівництво (тобто приєднуються до національної роботи). Це вже не герої, а пересічні люди. Задача героїв-будівничих – вивести підмурівок і кути, тобто створити форми й напрямки роботи; задача звичайних людей – виводити далі стіни (кількісно нарощувати обсяги роботи відповідно до заданих напрямків). Роль митця зовсім «скромна»: створити чудо. Не більше, але й не менше. Чудо полягає в тому, щоб люди повірили у справу будівничих, у можливість спорудити місто й оборонятись в ньому від ворога (повірили у перемогу національної справи). Чудо в розумінні Лесі Українки – не в тому, щоб каміння, всупереч закону збереження енергії, само уляглося в стіни під дією звукових хвиль, а в тому, що мистецтво (в поемі – музика) спрямовує реальну мускульну енергію людей, єднає її в колективному зусиллі, котре – у повній відповідності до закону збереження енергії – укладає каміння в мури. Не можу сказати, чи знала Леся Українка про закон збереження енергії (позитивних вказівок на це я не бачив), але вона мислила занадто реалістично, щоб припускати матеріальні чудеса (події, які порушують закони збереження). Мистецтво, за поемою, мусить зіграти ту роль, яку зазвичай відіграє релігія – воно мусить стати символом єднання всіх членів національного організму. По суті, це роль нової, секулярної релігії, не обтяженої стародавніми забобонами. Натомість традиційна (релігійна) релігія як інструмент єднання, на думку Лесі Українки, не варта була й шеляга (основна причина – та, що ніхто в цю релігію не вірив). Ясна річ, не кожне мистецтво і не в кожній історичній ситуації може відіграти таку роль. Для цього потрібно, щоб у суспільстві назріла потреба нових форм самовияву, потреба нових символів і нових прапорів. Відповідь на цю потребу може дати тільки великий митець, митець-герой як Орфей. І таким героїчним мистецтвом, яке творило нові форми національного буття, була творчість Лесі Українки. В цьому, на мою думку, полягає друге дно поеми «Орфеєве чудо».

Мотиви революційної боротьби наявні також у поемах. Так, "Давня казка",

поряд із ствердженням ідеї служіння поета і поезії інтересам народу,

проголошує думку про боротьбу з гнобителями. Головний герой поеми, вільний

поет, створює пісні агітаційного змісту. Мужики живуть у вогкій землянці, а

пани — у замках. Мужички мають чорні від роботи руки, а пані — тендітні

рученьки. Що це? Хто захищає прірву між людьми? Невже люди відрізняються

кольором кісток і крові?Як бачимо, Леся Українка вірила, що боротьба за краще життя, якою

виснажливою і тривалою вона б не була, обов язково завершиться перемогою

народу. Треба тільки вірити в це, не втрачати бажання і сили духу. А твори

нашої видатної поетеси чудово виконували активізуючу роль, додаючи людям

впевненості, бажання досягти своєї мети і віри в її здійснення.

У першу збірку творів Лесі Українки “На крилах пісень” увійшла чудова поема “Давня казка”. Цю поему вона написала у 1893 році. На ту пору Леся Українка вже була зрілим поетом. У поемі “Давня казка” і йдеться про роль поета і його творів в суспільному житті. Тому головний герой цього твору – поет.

Його звичайною зовнішністю, та ще й Фізичним нездужанням, поетеса підкреслює, що краса людини не в зовнішніх ознаках, а в її духовних якостях.

Леся Українка оспівує талант свого героя : його поезія була “і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосою луною”. За цю незвичайну здібність-- творити вірші, у яких можна знайти і розвагу, і пораду, співця дуже любили люди, особливо молодь.

Він славив красу природи, красу вільної людської думки. На крилах мрій поет часто линув “ в таємні світи надхмарні”, але крім цього приглядався до людського лиха і намагався зброєю сміху знищувати його. Далі тематика пісень митця розширюється : ось він створює сатиричні вірші, що висміюють вади людського характеру – боягузтво, пиху, хвастощі. Так, запалені його піснею, люди йдуть на штурм неприступних мурів ворожого міста і здобувають його. Та коли наростав конфлікт між трудящими і графом-деспотом, поет створив найкращі свої пісні. Це була їдка сатира, сповнена народного гніву, ненависті до гнобителів, пройнята закликом до революційної розправи з народними.

Тепер для поета краса невіддільна від служіння трудящим у боротьбі за волю. В ім’я захисту цієї краси він і смерть прийме. В цей час поет постає як народний митець, лицар духу, захисник трудящих, що викриває жорстоких гнобителів народу. Це горда, безкорислива, саможертовна людина. На пропозицію графа продати свій хист за “гарну хату”, за золото, поет відповідає так:

“Не поет, у кого думки

Не літають вільно в світі,

А заплутались навіки

В золотії тонкі сіті...”

Отже, служіння літературі, поневоленому народові Леся Українка розуміла як участь у революційній боротьбі. На той час вона своїм життям, своєю невтомною працею показала, яким повинен бути народний митець. Тому в образі героя “Давньої казки” ми пізнаємо риси характеру самої Лесі Українки. Його шлях до народного поета – це шлях самої письменниці. Він (як і Леся Українка) зрозумів, що в суспільстві боротьба йде протягом віків, ще з того часу, як існують бідні й багаті. І лише тоді, коли ця боротьба скінчиться, “то скінчиться давня казка”...