18. Тема митця та її художнє втілення в ліриці Лесі Укр.

Вже у своїй першій збірці, що мала назву «На крилах пісень», Леся Українка виявила активну громадську позицію. Чимало творів цієї збірки пронизує тема ролі митця і мистецтва в суспільному житті. Серед них поезії — «Слово, чому ти не твердая криця…», «Поет під час облоги», поема «Давня казка». У цих творах Леся Українка висловила своє розуміння призначення мистецтва і митця. Для письменниці поет — це проводир, глашатай, а його слово — своєрідна підпора в усіх ділах людських. Справжній поет, на думку Лесі Українки, ніколи не повинен залишатися поза проблемами свого народу, ховатися від реального життя в прекрасний світ мистецтва, продавати свій поетичний хист. За глибоким переконанням Лесі Українки, поет може і повинен зробити свій талант, своє обдарування зброєю в боротьбі за духовне визволення народу, за покращення його становища, за права, за плекання його культури і гідної національної самосвідомості.Свій ідеал поета, митця Леся Українка створила в поемі «Давня казка».Головний герой цієї поеми — безіменний співець. Для нього пісня, поезія — це не якась забава, не розвага. Пісня для поета — сенс життя, спосіб самовираження, служіння народу. Завдяки серенаді пан Бертольдо здобув прихильність донни Ізідори, переміг на війні, хоча вже й не сподівався цього. Пісні безіменного поета здатні зачаровувати людей, торкатися найтонших струн їхніх душ. Але вони можуть і піднімати бойовий дух народу, вести за собою на війну. У різних ситуаціях авторка показує різні за своїм призначенням, за своїми функціями пісні. Однак у будь-якому разі вони покликані служити людям, добрим справам, правді. Поет неодноразово допомагав графу Бертольдо, та, коли той змінився, почав «у себе в графстві інші звичаї» заводить, від яких «люди мучились, як в пеклі», він спрямував свою пісню проти графа. Своїми піснями поет намагався розбудити людей, підняти їх на боротьбу за рівність і волю. Йому боліли страждання простого люду, і золоті лаври, які обіцяв йому граф, щоб він перестав складати пісні, не спокусили його. Поет достойно прийняв смерть, бо знав, що його слово полетить «по світі, наче тая вільна птиця», що залишаться після нього нащадки, які візьмуть «у спадок всі його пісні й гадки».У своєму творі Леся Українка розкрила ідею служіння митця народові, закликала всіх поетів бути справжніми нащадками мужнього і благородного безіменного співця. Не буде помилкою сказати, що образ поета із «Давньої казки» нагадує саму Лесю Українку. Усі її вірші, від першого до останнього, продиктовані серцем, ні в одному не пішла вона проти сумління. А слово Лесі Українки, як будь-яке талановите слово і як мистецтво взагалі, має ще одне свідчення своєї сили: над ним не владний час. Воно пронизує десятиліття за десятиліттями і завжди знаходить відгук у серцях людей.

19. Особливості пейзажної лірики Лемі Укр.(цикли «Подорож до моря», «Кримські спогади»)

Поетеса вважала, що завдання справжнього мистецтва полягає у правдивому відображені життя і всієї його багатогранної краси, в поглибленому вивченні дійсності. Вона розуміла, що прекрасне, насамперед життя у всій його багатогранності і величі.

Пейзаж, як один із образних засобів, Леся Українка теж розглядала у зв'язку з людиною, з її життям, бо природу вона вважала однією з категорій прекрасного

Поетеса не тікає зі своїми болями і радощами кудись в екзотичний куточок, щоб там до забуття впиватись баченим. Ні, для неї природа немислима без людини, без боротьби. Природа, вічно жива і плинна, знайшла своє художнє втілення і в поезіях. І в драмах, і в прозі письменниці. Характерно особливістю пейзажів є їх соціальна загостреність. Перед поетесою, що змушена була через хворобу часто залишати Батьківщину, в дорозі нерідко відкривався чарівний ландшафт, коли «матінка — натура чарівниця розмотує свої стобарвнії нитки», але як справжній художник вона одразу помічала «латані ниви, неначе плахти, — навкруги розляглись» і ці реалістичні образки дедалі частіше й частіше давали про себе знати в її творах. Справжнім майстром пейзажного малюнка поетеса проявила себе уже в ранньому, але мистецьки довершеному циклі "Подорож до моря" (1888). Автобіографічний цикл "Подорож до моря", написаний під враженням від знайомства з Одесою, своєю будовою і логікою нагадує ліричний подорожній щоденник. У циклі переплітаються описові спостереження, обставини подорожі з інтимними переживаннями. Леся Українка наповнює свої емоційні до екзальтації пейзажі гучною музикою самої природи, яку ласкаво називає – "матінка-натура". Асоціативний ряд "воля-неволя" замикається у творах циклу, описуючи коло і підносячи національну ідею на вищий щабель, коли Леся Українка вдається до принципу спіралі, розвитку лейтмотиву України в контексті природних стихій. Складений з 9 структурних одиниць, цикл "Подорож до моря" має виразне символічне забарвлення і водночас написаний за законами імпресіоністичної та експресіоністичної поетики, що дає змогу авторці крізь призму автономного та яскравого ліричного чуття відтворити динамічну картину рідних краєвидів, за якими постає чітко окреслений образ України. Тут Леся Українка уникає декларативності і застиглості, вдаючись до постійного руху як у структурі текстових одиниць і їх цілісності, так і в смисловій наповненості та варіативності.У цих віршах все відбиває внутрішні переживання Лесі Українки: опис весни чи осені, бурхливого чи спокійно-лагідного моря, величних мальовничих гір чи зоряного неба, картини розгніваної стихії... Коли читаєш цю поезію, відчуваєш найтонкіші порухи душі письменниці, її болі і радощі, тугу і надії. Досить містку частину поетичної спадщини Лесі Українки (не за кількістю написаного, а за художньою значимістю) займає кримський “текст”, тобто вірші, створені під час перебування поетеси в Криму чи під враженням його відвідин. Ці твори характерні своєю оригінальністю і жанровою специфікою, позначеніяскравими ознаками індивідуального стилю їх авторки. Як і

“Подорож до моря”, цей цикл набуває в поетеси жанру поетичного щоденника.

Щоправди не всі вірші, що ввійшли до нього, написані в 1891 році. Частина з них

створена вже після першого перебування Лесі Українки в Криму (1890), зокрема,

вірші “Грай, моя пісне!”, “Мердвен”, “Байдари”, “Бахчисарайський дворець”,

“Бахчисарайська гробниця” та “Надсонова домівка в Ялті”. Їх написанню послужила подорож поетеси в Ялту через Байдари та відвідування Бахчисараю під

час першої поїздки до Криму. І тому, мабуть, не випадково в саму назву циклу

включено слово “спогади”.Своєрідним віршем-містерією є поезія “Негода”, що побудована на глибоких асоціаціях. Поетесу глибоко тривожить те, що “так чудовий сей край богоданний у неволі в чужих пропадає”. Морська стихія – буря, що піднялась на морі, стає

символом очищення. В “Кримських спогадах” Леся Українка виявила себе і як майстер ліричного

портрета, яким є її вірш “Татарочка”, де зображено привабливий образ татарської

юнки. Видаючись до виразних художніх деталей (“А очиці, наче блискавиці, так і

грають з-попід брівок темних!”, “вид смуглявий”) та пестливих слів (“дівча

молоденьке”, “чорній головці”, “личко”, “очиці”), поетеса передає її красу, силу і

молодість.

Завершуються “Кримські спогади” віршами-присвятами, написаними ще після

першої поїздки поетеси до Криму – “Мердвен”, “Байдари”, “Бахчисарай”,

“Бахчисарайський дворець” та “Бахчисарайська гробниця” (три останні твори мають

форму сонета) та “Надсонова домівка в Ялті