15. Тематика, провідні мотиви, засоби циклізації збірки Лесі Укр. «На крилах пісень»

На початку 1893 р. у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки – “На крилах пісень”, яка, за оцінкою Франка, становить без сумніву найважливіший поетичний здобуток української оригінальної літератури за 1892 рік. У збірку ввійшли цикли “Сім струн”, “Зоряне небо”, “Сльози-перли”, “Подорож до моря”, “Кримські спогади”, “Дитячі” та ще 29 поезій, не об’єднаних у цикли (серед них “Contra spem spero”, “Досвітні огні”, “Мій шлях”), а також поеми “Самсон”, “Місячна легенда” та “Русалка”. Осип Маковей виділяв три мотиви: нарікання на власну долю, доля України та захоплення природою. Сумовитий настрій він пояснював переважно тяжким станом здоров’я поетеси.

Збірка перейнята мотивами стоїчної боротьби з долею, не новими, зрештою, в тодішній українській літературі, багато в чому наслідувальними закликами до самопожертви, до служіння рідному народові. Однак мотиви стоїчного протистояння набували у Лесі Українки, яка з раннього дитинства була змушена боротися з тяжкою недугою, особистісного забарвлення. У збірці авторка ще охоче використовує риторичні фігури безпосереднього звертання до адресата – України, народу, рідного краю... Знаходимо тут узвичаєні образи тяжкого шляху й колючих тернів уздовж нього, негоди і “темної ніченьки”, провідної зорі й омріяної “волі гожої”.

Збірку відкриває цикл патріотичної лірики “Сім струн”, з якого постає образ “бездольної матері” України, що дістає свій розвиток у наступному циклі “Сльози-перли”. Характерною є еволюція ліричного героя від оплакування до постановки питання “або погибель, або перемога”. Тут звучить не безсилля, але віра у справедливість боротьби до загину. Мотив незнищенного оптимізму звучить у вірші “Contra spem spero”, котрий утверджується як кредо молодої письменниці. Попри всі злигодні й неприхильність долі, лірична героїня буде боротись, навіть не маючи твердої певності майбутньої перемоги. Саме боротьба, протистояння злу, хай і без надії на успіх, надає смислу людському існуванню. Небуденний темперамент, своєрідний бунтарський активізм проявляються у багатьох віршах, так що жалі-голосіння переборюються задля незмиренної боротьби, боротьби не так із зовнішніми обставинами, як із власним розпачем. Автобіографізм, інтимність цього стоїзму тяжко хворої поетки часом відсвіжують навіть зужиті вже у літературі попередніх епох формули протистояння злій долі: піднімати сізіфів камінь на “гору круту” з веселим викликом і зневагою до фатуму та його вершителів.

Те саме намагання перебороти всі перешкоди, розпач і зневіру наснажує й звертання до громадських тем. Етика боротьби у Лесі Українки – це етика гордої жертовності. Її лірична героїня зрікається безсилих сліз, яких так багато пролили попередники. Сліз, що ллються від безсилля, - треба соромитись. У вірші “І все-таки до тебе думка лине” авторка формулює знаменитий афоризм – “Що сльози там, де навіть крові мало!” Тим, хто живе серед бурі, в епоху боротьби й героїки, слід забути “журбу безсилля”. Два наступних цикли – “Подорож до моря” і “Кримські спогади” – привертають увагу не лише любов’ю до рідної землі, а й плином рефлексій ліричного героя, його роздумувань про волю і неволю. У пейзажній та інтимній ліриці цієї збірки світ природи – країна сонця і злотистої блакиті. Хоч чимало місця віддається учнівству, народницьким атрибутам, проте в цілому перша книжка свідчила, що в українську літературу прийшла нова поетична сила. Молода поетеса збагачує національну літературу новими мотивами, образами, урізноманітнює ритмічну і строфічну будову вірша, утверджує в ліриці принцип циклізації, який розширює межі й можливості ліричних жанрів. Про свою першу збірку Леся Українка писала: “На крилах пісень” не є моє останнє слово, а коли я думаю йти далі, то вже ж вперед, а не назад”.

Життєві обставини, в яких доводилось працювати письменниці, постійно висувають на передній план у її творчості проблеми митця і суспільства, завдання поета. Потреба в лікуванні, відірваність від дому, друзів, неможливість активної практичної діяльності гнітили Лесю Українку: “не можна, гріх бути інвалідом, коли так багато роботи і так мало людей”.