2. Розмноження.

Р озмноження протистів переважно нестатеве, інколи - статеве. Для багатьох видів (форамініфери, малярійний плазмодій тощо) характерні складні життєві цикли внаслідок чергування поколінь з різними форма­ми розмноження.

Нестатеве розмноження протистів відбувається у вигляді різновидів мітотичного поділу. У деяких випадках під час мітозу ядерна оболонка збе- рігається, і ядро перешнуровується навпіл після закінчення розходження хромосом до його полюсів (наприклад, у амеб, багатьох джгутикових тощо).

Нестатеве розмноження протистів може здійснюватися поділом навпіл (амеба протей, евглена зелена, інфузорія-туфелька та ін.), множинним поділом (малярійний плазмодій), брунькуванням (деякі інфузорії) або за допомогою рухомих (зооспори) чи нерухомих спор (водорості, гриби). У про­цесі брунькування від більшої (материнської) клітини може відокрем­люватись одна або декілька дрібніших (дочірніх). Унаслідок множинного поділу ядро клітини багаторазово поділяється, а згодом навколо кожного з дочірніх ядер відокремлюється ділянка цитоплазми і виникають десят­ки або сотні дрібних дочірніх клітин (форамініфери).

Статевий процес у протистів здебільшого може відбуватись у формі злиття статевих клітин - гамет та кон'югації. В одних видів (хламідо­монади, форамініфери) усі гамети однакові, в інших (малярійний пара­зит, вольвокс) - жіночі та чоловічі статеві клітини різняться між собою.

Кон'югація відома в інфузорій, водоростей і грибів. Під час кон'югації дві клітини інфузорій обмінюються мігруючими ядрами. У нитчастої

водорості спірогіри між окремими клітина­ми двох ниток виникають цитоплазматичні містки, якими вміст однієї клітини перехо­дить в іншу з утворенням зиготи. У подальшому зигота проростає новою нит­кою клітин.

Подібно до інших організмів, протистам притаманна подразливість, тобто здатність сприймати подразники довкілля і певним чином на них відповідати. Рухові реакції протистів мають назву таксисів. Таксиси - спря­мовані рухи організмів у напрямку до (позитивний таксис) або від (негативний таксис) подразника. Наприклад. Клітини евглени зеленої або хламідомонади рухаються в бік джерела освітлення завдяки наявності особливого світлочутливого утвору - вічка.

Адаптації протистів до середовища мешкання. Існування в різнома­нітних середовищах мешкання можливе завдяки наявності в протистів різноманітних пристосувань (адаптацій) до чинників довкілля. Напри­клад, у мешканців товщі води є різноманітні вирости черепашки, клі­тинної стінки внутрішьоклітинного скелета чи панцира у вигляді шипів, радіально розташованих голок (наприклад, у деяких форамініфер і променяків), які збільшують площу поверхні клітини, одночасно зменшуючи її вагу. Вільному ширянню в товщі води сприяє й сітка з тонких неспра­вжніх ніжок (променяки) або включення краплин жироподібної речовини в цитоплазмі (променяки, панцирні джгутикові тощо).

У протистів, які ведуть сидячий спосіб життя, є утвори, за допомогою яких вони прикріплюються до субстрату, наприклад прикріпне стебельце інфузорій-сувійок.

Існування у дрібних заповнених водою шпаринах ґрунту (капілярах) також позначається на певних особливостях будови. Клітини ґрунтових протистів у 5-10 разів дрібніші порівняно з розмірами близьких видів мешканців прісних чи солоних водойм, часто пласкі, дещо спрощеної будови.

І нцистування. Посушливі періоди та низькі температури одноклітин­ні тварини переживають у вигляді особливих стадій спокою - цист. У процесі утворення цист (інцистування) може відбуватися складна перебу­дова клітини. Наприклад, в інфузорій під час інцистування зникають структури, пов'язані з активним життям (війки, органели захоплення їжі, вакуолі тощо), цитоплазма зневоднюється, ущільнюється і навколо клітини формуються захисні оболонки (зазвичай їх не менше двох). Ці оболонки характеризуються низькою проникністю і здій­снюють механічний та хімічний захист клітини, яка зберігає життєздат­ність в інцистованому стані протягом місяців і навіть років. Цисти можуть забезпечувати поширення протистів вітром, водою чи за участі живих істот.