4. Механічні тканини.

М еханічні тканини виконують опорні функції: надають рослині пруж­ності та міцності, підтримують її частини в певному положенні. Вони складаються із живих або відмерлих клітин. Часто клітини цієї тканини видовжені і мають вигляд волокон (льон, коноплі тощо), але в листках або плодах їхня форма може бути іншою.

Живі клітини механічної тканини мають нерівномірно потовщені стінки. Вони зазвичай розташовані під покривною тканиною і входять здебільшого до складу кори молодих пагонів переважно дводоль­них рослин.

Відмерлі клітини механічної тканини бувають двох ти­пів. Одні з них мають вигляд видовжених клітин - волоконець до 40мм (льон) і більше завдовжки. Оболонки цих клітин рівномірно потовщені і зазвичай здерев'янілі. У стеблі ці клітини розташовуються у вигляді окремих пучків або ж утворюють суцільний циліндр, який на попе­речному зрізі має вигляд кільця. Клітини іншого типу - округлі або паличкоподібні. Вони часто трапляються у плодах (наприклад, кам'янисті клітини, що утворюють оболонку кісточки у вишні, сливи тощо).

5. Основні тканини рослин.

Основні тканини складаються із жи­вих клітин, що мають тонкі стінки. Між клітинами зазвичай є великі міжклітинни­ки. Ці тканини розташовані між іншими тканинами, зокрема механічними та про­відними, та складають основну масу рос­лин. Залежно від особливостей будови та функцій розрізняють такі види основної тканини.

Хлорофілоносна, або асиміляційна, ос­новна тканина побудована клітинами, які містять хлоропласти. Вона розміщена в зелених частинах (переважно в листках) під покривною тканиною. В її клі­тинах здійснюється фотосинтез.

Запасаюча основна тканина міститься в усіх частинах рослини, утво­рюючи інколи окремі шари (наприклад, серцевина стебел). В її клітинах розташо­вані лейкопласти, інколи - хромопласти (оцвітина квіток, оплодень). Головна її функція - накопичення запасних пожив­них речовин (крохмаль та ін.), а в рослин посушливих місцевостей - ще й води (какту­си, агави тощо).

П овітряносна основна тканина слугує для газообміну і має міжклітинники. Найкраще вона розвинена у рослин, які мешкають у се­редовищі з низьким умістом кисню (водні та болотяні рослини), а також у коренях видів, що поширені на ущільнених ґрунтах. Ця заповнена газом тканина дає змогу водним рослинам або їхнім частинам утримуватися на поверхні або в товщі води.

Окремі клітини основної тканини виконують секреторну функцію, син­тезуючи смоли, ефірні олії тощо і виділяючи їх назовні.

Екскреція в рослин має певні особливості порівняно з тваринами. Продукти обміну речовин зазвичай накопичуються в певних клітинах. У такий спосіб вони вилучаються з обміну речовин. Назовні частина екскреторних сполук потрапляє через окремі видільні клітини або залози (нектарники тощо). Часто продукти обміну мають певне значення для жит­тєдіяльності самого організму. Видільну функцію виконують видозміни епідерми - багатоклітинні залозисті волоски або пластинки різноманітної будови. Усередині рослин в основній тканині є особливі залозисті клітини, в яких утворюються певні речовини (переважно ефірні олії, бальзами та смоли), а також міжклітинні порожнини, де накопичуються секрети, та система видільних ходів, якими вони виводяться назовні. Ці ходи прони­зують стебла і частково листки в різних напрямках і мають оболонку, яка складається з кількох шарів відмерлих і живих клітин.

Нектарники розташовані у квітці чи на різних частинах пагонів. Вони складаються з клітин основної тканини, які утворюють нектар; протоки якими секрет виходить назовні; покривних клітин, що оточують протоку та надають нектарнику різних форм (ямкоподібної, горбоподібної, ріжкоподібної).

Нектар – відний розчин глюкози та фруктози, концентрація яких становить від 3 до 72%, з домішками ароматичних речовин. Він приваблює запилювачів – комах і птахів – солодким смаком та запахом.